Файл: Філософія.doc

Кожна політична партія намагається забезпечити обрання своїх представників у законодавчі та інші органи влади, спря­мувати дії своїх депутатів на виконання програмної мети;

в) громадські рухи і громадські організації. Громадські рухи - це добровільні формування людей, що виникають на основі їх свідомого волевиявлення відповідно до спільних ін­тересів, прав і свобод. Ці рухи діють, як правило, з орієнти­ром на найближчу перспективу.

Більш стійкими формами об'єднань є громадські організа­ції. Це добровільні об'єднання людей на основі певної про­грами дій. До них належать творчі спілки, спортивні товарист­ва, молодіжні організації, профспілки, товариства мисливців, рибалок, тощо. Їх члени здатні суттєво впливати на політичне життя, але вони не прагнуть політичної влади.

г) органи місцевого самоврядування;

д) трудові колективи зі своїми органами самоуправління.

Ланкою, яка з'єднує всю політичну систему, є політична влада. Сукупністю засобів, способів і методів здійснення полі­тичної влади є політичний режим. За політичним режимом всі політичні системи можна поділити на тоталітарні, авторитарні та демократичні (ліберальні).

Тоталітарний політичний режим - це прагнення влади контролювати усі сфери суспільного життя. Характерними рисами тоталітарного політичного режиму є заборона демокра­тичних організацій, відсутність конституційних прав і свобод громадян, масове порушення законів, репресії проти прогресив­них сил тощо.

Авторитарний політичний режим - це стиль громадсь­кого життя, який характеризується значним зосереджен­ням влади в руках однієї особи або окремої групи (клану). Авторитарний режим за своїм характером посідає проміжне становище між тоталітарним і демократичним режимами. У ньому повноваження і владні можливості виконавчої влади зна­чно переважають законодавчу владу. Повноваження представ­ницьких органів обмежені. Закони діють не в інтересах особи, а в інтересах держави, існує цензура засобів масової інформації. Поліція, армія, спецслужби стоять на сторожі правлячого ре­жиму, але масових репресій не проводять. Права національних меншин проголошені, але істотно обмежені.

Демократичний політичний режим. Протилежністю то­талітарному політичному режиму є демократія і демократичний політичний режим. Поняття "демократія" має декілька зна­чень. Найперше, основоположне його значення пов'язане з ети­мологією, походженням цього терміна. Демократія переклада­ється з давньогрецької як "народовладдя" (demos - народ, kratos - влада). Але є більш широке тлумачення демократії як форми устрою будь-якої організації, що ґрунтується на рівно­правній участі її членів в управлінні та прийнятті рішень за більшістю.

У цьому розумінні можна вести мову про партійну, проф­спілкову, виробничу і навіть студентську демократії.

В іншому трактуванні демократія - це форма державно­го правління, сукупність способів і методів здійснення по­літичної влади, тобто певний політичний режим. Які він має характерні риси?

1. Визнання народу як джерела влади. В демократичному суспільстві саме народу належить конституційна влада. Він обирає своїх представників в органи влади і може періодично змінювати їх. Верховний, представницький, законодавчий ор­ган - парламент.

2. Періодична виборність основних органів влади.

3. Влада розподілена на законодавчу, виконавчу і судову.

4. Рівність прав громадян щодо участі в управлінні держа­вою.

5. Права і свободи людини не тільки проголошуються, а й забезпечуються.

6. Засоби масової інформації незалежні в своїх висловлюваннях, можуть вільно критикувати будь-яку владу.

7. Поряд із державою існує громадянське суспільство як сукупність людських відносин, в яких суспільні сили ведуть свою діяльність незалежно від держави і водночас тісно спів­працюють з нею.

8. Права національних меншин забезпечуються юридичне і реалізуються фактично.

Таким чином, механізмом реалізації політичної влади є по­літична система суспільства як сукупність певних політичних інститутів та установ, що діють з метою реалізації конкретної ідеології.

Найважливішими передумовами і одночасно наслідком де­мократичного політичного режиму стає правова держава. Сут­ність держави взагалі і особливості правової держави ми роз­глянемо в наступному питанні.

3. Держава як соціальний університет політичної влади

Особливе місце в політичній системі суспільства посідає держава як основне знаряддя влади. Саме в державі концентру­ється вся система економічних, політичних, соціальних і духо­вних цінностей та інтересів різних спільностей людей.

Поняття "держава" сформувалось близько трьох тисячоліть тому. Наприклад, стародавня держава Урарту існувала, в ЇХ-VI ст. до н.е. У різні історичні епохи в поняття "держава" вклада­вся різний зміст. Стародавній грецький філософ Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів і чиновників, селян і ремісників. Прихильник утопічного соціалізму англієць Томас Мор (1478-1535) тлумачив державу як змову багатих проти бідних. Регель вважав, що держава - це образ і дійсність розуму, життя Бога в світі. А французький король Людовік XIV ( 1638-1715) стверджував:

"Держава - це я". Цей вислів увійшов у історію як символ аб­солютної державної влади.

В аналізі та визначенні суті держави є два підходи: позакласовий і класовий.

Позакласовий підхід знайшов відображення в ряді теорети­чних концепцій. Так, згідно з "патріархальною" теорією, яку обстоював Аристотель, держава походить від сім'ї, а влада мо­нарха є продовженням влади батька в сім'ї ( патріарха).

Теократична теорія стверджувала, що держава подарована людству Богом. Договірна теорія, яку поділяли Т.Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та інші, виходила з положення, що держава виникла вна­слідок угоди (домовленості) між людьми. Теорія "насильства" тлумачила виникнення держави завоюванням одного племені іншим. За " психологічною" теорією, виникнення держави зу­мовлено необхідністю панування однієї, сильнішої частини на­селення над іншою, психологічно слабшою.

Згідно з класовим підходом, держава виникає разом із по­ділом суспільства на класи. Вона формувалася в умовах зітк­нення класів і ставала, як правило, організацією економічно-панівного класу. За допомогою держави цей клас ставав також і політичне пануючим.

Прихильники класової теорії, до яких належав і марксизм, визначають державу як основний інститут політичної системи класового суспільства. Але слід зазначити, що в деяких країнах формування держави сприяло класовому розчаруванню суспіль­ства. Такими країнами були Стародавній Єгипет і Вавілон, Ста­родавній Китай, Ізраїльське царство Давида, царство Урарту, Київська Русь та інші.

Більш того, у процесі історичного розвитку, подальшої де­мократизації суспільства держава чим далі набуває рис надкла­сової, загальнонаціональної організації. Адже однією з найваж­ливіших функцій держави є її здатність інтегрувати суспільст­во.

Таким чином, держава - це суспільне утворення, покли­кане захищати інтереси людей певної території і регулювати за допомогою правових норм взаємовідносин між ни­ми, використовуючи в разі необхідності спеціальні органи примусу.

За будовою держави різних історичних епох не схожі між собою. Але у них є певні ознаки, які так чи інакше притаманні кожній з них.

Загальними ознаками держави є:

1. Територія, що окреслена кордонами держави. Держава будується не за кровнородними чи релігійними ознаками, а на основі територіальної і часто етнічної спільності людей.

2. Формування публічної влади та її відокремлення від сус­пільства. У суспільстві формується спеціальний шар управлін­ців-професіоналів, численних службовців, які і складають пуб­лічну владу.

3. Суверенітет, тобто верховна влада, рішення якої обов'язкові для всіх громадян, організацій і установ. Тільки державі належить суверенне творення законів і норм, обов'язкових для всього населення.

4. Наявність закону. Всі видатні володарі і царі були на­самперед законодавцями. Визначними законодавцями вважа­ються царь Соломон, афінський стратег Перікл, київський князь Ярослав Мудрий, французький імператор Наполеон та інші.

5. Право стягувати податки і збори з населення. Ці податки необхідні для забезпечення державної політики: оборонної, со­ціальної та іншої, а також для утримання численного держав­ного апарату.

6. Обов'язковість членства в державі, наявність громадянс­тва. На відміну, наприклад, від такої політичної організації, як партія чи спілка молоді, перебування в якій не обов'язкове для населення, державне громадянство людина отримує з дня свого народження.

7. Наявність державних символів (герб, прапор тощо). Офі­ційний статус держави і її громадян закріплюється головним законом країни - Конституцією.

Визначення зазначених загальних ознак держави має не лише наукове, а й суттєве практичне значення. Особливо це важливо в міжнародних відносинах, оскільки держава є суб'єктом цих відносин. Тільки наявність ознак держави дає можливість тій чи іншій організації бути визнаною суб'єктом міжнародного права.

У сучасному міжнародному праві виділяють як мінімум три ознаки держави, а саме: територія, народ, який об'єднаний правовим союзом громадян (громадянством), і суверенна влада, що здійснює ефективний контроль хоча б над більшістю тери­торії і населення.

Відповідно до свого призначення держава виконує певні внутрішні та зовнішні функції.

Внутрішніми функціями держави вважаються: законодавча, політика-економічна, соціальна, національно-інтегративна, де­мографічна, освітянська, культурно-виховна, правоохоронна, екологічна, фіскальна.

До основних зовнішніх функцій держави можна віднести дипломатичну (встановлення широких сталих економічних, по­літичних, культурних зв'язків з іншими державами) та оборон­ну функцію.

Систему організації верховної влади, порядок утворення її органів називають формою державного правління. Розрізняють дві основні форми державного правління: монархічну та респу­бліканську.

Монархічна форма правління характеризується тим, що влада глави держави передається спадково. Монархічна форма правління має кілька різновидів. Абсолютна монархія передба­чає всевладдя глави держави (короля, царя, імператора) і відсу­тність конституційного ладу. Конституційна монархія обмежує повноваження глави держави Конституцією.

Республіканська форма правління передбачає виборність найвищої державної влади (парламенту, ради). Глава держави також обирається. Історії відомі два основні різновиди респуб­ліканської форми правління: президентська республіка і парла­ментська республіка.

За президентської республіки вагомою є роль президента в системі державних органів. Він одночасно є главою держави й главою уряду, посада прем'єр-міністра відсутня. Прикладом тут може бути СІЛА.

Парламентська республіка (Італія, Австрія, ФРН та ін.) ви­знає переважаючу роль парламенту та обраного ним уряду. Президент обирається або парламентом, або особливою колегі­єю, що включає членів парламенту.

Як суб'єкт політичної влади держава має свої форми уст­рою.

Форма державного устрою — це територіально-політична організація держави, що включає політико правовий статус Ті складових частин та принципи взаємо­відносин центральних і регіональних органів влади. Існу­ють дві основні форми державного устрою: унітарна і феде­ративна.

Унітарна форма державного устрою - єдина, злита. Ад­міністративно-територіальні одиниці не мають політичної само­стійності. Ознаками унітарної форми державного устрою є: єди­на конституція, єдина система органів державної влади та управління, єдине громадянство, поділ на адміністративно-територіальні одиниці, де статус органів управління визнача­ється загальнодержавними правовими нормами.