Файл: Філософія.doc

Таким чином, елемент і система переходять одне в одне, вказуючи на універсальні структурні зв'язки буття. А це озна­чає, що весь світ системно структурований в усіх своїх різнови­дах: матеріальному, духовному та соціальному і являє собою надскладну за рівнями, станами та функціонуванням ієрархію елементів - підсистем. Складні системи завдяки взаємозв'язкам підсистем здатні до самозбереження і самоорганізації. Процес самоорганізації розглядає синергетика (грецькою - "сприян­ня", "співпраця"). Вона пояснює, що поки система зрівноваже­на, й елементи незалежні один від одного. Але коли вплив зов­нішнього середовища порушує внутрішню рівновагу системи, тоді елементи починають діяти узгоджено і на цій підставі ви­никають нові структури і взаємодії, що ускладнюють об'єкт.

Так, загроза суспільству завжди викликає протидію новостворених соціальних сил - груп і об'єднань населення, яких до того не існувало.

Для характеристики об'єкта, водночас і внутрішньо розчле­нованого, і структурно організованого, напрацьовані категорії форма і зміст. Під змістом розуміється єдність всіх елементів і внутрішніх зв'язків, суперечностей та тенденцій в розвиткові об'єкта. Таким є, наприклад, навчальний і виховний процес у школі. Форма ж виступає як організація, упорядкування зміс­ту, спосіб його прояву. Кожен зміст завжди сформований, а фо­рма змістовна. Так, форми занять з учнями завжди певним чи­ном упорядковані. При тому зміст, який завжди одиничний, може бути сформованим по різному. Процес зміни змісту, напо­внення його новими елементами постійно вимагає нових форм для вияву своїх структурних перебудов.

Розглянуті парні категорії чітко зазначають суперечності прояву та функціонування предметів і явищ. Одні з категорій (загальне, явище, ціле, система, форма) пояснюють їх зовнішню організацію і стан, а інші (одиничне, сутність, елемент, зміст) - вказують на внутрішню характеристику і в той же час , не іс­нуючи одна без одної, заперечують свою протилежність. Так, форма завжди "стримує" розвиток змісту, ціле - частини, зага­льне - одиничного і т.п. , а зміст , загальне, одиничне тощо, розвиваючись, в свою чергу порушують сталість своїх протиле­жностей. На цій підставі і формуються зв'язки детермінації (зумовленості) буття. Їх, перш за все, пояснюють категорії при­чина і наслідок.

Причина - це такі процеси чи явища, які за певних умов викликають до життя нові процеси і явища.

Наприклад, процес навчання породжує нові знання в учнів та студентів, а лінощі декого з них приводять до негативних наслідків. Наслідком є те, що з'являється під дією причини. Причини можуть бути основними і другорядними. Основні причини відіграють провідну роль в прояві наслідку, як, ска­жімо, учитель в формуванні високих знань учня. Але для дося­гнення бажаного наслідку необхідна повна причина як сукуп­ність усіх необхідних причин, що здатні зумовити відповідні результати. У поданому вище прикладі в навчальному процесі крім учителя необхідна ще чітка організація навчання, здібнос­ті та бажання учнів, допомога їм з боку батьків і багато ще чого. Повна причина складна. В неї входять:

- специфікуюча причина, тобто умови, що формують якісну своєрідність, специфіку наслідку;

- кондиціальні причини - внутрішні і зовнішні фактори, що приводять специфікуючу причину в дію;

- реалізаційна причина, по-іншому привід, що зрушує з місця, запускає в дію кондиціальні причини. Це не го­ловна причина, і уява її такою веде до хибного розумін­ня процесу детермінації.

У світі нічого без причин не відбувається. Але в природі все детерміновано стихійно, і тут причинно-наслідковий ряд без­перервний. В суспільній діяльності люди здатні створювати причини відповідні власним інтересам і викликати до життя бажані наслідки. Проте недосконалість знань природи буття і себе в тому числі, привела людство до хибної уяви про свої детермінаційні можливості, прикладом чого може бути чорно­бильська катастрофа.

Аналіз різноманітних детермінаційних зв'язків вказує на те, що повні та суттєві причини зумовлюють обов'язковий, за­кономірний в даних умовах хід дій. В такому випадку наслід­ком є необхідність - те, що неминуче відбувається. Проте не­рідко спутницею необхідності є випадковість, яка виникає під впливом побічних, необов'язкових для даного ходу подій при­чин. Коли в детермінаційний процес втручається випадкове, тоді та чи інша подія може відбутися, а може й ні. В таких умовах замість бажаного наслідку настає неочікуваний резуль­тат. В цілому ж у бутті необхідний процес завжди пробиває собі дорогу через частокіл перепон випадковостей. Чим повніші причини, чим міцніші взаємодії між об'єктами та їх частинами, тим менше місця залишається для випадковостей.

В той же час необхідність і випадковість категорії відносні. При одних обставинах певні наслідки чи явища є необхідними, при інших - вони випадкові. Взагалі, непередбачуваність випа­дковостей не суперечить принципу причинності. Дослідження співвідношення необхідності і випадковості в складних детермі­наційних ситуаціях зумовило виведення статистичних зако­номірностей детермінації і створення вчення про вірогідність — міру можливості виникнення випадкової події. З'явилося наукове передбачення в різноманітних галузях до­сліджень, у тому числі і в соціальних процесах.

Необхідне і випадкове суттєво впливають на можливість і дійсність. Можливість - це те, що ще не з'явилося, але має для цього певні умови. Воно наявне лише в зародковому стані, починає свій прояв в потенційному спрямуванні. Для реалізації можливості (потенціалу) завжди існують якісь умови, як при­чини для відповідного наслідку. Але на шляху реалізації мо­жуть з'явитися випадковості, і тоді можливість не стане дійсні­стю. Таку можливість називають формальною, бо вона не має повних підстав для реалізації. А та можливість, що стає відпо­відним наслідком є реальною, бо вона перетворюжться в дійс­ність. Дійсність - це буття, це існування, прояви і функціо­нування всього сущого.

Можливе є майбутнім, що міститься в дійсності. Дійсність у своєму змісті презентує, і пройдешнє, і наявне, і майбутнє. В дійсності закладено основи багатьох можливостей і випадковос­тей. Як у молодої людини - вибір в житті багатий, але життє­вий шлях — єдиний. Через різноманітність причин, сукупність можливостей і випадковостей дійсність досягає стану існування. Це і е сутністю детермінації. Світом керує не фаталізм (лати­ною - "доля") - визначеність всього наперед, і не релятивність (латиною - "відносність") - уява про вічну нестійкість сущого, а співвідношення причинно-наслідкових, необхідних та випадко­вих, можливих і дійсних суттєвостей, реалій, зв'язків і взаємо­дій. А це означає, що все у світі детерміноване та закономірне. Ще глибше цей процес інтегрують закони діалектики.

Контрольні запитання:

1. Що таке діалектика?

2. Розкрийте основні принципи діалектики.

3. Які категорії пояснюють універсальність зв'язків?

4. Які категорії розкривають структурні зв'язки?

5. Що таке детермінізм?

6. Які особливості причинно-наслідкового ряду в природі і житті людей?

Тема X. Діалектика: закони та альтернативи

1. Закони діалектики.

2. Альтернативи діалектики.

Література:

1. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия: Учебник. - М.: Проспект. - 1997.- с.446-490.

2. Білодід Ю. Бабуся метафізика виявилася надто живучою //Віче. - 1993. - №1.

3. Кушлев Н. К вопросу о механизме эволюции //Философские науки. — 1991.- .№4.

4. Мойсеев Н. Универсальный эволюционизм //Вопросы философии. - 1991. - №3.

5. Соболь Н. Постметафізика - майбутнє філософії? // Філо­софська і соціологічна думка. - 1994. - №11-12.

6. Проблеми діалектики в сучасній філософії: Збірник науко­вих праць. — Суми, СДГО . - 1995.

7. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф. Надольний та ін. -К.: Вікар. - 1997.- с.224-240.

Знати основні поняття:

Універсальність, закономірність, якість, кількість, власти­вість, міра, стрибок, діалектична протилежність, суперечність, тотожність, відмінність, джерело розвитку, рушійні сили, само­рух, саморозвиток, заперечення, старе, нове, спадковість, рево­люція, еволюція, негативна діалектика, метафізика, нова мета­фізика, постметафізика, релятивізм, софістика, догматизм, ек­лектика.

1. Закони діалектики

Закони, як вже зазначалося, означають глибокі, суттєві, повторювальні зв'язки, взаємодії як між речами і явищами сві­ту, так і їх сторонами, властивостями і станами. Закони бува­ють динамічні і статистичні, і перші з них відображають від­ношення між станами однорідних об'єктів і являють собою процес причинно-наслідкової дії. Результати динамічних законів неважко передбачити. А от прояв статистичних, законів має імовірний характер. Це тому, що в складних процесах на­явна значна кількість випадковостей. Тут прикладом може бути дія законів суспільного життя. На відміну від природи, де за­кони проявляються стихійно, в суспільстві переплітається без­ліч інтересів та цілей великої кількості як окремих людей, так і соціальних верств, прошарків, класів, націй тощо. Тому одно­значно уявити кінцевий результат соціальних колізій і дати їх однозначну оцінку неможливо. Можна виявити лише тенденції суспільних змін, певні закономірності як сукупність дії знач­ної кількості законів.

Водночас слід усвідомити, що лише закони діалектики роз­кривають глибинні основи руху і розвитку всього сущого. Що це за закони?

1. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, що пояснює яким чином усі процеси і явища набувають нових характеристик та властивостей. Його зміст стає зрозумілим за­вдяки таким категоріям, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок.

Якість надає об'єкту відповідну визначеність. Це та голо­вна властивість, особлива риса об'єкта, що робить його відмін­ним від інших. Скажімо, підручник має і розміри, і вагу, і фо­рму, але його якість визначають не вони, а знання, що він вмі­щує. Всі інші, несутнісні властивості любого об'єкта (обсяг, чи­сло показників, темп руху тощо) визначають його кількісну сторону. Ні один предмет чи явище у світі не існують без одно-часової наявності в них кількості і якості. Це співвідносні ка­тегорії. Якість близька до сутності, а кількість — до частини, елемента, змісту в сукупності. Єдність і певна рівновага кількі­сного і якісного виразу об'єкта визначає міра. Міра - це ті ме­жі, в яких співіснують кількість і якість. Так, для студента мі­рою є параметри навчального процесу, що визначені обсягом програмних знань і часом, необхідним для їх засвоєння.

Таким чином, існування об'єкта зумовлене єдністю якості і кількості. Якийсь час при його сформуванні вони перебувають в рівновазі і нібито ніщо не віщує змін. Насправді вони постійно відбуваються. Так, в учня з дня в день з'являються крихти но­вих знань, розширюється світоуявлення, та й фізично він стає іншим. Від того зміна кількісних показників у якийсь час виходить за межі міри, руйнуючи її, і тоді об'єкт змінює свою якість (згаданий учень-першокласник стає другокласником). Подібним чином з'являється кожен раз нова міра в усьому і скрізь, в межах котрої відбуваються свої кількісні зміни. Вони, в свою чергу, знову ведуть до виникнення нової якості, яка знову ж розгортає простір для нових кількісних змін. Такий кругообіг змін та взаємопереходів і становить діалектичний за­кон.

Процес переміщення від старої міри до нової є діалектичним стрибком і являє собою процес вступу об'єкта в нову якість. Тоді об'єкт переходить у свою протилежність - зі старого стану в новий, змінивши свою сутнісну визначеність. Стрибки бувають одноактні, разові, як катаклізми в природі, політичні перевороти в суспільному житті і т.п., і довготрива­лі, у формі поступових перетворень. Прикладом останніх може бути еволюційний шлях в розвитку природи, чи перехід від ди­тинства до зрілості людини. Вони можуть змінити в суті існу­вання як весь об'єкт, так і його окремі частини, що вже не вплине на його сутнісну зміну. Таким чином, завдяки з ясуванню взаємного переходу кількісних і якісних змін стає зрозумілим внутрішній процес виникнення нового об'єкта і з являється відповідь на запитання: "Як ці зміни відбувають­ся?"