Файл: Філософія.doc

2. Екофілософія

Екофілософія як окрема ділянка філософського знання ви­никла на початку XX ст. Екологія (грецькою "вчення про жит­ло") вивчає взаємовідносини організмів одного з одним і з сере­довищем їх існування. Загальним поштовхом до й" появи було перетворення людської діяльності в геологічну силу, що сфор­мувало потребу нового осмислення співвідношення суспільства і природи.

Першою групою безпосередніх причин виникнення екофілософії став розвиток природознавства; другою - загострення кризи в оточуючому нас середовищі; а третьою - проблеми майбутнього Землі, її живої оболонки. На жаль, в наш час по­гляди на екологію перетворилися у вузьку науку, яка насампе­ред вивчає допустимі межі промислового впливу людей на при­роду. Більш широке розуміння екологічних проблем: прогнозу­вання майбутнього Землі, завдання щодо гармонізації взаємодії людини і природи тощо, крім спеціалістів, фактично нікого не турбує. І як не дивно, не турбує не лише малоосвічених людей, а й усі верстви населення. Від екології чекають лише чистих продуктів, незабруднених водоймищ та повітря, але тільки не суворого втручання в пагубну для природи виробничу діяль­ність соціуму.

І тим не менш з 80-х років XX ст. розпочалася екологізація всієї науки. Екологія вийшла за межі дослідження окремих ді­лянок природи, відношень всередині біомів (тварин, рослинних організмів) на рівні популяції, біологічних видів тощо. Сьогодні її об'єктами стали екосистеми, біосистеми, вся біосфера в ціло­му. Відтак з'явилися різноманітні підходи в екологічних роз­думах.

Так, розгортаючи ідею В. Вернадського про живу речовину як сукупність організмів, що є основою біосфери ( до неї - явища космічного, входить і людина), американець Джеймс Лавлок висунув цікаву гіпотезу. На його думку, всі земні сфери (атмо, гідро, літо та ін.) разом з біосферою складають дуже зла­годжений механізм. Ноосфера ж, проникнувши в усі пори цього механізму, заносить в нього людську агресію, руйнуючи його. Особливо це стало характерним для цивілізації XX ст., що по­глиблює проблеми, пов'язані з виживанням людства. Це точка зору екоалар місті» (французькою "аларм" - "тривога").

Сьогодні формується екосоціологія - свого роду синтез еко­логії і соціології, яка займається пошуком виходу як з екологі­чної кризи, так і вирішення багатьох глобальних проблем вза­галі. В ній виділяють окремі напрями:

- теорія біоцентризму, концепції якої спрямовані на охорону дикої природи;

- концепція консерваціолізму, формування продуктивної діяльності людей без екологічної загрози;

- теорія екологістів, попередження екокатастрофи на підставі об'єктивних вимог природознавства;

- вимоги еколого-економістів щодо значного обмеження економічного росту споживання соціуму та ін.

Центральною категорією екофілософії є життя, що розумі­ється як космічне явище, куди входять біологічні, психологіч­ні, духовні та душевні характеристики, інтуїція і чуттєвість, завдяки чому руйнується межа між світом людей і світом при­роди. Так розглядав проблему людини і життя французький релігійний філософ П'єр Тейяр де Шарден (1881-1955). Він у своїй праці "Феномен людини" співвідносить людську природу зі Всесвітом, підкреслюючи, що культура підпорядкована уні­версальній еволюції і космогенезу. Людська культура, за Тейяром де Шарденом, не штучне утворення, а необхідний етап роз­витку Космосу, а людина - згусток усіх етапів його розвитку, регулятор, початок і кінець Всесвіту. Нова культура людей без сучасного егоїзму можлива лише на підставі любові, а для цьо­го слід об'єднати зусилля науки і релігії.

Німецько-французький філософ Альберт Швейцер (1875-1965) створив етичну концепцію благоговіння перед життям, у якій стверджується, що добро зберігає і розвиває життя, а зло - знищує його.

Суттєво розгорнули екологічні проблеми учасники Римсько­го клубу (крупні вчені, політики, бізнесмени), який очолював італійський вчений Ауреліо Печчеї (1908-1984). Під егідою клубу відбувалися і відбуваються різноманітні міжнародні тео­ретичні і практичні акції (конференції, ведеться радіо і телепропаганда, спрямовуються дії Грінпісу тощо).

Новий гуманізм, запропонований А. Печчеї, сповідує розви­ток відчуття глобальної відповідальності, любові до справедли­вості і нетерпимості до насилля. Наявні і багато інших концепцій: культурної еволюції, повернення людини до "природного начала" - відречення від сучасної цивілізації і т.п. Всі вони, безперечно, повинні принести благодатні плоди для безпечного існування людства.

3. Що чекає філософію

Коротка характеристика сучасної західної філософії зви­чайно не розкриває всю палітру її вчень, течій та шкіл. Проте вона дає можливість уявити їх розмаїття. При намаганні моде­рнізації філософії здійснюються і спроби повернення її класич­ного "обличчя". Одночасно вперто доводиться і неспроможність філософії до існування. Хто ж. має рацію? Де істина?

Мабуть, слід виходити з того, що філософія виникла як сутнісна потреба людей зрозуміти світ, осмислити своє місце в ньому і свій зв'язок з навколишнім середовищем та з іншими людьми. Відповіді на ці запитання у кожну епоху, навіть у той самий час, але у різних народів, різна. І скільки існуватиме людство, стільки й існуватимуть ці питання і виникатимуть різні відповіді на них. А це вже філософія - пошук відповідей на "вічні" запитання: "хто ти є, людино?", "для чого живеш?", "що тебе чекає у майбутньому?" тощо.

Є різні прогнози щодо предмета філософії (кола проблем, що вона вивчає), й структури, методики викладання і т.п. Але при всіх модернізаціях, найновітніших тлумаченнях суті та призначення філософії, на наді погляд, й" осередком залишиться дослідження системи "людина - світ". А цей процес, як і філо­софія, нескінченний.

Контрольні запитання:

1. Що таке постмодерн, до чого він прагне?

2. Яка сутність деконструктивізму?

3. Які проблеми розглядає філософія діалогу?

4. Розкрийте зміст екофілософії.

5. Що чекає філософію в майбутньому?

Тема VI. Філософське розуміння світу

1. Філософське розуміння буття.

2. Матерія.

3. Спосіб та форми існування матерії.

Література:

1. Алексеев П.В.,Панин А.В. Философия.-М.:Проспект,2000.-С.420-451.

2. Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. -М.: 1994. -Гл.2,5.

3. Жданов Г.Б. О физической реальности й зкспериментальной "невесомости" // Вопросы философии. - 1998. - №2.- С.101-107.

4. Моисеев Н.Н. Быть или не быть...человечеству //Вопросы философии.-2000.-,№.-С.З-28.

5. Філософія: Підручник (За редакцією Г.А.Заїченка та ін.) -К.:1995 С. 185 - 205.

6. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф.Надольний та ін. -К.: Вікар. - 1999.-С. 195-210.

7. Философия (Под ред. Лавриненко В.Н.) -М.: Юристь, 2001. -С.218-245.

8. Спиркин А.Г Философия.-М.:Гардарики,1999.-С.242-285.

Знати основні поняття:

Буття, форми буття, субстрат, субстанція, матерія, рух, простір, час, картина світу, об'єктивна реальність, абсолютне, конкретне, абстрактне.

1. Філософське розуміння буття

Проблема буття відноситься до так званих "вічних питань" філософії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя і, відповідно, й світогляду людини. Питання про суть буття, спосіб і форми його існування вирішувалося ще філософами стародавнього світу. Так, Парменід вважав, що справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостеріга­ються у ньому, є небуття і омана. Геракліт започаткував іншу, прямо протилежну традицію у тлумаченні буття: стабільного, стійкого буття нема і його сутність у вічному становленні, в єд­ності буття і небуття. Тому космічний вогонь Геракліта, як ос­нова світу в наочно-образній формі, і виражає буття як станов­лення. Ці два підходи до тлумачення буття проходять через всю історію розвитку філософської думки людства.

Сучасна філософія тлумачить буття як таку категорію, що охоплює все існуюче: як матеріальні, так і духовні та соці­альні феномени.. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а включає у себе й світ людського духу всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Свідомість е теж формою буття, але ідеальною формою. Разом з тим варто пам'ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Внаслідок цього мо­жна виділити різні форми буття, які є відносно самостійними: буття природи, буття людини, буття суспільства, буття ідеального. Кожна із зазначених форм буття має свої специфіч­ні характеристики і закономірності. Однак в основі всіх форм буття лежить буття природи, без якого неможливе існування ні людини, ні суспільства.

Специфічна особливість буття природи полягає в тому, що воно існує до появи людини. Воно є первинним, базисним стосовно інших форм буття. На його основі виникає олюднена природа, формується суспільне і духовне буття. Буття олюдне­ної природи є єдністю природних закономірностей і суспільних процесів, це той штучний світ, в якому живе людина і який вона створила за допомогою своєї діяльності відповідно до своїх потреб та інтересів.

Серед форм буття людини виділяють предметно-практичну діяльність, практику соціальних перетворень і про­цес "самотворення" людини.

Суть предметно-практичної діяльності полягає в тому, що людина як фізичне тіло діє на інші фізичні об'єкти і змінює, перетворює їх з метою задоволення своїх потреб в їжі, житлі, одязі.

Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для їхнього життя соціальний устрій.

Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуками ідеалів, що приваблюють її, користуючись певною системою моральних та естетичних цінностей. По-друге, вона прагне отримати максимально адекватні уявлення про світ, в якому вона живе. Нарешті, людина постійно конструює проекти пере­творення світу (у тому числі і саму себе) до такого його стану, в якому б вона хотіла жити, стану, що гідний її. Буття людської свідомості є, таким чином, функціональним, воно формується аксіологічними, когнітивними, конструктивно-проектуючими чинниками.

Буття суспільства (соціального) ґрунтується на бутті олюдненої природи і власне природи, але закономірності соціа­льного буття безпосередньо не витікають із природних законо­мірностей, а лише детермінуються природними закономірнос­тями.

Формування людини, її перетворення в істоту соціальну є не що інше, як освоєння індивідом суспільних цінностей. Зро­зуміло, що індивід не в змозі освоїти всі здобутки суспільства, але його соціальне значення залежить від того, скільки він за­своїв і як він їх може відтворити.

Буття ідеального існує в двох формах: а) індивідуальне, ідеальне (духовний світ окремої людини, її почуття, пережи­вання, думки, ідеї, підсвідоме); б) суспільне (об'єктивоване іде­альне) - суспільна свідомість, духовна культура суспільства. В процесі спільного життя люди формують такі основи колектив­ної свідомості, як політика, мораль, релігія, право тощо. Ці фо­рми ідеального є продуктом діяльності груп людей і існують лише в колективі.