ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.09.2024
Просмотров: 283
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема і. Філософія, її проблематика та функції
1. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання
2. Світогляд, його суть і структура
3. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський
4. Соціальні функції філософії
Тема II. Філософія Стародавнього світу та Середньовіччя
1. Філософія Стародавнього сходу
2. Розвиток філософії у Стародавній Греції
Тема III. Європейська філософія XV - XIX ст.
1. Філософія епохи Відродження та Нового часу
2. Німецька класична філософія
Тема IV. Західна філософія XX ст.
2. Сучасні філософські течії та школи
Тема V. Новітні сфери філософування
1. Філософія постмодерну та діалогу
Тема VI. Філософське розуміння світу
1. Філософське розуміння буття
3. Спосіб та форми існування матерії
1. Виникнення і природа свідомості
2. Структура свідомості, її основні рівні
Тема VIII. Проблема людини в філософії
1. Людина як предмет філософії
2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність природного, соціального і духовного в людині
3. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
Тема iх. Діалектика: принципи і категорії
1. Сутність діалектики та її принципи
Тема X. Діалектика: закони та альтернативи
1. Природа та структура пізнавальної діяльності
2. Поняття практики, її структура
3. Методи та форми наукового пізнання
Тема XII. Соціальна філософія як осмислення суспільного буття
2. Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковів
3. Стихійне і випадкове у розвитку суспільства та свобода людини
Тема XIII. Природні умови суспільного буття.
1. Поняття природи. Погляд на природу в історії філософської думки
3. Сучасні екологічні і демографічні проблеми та шляхи їх вирішення
Тема XIV. Суспільне виробництво та суспільний прогрес
1. Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація виробництва. Структура суспільного виробництва
2. Проблема прогресу і періодизації суспільного розвитку
Тема XV. Філософський аналіз соціальної структури суспільства
1. Поняття соціальної структури суспільства та й основні елементи
2.Етносоціальді процеси в системі суспільних відносин
3. Функція організації дозвілля і відпочинку. Вільний час
Тема XVI. Філософські аспекти політичної сфери суспільного буття
1. Політика як вид діяльності. Політика і влада
2. Політична система суспільства
3. Держава як соціальний університет політичної влади
Тема XVII. Духовне життя суспільства
1. Поняття "дух", "душа", "духовність", "ментальність"
2. Цінності як ядро духовного світу людини
3. Суспільна свідомість та й рівні
4. Форми та функції суспільної свідомості
Тема XVIII. Цінності і їх роль в житті суспільства та людини
2. Типологія ціннісних орієнтацій
Тема XIX. Культура і цивілізація
1. Сутність, зміст і функції культури
2. Екофілософія
Екофілософія як окрема ділянка філософського знання виникла на початку XX ст. Екологія (грецькою "вчення про житло") вивчає взаємовідносини організмів одного з одним і з середовищем їх існування. Загальним поштовхом до й" появи було перетворення людської діяльності в геологічну силу, що сформувало потребу нового осмислення співвідношення суспільства і природи.
Першою групою безпосередніх причин виникнення екофілософії став розвиток природознавства; другою - загострення кризи в оточуючому нас середовищі; а третьою - проблеми майбутнього Землі, її живої оболонки. На жаль, в наш час погляди на екологію перетворилися у вузьку науку, яка насамперед вивчає допустимі межі промислового впливу людей на природу. Більш широке розуміння екологічних проблем: прогнозування майбутнього Землі, завдання щодо гармонізації взаємодії людини і природи тощо, крім спеціалістів, фактично нікого не турбує. І як не дивно, не турбує не лише малоосвічених людей, а й усі верстви населення. Від екології чекають лише чистих продуктів, незабруднених водоймищ та повітря, але тільки не суворого втручання в пагубну для природи виробничу діяльність соціуму.
І тим не менш з 80-х років XX ст. розпочалася екологізація всієї науки. Екологія вийшла за межі дослідження окремих ділянок природи, відношень всередині біомів (тварин, рослинних організмів) на рівні популяції, біологічних видів тощо. Сьогодні її об'єктами стали екосистеми, біосистеми, вся біосфера в цілому. Відтак з'явилися різноманітні підходи в екологічних роздумах.
Так, розгортаючи ідею В. Вернадського про живу речовину як сукупність організмів, що є основою біосфери ( до неї - явища космічного, входить і людина), американець Джеймс Лавлок висунув цікаву гіпотезу. На його думку, всі земні сфери (атмо, гідро, літо та ін.) разом з біосферою складають дуже злагоджений механізм. Ноосфера ж, проникнувши в усі пори цього механізму, заносить в нього людську агресію, руйнуючи його. Особливо це стало характерним для цивілізації XX ст., що поглиблює проблеми, пов'язані з виживанням людства. Це точка зору екоалар місті» (французькою "аларм" - "тривога").
Сьогодні формується екосоціологія - свого роду синтез екології і соціології, яка займається пошуком виходу як з екологічної кризи, так і вирішення багатьох глобальних проблем взагалі. В ній виділяють окремі напрями:
- теорія біоцентризму, концепції якої спрямовані на охорону дикої природи;
- концепція консерваціолізму, формування продуктивної діяльності людей без екологічної загрози;
- теорія екологістів, попередження екокатастрофи на підставі об'єктивних вимог природознавства;
- вимоги еколого-економістів щодо значного обмеження економічного росту споживання соціуму та ін.
Центральною категорією екофілософії є життя, що розуміється як космічне явище, куди входять біологічні, психологічні, духовні та душевні характеристики, інтуїція і чуттєвість, завдяки чому руйнується межа між світом людей і світом природи. Так розглядав проблему людини і життя французький релігійний філософ П'єр Тейяр де Шарден (1881-1955). Він у своїй праці "Феномен людини" співвідносить людську природу зі Всесвітом, підкреслюючи, що культура підпорядкована універсальній еволюції і космогенезу. Людська культура, за Тейяром де Шарденом, не штучне утворення, а необхідний етап розвитку Космосу, а людина - згусток усіх етапів його розвитку, регулятор, початок і кінець Всесвіту. Нова культура людей без сучасного егоїзму можлива лише на підставі любові, а для цього слід об'єднати зусилля науки і релігії.
Німецько-французький філософ Альберт Швейцер (1875-1965) створив етичну концепцію благоговіння перед життям, у якій стверджується, що добро зберігає і розвиває життя, а зло - знищує його.
Суттєво розгорнули екологічні проблеми учасники Римського клубу (крупні вчені, політики, бізнесмени), який очолював італійський вчений Ауреліо Печчеї (1908-1984). Під егідою клубу відбувалися і відбуваються різноманітні міжнародні теоретичні і практичні акції (конференції, ведеться радіо і телепропаганда, спрямовуються дії Грінпісу тощо).
Новий гуманізм, запропонований А. Печчеї, сповідує розвиток відчуття глобальної відповідальності, любові до справедливості і нетерпимості до насилля. Наявні і багато інших концепцій: культурної еволюції, повернення людини до "природного начала" - відречення від сучасної цивілізації і т.п. Всі вони, безперечно, повинні принести благодатні плоди для безпечного існування людства.
3. Що чекає філософію
Коротка характеристика сучасної західної філософії звичайно не розкриває всю палітру її вчень, течій та шкіл. Проте вона дає можливість уявити їх розмаїття. При намаганні модернізації філософії здійснюються і спроби повернення її класичного "обличчя". Одночасно вперто доводиться і неспроможність філософії до існування. Хто ж. має рацію? Де істина?
Мабуть, слід виходити з того, що філософія виникла як сутнісна потреба людей зрозуміти світ, осмислити своє місце в ньому і свій зв'язок з навколишнім середовищем та з іншими людьми. Відповіді на ці запитання у кожну епоху, навіть у той самий час, але у різних народів, різна. І скільки існуватиме людство, стільки й існуватимуть ці питання і виникатимуть різні відповіді на них. А це вже філософія - пошук відповідей на "вічні" запитання: "хто ти є, людино?", "для чого живеш?", "що тебе чекає у майбутньому?" тощо.
Є різні прогнози щодо предмета філософії (кола проблем, що вона вивчає), й структури, методики викладання і т.п. Але при всіх модернізаціях, найновітніших тлумаченнях суті та призначення філософії, на наді погляд, й" осередком залишиться дослідження системи "людина - світ". А цей процес, як і філософія, нескінченний.
Контрольні запитання:
1. Що таке постмодерн, до чого він прагне?
2. Яка сутність деконструктивізму?
3. Які проблеми розглядає філософія діалогу?
4. Розкрийте зміст екофілософії.
5. Що чекає філософію в майбутньому?
Тема VI. Філософське розуміння світу
1. Філософське розуміння буття.
2. Матерія.
3. Спосіб та форми існування матерії.
Література:
1. Алексеев П.В.,Панин А.В. Философия.-М.:Проспект,2000.-С.420-451.
2. Авдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. -М.: 1994. -Гл.2,5.
3. Жданов Г.Б. О физической реальности й зкспериментальной "невесомости" // Вопросы философии. - 1998. - №2.- С.101-107.
4. Моисеев Н.Н. Быть или не быть...человечеству //Вопросы философии.-2000.-,№.-С.З-28.
5. Філософія: Підручник (За редакцією Г.А.Заїченка та ін.) -К.:1995 С. 185 - 205.
6. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф.Надольний та ін. -К.: Вікар. - 1999.-С. 195-210.
7. Философия (Под ред. Лавриненко В.Н.) -М.: Юристь, 2001. -С.218-245.
8. Спиркин А.Г Философия.-М.:Гардарики,1999.-С.242-285.
Знати основні поняття:
Буття, форми буття, субстрат, субстанція, матерія, рух, простір, час, картина світу, об'єктивна реальність, абсолютне, конкретне, абстрактне.
1. Філософське розуміння буття
Проблема буття відноситься до так званих "вічних питань" філософії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя і, відповідно, й світогляду людини. Питання про суть буття, спосіб і форми його існування вирішувалося ще філософами стародавнього світу. Так, Парменід вважав, що справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у ньому, є небуття і омана. Геракліт започаткував іншу, прямо протилежну традицію у тлумаченні буття: стабільного, стійкого буття нема і його сутність у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Тому космічний вогонь Геракліта, як основа світу в наочно-образній формі, і виражає буття як становлення. Ці два підходи до тлумачення буття проходять через всю історію розвитку філософської думки людства.
Сучасна філософія тлумачить буття як таку категорію, що охоплює все існуюче: як матеріальні, так і духовні та соціальні феномени.. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а включає у себе й світ людського духу всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Свідомість е теж формою буття, але ідеальною формою. Разом з тим варто пам'ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Внаслідок цього можна виділити різні форми буття, які є відносно самостійними: буття природи, буття людини, буття суспільства, буття ідеального. Кожна із зазначених форм буття має свої специфічні характеристики і закономірності. Однак в основі всіх форм буття лежить буття природи, без якого неможливе існування ні людини, ні суспільства.
Специфічна особливість буття природи полягає в тому, що воно існує до появи людини. Воно є первинним, базисним стосовно інших форм буття. На його основі виникає олюднена природа, формується суспільне і духовне буття. Буття олюдненої природи є єдністю природних закономірностей і суспільних процесів, це той штучний світ, в якому живе людина і який вона створила за допомогою своєї діяльності відповідно до своїх потреб та інтересів.
Серед форм буття людини виділяють предметно-практичну діяльність, практику соціальних перетворень і процес "самотворення" людини.
Суть предметно-практичної діяльності полягає в тому, що людина як фізичне тіло діє на інші фізичні об'єкти і змінює, перетворює їх з метою задоволення своїх потреб в їжі, житлі, одязі.
Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для їхнього життя соціальний устрій.
Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуками ідеалів, що приваблюють її, користуючись певною системою моральних та естетичних цінностей. По-друге, вона прагне отримати максимально адекватні уявлення про світ, в якому вона живе. Нарешті, людина постійно конструює проекти перетворення світу (у тому числі і саму себе) до такого його стану, в якому б вона хотіла жити, стану, що гідний її. Буття людської свідомості є, таким чином, функціональним, воно формується аксіологічними, когнітивними, конструктивно-проектуючими чинниками.
Буття суспільства (соціального) ґрунтується на бутті олюдненої природи і власне природи, але закономірності соціального буття безпосередньо не витікають із природних закономірностей, а лише детермінуються природними закономірностями.
Формування людини, її перетворення в істоту соціальну є не що інше, як освоєння індивідом суспільних цінностей. Зрозуміло, що індивід не в змозі освоїти всі здобутки суспільства, але його соціальне значення залежить від того, скільки він засвоїв і як він їх може відтворити.
Буття ідеального існує в двох формах: а) індивідуальне, ідеальне (духовний світ окремої людини, її почуття, переживання, думки, ідеї, підсвідоме); б) суспільне (об'єктивоване ідеальне) - суспільна свідомість, духовна культура суспільства. В процесі спільного життя люди формують такі основи колективної свідомості, як політика, мораль, релігія, право тощо. Ці форми ідеального є продуктом діяльності груп людей і існують лише в колективі.