ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.09.2024
Просмотров: 303
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема і. Філософія, її проблематика та функції
1. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання
2. Світогляд, його суть і структура
3. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський
4. Соціальні функції філософії
Тема II. Філософія Стародавнього світу та Середньовіччя
1. Філософія Стародавнього сходу
2. Розвиток філософії у Стародавній Греції
Тема III. Європейська філософія XV - XIX ст.
1. Філософія епохи Відродження та Нового часу
2. Німецька класична філософія
Тема IV. Західна філософія XX ст.
2. Сучасні філософські течії та школи
Тема V. Новітні сфери філософування
1. Філософія постмодерну та діалогу
Тема VI. Філософське розуміння світу
1. Філософське розуміння буття
3. Спосіб та форми існування матерії
1. Виникнення і природа свідомості
2. Структура свідомості, її основні рівні
Тема VIII. Проблема людини в філософії
1. Людина як предмет філософії
2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність природного, соціального і духовного в людині
3. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
Тема iх. Діалектика: принципи і категорії
1. Сутність діалектики та її принципи
Тема X. Діалектика: закони та альтернативи
1. Природа та структура пізнавальної діяльності
2. Поняття практики, її структура
3. Методи та форми наукового пізнання
Тема XII. Соціальна філософія як осмислення суспільного буття
2. Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковів
3. Стихійне і випадкове у розвитку суспільства та свобода людини
Тема XIII. Природні умови суспільного буття.
1. Поняття природи. Погляд на природу в історії філософської думки
3. Сучасні екологічні і демографічні проблеми та шляхи їх вирішення
Тема XIV. Суспільне виробництво та суспільний прогрес
1. Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація виробництва. Структура суспільного виробництва
2. Проблема прогресу і періодизації суспільного розвитку
Тема XV. Філософський аналіз соціальної структури суспільства
1. Поняття соціальної структури суспільства та й основні елементи
2.Етносоціальді процеси в системі суспільних відносин
3. Функція організації дозвілля і відпочинку. Вільний час
Тема XVI. Філософські аспекти політичної сфери суспільного буття
1. Політика як вид діяльності. Політика і влада
2. Політична система суспільства
3. Держава як соціальний університет політичної влади
Тема XVII. Духовне життя суспільства
1. Поняття "дух", "душа", "духовність", "ментальність"
2. Цінності як ядро духовного світу людини
3. Суспільна свідомість та й рівні
4. Форми та функції суспільної свідомості
Тема XVIII. Цінності і їх роль в житті суспільства та людини
2. Типологія ціннісних орієнтацій
Тема XIX. Культура і цивілізація
1. Сутність, зміст і функції культури
Соціально-філософські системи середньовіччя включають в себе кілька нових принципів, а саме:
по-перше, у світоглядному плані космологічний фаталізм змінюється християнським провіденціалізмом - трактуванням історії як прояву волі бога;
по-друге, відбувається переорієнтація світогляду з демосу, як суб'єкта на особистість, як творчу силу в системі соціальних відносин;
по-третє, християнський провіденціалізм, поєднується із земним суб'єктивізмом. Це відбилося в новому вченні про свободу індивідуального вибору і особистої відповідальності за нього перед богом.
Раннє середньовіччя представлене таким мислителем, як Аврелій Августин, прозваний Блаженним (354-430 рр.). В основу вчення Августина про розвиток суспільства покладене релігійне розуміння історії як прояву волі Божої, згідно з якою здійснюється заздалегідь передбачена Божественна програма спасіння людини і світу.
Яскраво виражену соціальну орієнтацію на людину з її земними інтересами мав гуманізм епохи Відродження. Всупереч християнській моралі утверджувалися думки про гармонію душі і тіла, про красу і радість земного життя.
В епоху Нового часу соціальне пізнання стає на шлях природничих факторів розвитку суспільства. Ідея рівності людей перед Богом перетворюється в ідею рівності людей за своєю природою і пошуків причин їх фактичної нерівності. Французький просвітитель, Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755 рр.), дійшов висновку, що в основі всіх відмінностей лежать природні чинники. Він проаналізував вплив клімату на виробничу діяльність людей, політичну систему суспільства, форми державного правління, на духовне життя суспільства.
Особливе місце в історії соціальне - філософської думки посіли ідеї італійського мислителя Джамбаттіста Віко (1668-1744 рр.). Він розробив ідею історичного прогресу та закономірного розвитку суспільства.
Вагомий внесок у розвиток соціальної філософії зробив французький мислитель Жан Кондорсе (1743-1794 рр.). У праці «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму» головною причиною історичного прогресу він вважав розум, знання, людські здібності.
Концепцію всесвітньої історії як закономірного, взаємопов'язаного цілого процесу виклав у праці «Ідеї до філософії історії людства» німецький просвітитель Йоганн Готфрід Гердер (1744-1803 рр.). Він розглядав історію суспільства як закономірне продовження розвитку природи.
Яскравим представником філософії історії був німецький філософ Георг Вільгельм Гегель (1770-1831 рр.). Основні принципи соціальної філософії він виклав у праці ^Філософія історії». Гегель розглядав історію людства як «процес духу в усвідомленні свободи». Суспільство, за Гегелем - вища сфера порівняно з природою, де абсолютний дух пізнає себе.
Суспільство як сукупність історично зумовлених форм спільної діяльності людей розглядав і Карл Маркс (1818-1883 рр.). Головний висновок К.Маркса полягав в тому, що суспільне буття людей визначає їх суспільну свідомість. Цей висновок став певною ідейною засадою матеріалістичного розуміння розвитку суспільства.
Значний внесок в соціальну філософію зробив німецький соціальний філософ Макс Вебер (1864-1920 р. р.). Йому належить розробка теорії соціальної дії. На думку М. Вебера, загальна модель суспільства має такий вигляд:
по-перше, всі людські дії безпосередньо пов'язані з матеріальним буттям індивідів;
по-друге, політичні, правові, моральні, релігійні та інші погляди одухотворюють досягнення матеріальних інтересів;
по-третє, людина може повністю розкрити свою виробничу силу лише за умови переконання, що її дії спрямовані не лише на досягнення матеріальних інтересів;
по-четверте, всі фактори розвитку суспільства рівноправні. Наприклад, духовну культуру можна тлумачити як продукт економіки і навпаки - економіку як продукт культури.
Досить цікавий варіант трактування суспільства подає німецьке - американський філософ Еріх Фромм (1900-1980). У якості фактора, що визначає саморозвиток суспільства, він вводить категорію «соціальний характер». Цей характер є результатом адаптації людини до соціальної структури суспільства. Він є фактором суспільного процесу і як такий може або зміцнювати, або руйнувати соціум.
Які ж типи соціальних характерів виділяє Е.Фромм?
1) Рецептивний, або сприймаючий;
2) Експлуататорський;
3) Нагромаджуваний;
4) Ринковий;
5) Продуктивний.
Соціальний характер виконує роль посередника між економічним базисом та надбудовою - ідеями та поглядами суспільства. Основна функція соціального характеру полягає в оформленні індивідів у таку систему, щоб вони були зацікавлені діяти так, як того вимагають обставини, де б люди задовольнялися своїми діями. Іншими словами, функція соціального характеру полягає в тому, щоб спрямувати енергію людей на забезпечення функціонування та розвитку суспільства.
З точки зору Е.Фромма, доки основні елементи системи суспільства залишаються незмінними, соціальний характер виконує переважно стабілізуючу роль. Коли ж об'єктивні умови розвитку суспільства перестають відповідати соціальному характеру, то останній із факторів стабілізації соціуму перетворюється на фактор руйнуючої сили.
У первісному суспільстві, на думку Е.Фромма, існував рецептивний або сприймаючий соціальний характер. У традиційних добуржуазних суспільствах панував експлуататорський соціальний характер, а у індустріальному суспільстві - на перших шаблях - нагромаджувальний, а потім ринковий соціальний характер. Що стосується майбутнього, то його Е.Фромм пов'язував з домінуванням продуктивного соціального характеру. Продуктивний соціальний характер спрямовує життєву енергію людини не на те, щоб «мати», а на те, щоб «бути», тобто на самореалізацію та самоутвердження у творчій діяльності.
Останнім часом у зв'язку з розробкою енергетичного погляду на світ помітною стає тенденція застосування принципів синергетики (теорії самоорганізації) до розвитку суспільства. З точки зору енергетичного підходу до природи і суспільства будь - яка самоорганізована система проходить через стани, які відзначаються граничною нестійкістю. Це так звані точки біфуркації. В цих точках лінії розвитку розгладжуються, а в результаті з'являється цілий спектр різних, різноспрямованих можливостей якісної зміни стану. У даному випадку система опиняється перед вибором різних шляхів. Передбачити, який саме шлях система обере неможливо, так як це залежить від багатьох випадковостей. Це веде до того, що еволюція набуває рис історії, вона унікальна, неповторна. Можна з певністю стверджувати, що «Випадковість створює світ».
Механізм біфуркації, фактор випадковості забезпечують перехід до стану вищої структурованості, впорядкованості як у просторовому, так і в функціональному сенсі. Підвищуючи складність, нова система формує новий тип розвитку, а саме - певну функціональну цілісність, якої не мають її окремі частини. За цими закономірностями розвивається і Всесвіт, і людське суспільство.
Як же пізнається цей надзвичайно складний соціальний феномен?
Соціальне пізнання - пізнання конкретних реалій життєвого середовища людей. Основою соціального пізнання є суспільно-історична практика. Саме тому наше пізнання підкоряється загальним закономірностям гносеології. В той же час особливості об'єкта пізнання обумовлюють і його специфіку. Специфічними ознаками соціального пізнання можна вважати: об'єкта пізнання обумовлюють і його специфіку. Специфічними ознаками соціального пізнання можна вважати:
по-перше, об'єктом соціального виступає діяльність самих суб'єктів пізнання. Тобто люди самі є і суб'єктами пізнання, і реальними діючими особами. Іншими словами, у самому об'єкті соціального пізнання міститься його суб'єкт. Пізнаючи суспільство, людина пізнає себе і навпаки, пізнаючи себе, людина одночасно пізнає соціум, у якому живе;
по-друге, пізнаючи соціальні реалії слід ураховувати суб'єктивний фактор. Суб'єктом соціального пізнання виступає людина. Але кожна людина має свій індивідуальний досвід і інтелект, свої інтереси, цінності, потреби і пристрасті. Все це певним чином впливає на пізнавальний процес;
по-третє, соціальне пізнання носить історично-обумовлений характер. Воно залежить від рівня матеріального і духовного життя суспільства, його соціальної структури та пануючих інтересів і цінностей;
По-четверте, особливістю соціального пізнання є і те, що в ньому надто обмежене застосування експерименту.
Таким чином, суспільствознавство - це система пізнання соціальної реальності, загальних закономірностей історично конкретних форм розвитку суспільства. Ця система об'єднує суспільні дисципліни: соціологію, історію, психологію, юридичні науки, філософію та ін.
Головною особливістю предмету соціальної філософії є те, що ця система знань вивчає суспільство в цілому, суспільство як цілісність. Основною проблемою соціальної філософії є проблема людини, сенсу її буття у соціумі. Таким чином, визначальною проблемою соціальної філософії є проблема людини, сенсу її буття у соціумі. Людина - найвища мета соціальної філософії. Інтереси людини, розвитку особистості розглядаються у соціальній філософії як головні критерії соціальної думки.
Якими ж основними методологічними принципами керується соціальна філософія у процесі пізнання суспільства?
По-перше, соціальна філософія виходить із принципу об'єктивності і пізнання соціуму. Об'єктивність означає неупередженість, незалежність висновків від світоглядних та суспільно-політичних орієнтацій дослідника.
дослідника на вияв багатогранних типів зв'язків соціального об'єкту.
По-третє, соціальна філософія у своїх дослідженнях виходить з принципу розвитку суспільства і філософської думки про нього.
По-четверте, принцип розвитку тісно пов'язаний з методологічним принципом історизму. Цей принцип вимагає від дослідника розглядати соціум у закономірному історичному розвитку.
Уявлення про соціум пов'язане з аналізом основних сфер суспільного життя. Такими сферами вважаються:
по-перше, матеріальна сфера життя. Вона охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних цінностей;
по-друге, соціально-політична сфера суспільного життя, яка включає в себе групові, етнічні, національні, міждержавні та інші стосунки людей;
по-третє, духовна сфера соціального життя. Це система ідей, поглядів, уявлень, які насамперед відбивають соціальне життя;
по-четверте, культурно-побутова сфера суспільного життя. Вона охоплює виробництво, розподіл і споживання культурно-побутових цінностей та передачу їх від одного покоління до іншого. До цієї сфери входить життя сім'ї, організація відпочинку, освіта тощо.
Всі ці сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані. В центрі кожної з них має стояти людина. Саме людина єднає всі сфери суспільного буття, бо то є її реальне життя, яке зветься суспільним.
Отже, соціальна філософія - це система теоретичного знання, що вивчає основні закономірності функціонування та розвитку суспільства через призму загальнолюдських пріоритетів.