Файл: Філософія.doc

Елементи містицизму в західній філософії наявні й тепер. Вони проникають і в нашу країну у вигляді віровчень різних релігійних сект, астрологічних теорій, моди на поведінку моло­дих людей тощо.

2. Філософська проблема сцієнтизму і антисцієнтизму. Після другої світової війни широко розгорнулася науково-технічна революція. Це привело до суттєвих соціальних змін, росту наукових знань, удосконалення техніки. Виникли різні погляди на наслідки наукових і технічних досягнень. Одні з захопленням писали і говорили про кібернетику, автоматику, генну інженерію, комп'ютеризацію тощо. Інші категорично ви­ступали проти них, застерігаючи від негативних наслідків "за­силля" науки і техніки.

Культ наукових знань і техніки був високим і в епоху Від­родження, у Новий час, але незвичайної сили він набрав у 50-60 роки XX ст. У цей час сцієнтизм (з грецької - "науковий") і техніцизм набули оптимістичного звучання, трактувалися як умова майбутнього розквіту суспільства. Американські філосо­фи і соціологи (У.Ростоу, Д.Белл та ін.) будували теоретичну

модель "суспільства спільного благоденства", загального щастя на підставі чудодійних сил науково-технічних досягнень. Навіть була розроблена теорія технократизму ("кратос" - з грецької "влада") - необмеженої влади компетентних науково-технічних фахівців.

Одним із сучасних напрямів сцієнтизму став напрям інфо­рмаційний. Інформація про наукові знання і досягнення поста­влена на чільне місце в розбудові "постіндустріального суспільства" - суспільства, де всі життєві потреби забезпечуються нау­кою і технікою. Автори концепції "інформаційного суспільства» - японець Е.Масуда, згаданий вже Д.Белл, американець О.Тофлер та ін., виходять з того, що інформація (знання) - ка­тегорія вічна. Якщо її розумно накопичувати, систематизувати й використовувати, чого не було раніше, то людство досягне небувалого злету.

Проте техногенний вплив на природу, екологічна криза, то­тальне забруднення оточуючого середовища породили інші дум­ки про науково-технічний прогрес. Негативною реакцією на фі­лософію сцієнтизму став антисцієнтизм, представники якого доводять згубність впливу науки та техніки на людське буття. "Машинізація" майбутнього приведе до тоталітарної державнос­ті, позбавлення індивідуальності особи, писали в своїх худож­ніх творах Є.Зам'ятін ("Ми"), О.Хакслі ("О дивний новий світ"), Дж. Оруел ("1984") та ін. В них машини повністю контролюють людське життя, конструюючи його за власним бажанням.

Новий сплеск антисцієнтизму викликали великі технічні катастрофи, особливо чорнобильська. В таких випадках здій­маються хвилі не лише теоретичного (як діяльність Римського клубу, Пагуошського руху), а й практичного протесту: посилю­ються виступи захисників природи - "зелених", організації "Грінпіс" тощо.

В нації дні з'явилися застереження щодо повальної комп'ютеризації всіх сфер людського існування. Воно, на думку деяких філософів, відчужує людей від того найціннішого, що в них є - безпосереднього спілкування а подібними собі. А це може привести до виникнення "глобального села", фелахства, тобто такого низького рівня духовності людей і занепаду їх по­треб, як це було в давньому Єгипті.

3. Екзистенціальна філософія. Критика класичної філосо­фії привела і до зміни поглядів на саму людину. Посилилося прагнення пізнати її внутрішній світ, розвинулося бажання розкрити потаємні, глибинні, підсвідомі, духовні та психічні прояви людської сутності. Важливою особливістю такого підхо­ду став аналіз людського існування окремо від суспільного бут­тя.

Чітко ця позиція виявилася в екзистенціалізмі ("екзисте­нція" латиною - "існування"). З часом філософія екзистенціалі­зму набула такої ваги, що перетворилася на ідейний рух, згур­тований навколо проблеми людини та її місця в суспільстві.

Засновником цієї філософської течії вважається німецький філософ Мартін Хайдеггер (1889-1976), який у книзі "Буття і час" виклав філософію існування. Інший німецький філософ Карл Ясперс (1883-1969) прийшов у своїх працях до тих самих висновків. Вони обидва обґрунтовували дещо песимістичне уяв­лення про екзистенцію людини і вважаються представниками релігійного крила екзистенціалізму.

Так, Хайдеггер вбачав причину відчуження людини від су­спільства в технічній цивілізації, яка псує мораль, обрублює людське життя, через що людина страждає. Жорстокі умови сучасного світу роблять її самотньою. У той же час наука й іс­нуюча філософія не здатні проникнути в глибокий внутрішній світ людини. Для дійсного пізнання людського існування слід абстрагуватися від повсякденного буття і прислухатися до "го­лосу з глибин самої людини". Але найпотаємнішу суть людсь­кого існування розкриває лише кризова ситуація, особливо загроза життю. Лише на межі життя і смерті людина проявляє свою сутність.

Певна частина прибічників екзистенціалізму підтримує по­дібну песимістичну лінію. Проте значна їх кількість виступає проти. Найбільш відомими представниками більш оптимістич­ної лінії екзистенціалізму стали французи Жан-Поль Сартр (1905-1980), Альбер Камю (1913-1960), іспанець Хосе Ортега-і-Гасет (1883-1955) та інші, що знаходяться на атеїстичних пози­ціях.

Сартр, наприклад, у своїх численних філософських і худо­жніх творах стверджував, що кожна людина у своїх характери­стиках - тілесних, професійних, соціальних тощо, подібна до

інших людей. Але матеріальний світ, у якому вона діє, є абсур­дним і загрозливим для її життя. Спроба людини злитися зі світом у гармонійну цілісність закінчується для неї трагічно. Вихід з даної ситуації полягає в гуманізації людської ситуації в світі.

Слід зважати на те, твердив Сартр, що людина завжди пе­ребуває у стані вибору (вона вибирає навіть тоді, коли відмов­ляється від вибору). Це єдина для всіх "людська ситуація". Множина можливостей вибору є людською свободою і тим са­мим людина "приречена на свободу". Такою є загальна харак­теристика людського існування. Але ця свобода не звільняє лю­дину, а закріпачує її у відносинах із зовнішнім світом. Про це Сартр писав у своїх творах "Буття і Ніщо", "Дороги свободи", "Диявол і господь бог" та ін. Головне для філософії екзистенці­алізму - захищати людину від світу речей.

Патріотом своєї батьківщини, як і Сартр, антифашистом і гуманістом був лауреат Нобелівської премії Альбер Камю. По­казовим для його екзистенціалістських поглядів є роман "Чу­ма". У ньому він пише про відповідальність людини перед сус­пільством і про необхідність внутрішньої свободи людського іс­нування. Ніякі зовнішні обставини не можуть виправдати лег­кодухість, зраду, підлість. Нетерпимість до них формується у внутрішньому світі людини, адже вона сама вибирає, якою їй бути. Таким чином, екзистенціалізм суттєво збагатив підходи до виміру буття людини, її внутрішньої визначеності.

4. Сучасна релігійна філософія. Релігія в усі часи здійс­нювала значний вплив на людство, його культуру. В суспільно­му житті, в існуванні окремої людини буває багато колізій, які однозначно і повністю пояснити важко, а то й неможливо (стра­хіття війн, епідемій, природних катастроф, трагедії смерті то­що). Тоді люди звертаються до релігії, до пошуків тих сил, що визначають усе неясне та незрозуміле, розпочинаючи релігійне життя.

В основі сучасної релігійної філософії залишається тради­ціоналізм - тобто теоцентризм, пріоритет віри над розу­мом.. Одночасно дуже тонко йде переорієнтація на пояснення сучасного стану світу, природи людини та речей. Переорієнта­ція полягає у висуванні на перший план соціальних та етичних проблем буття людей. Дуже специфічно проявляється проблема людини в діяльності католицької церкви (центр — Ватикан). У 1965 році відбувся II Ватиканський собор, де було прийнято конституцію (правила) під назвою "Церква в сучасному світі". В ній оновлення церкви вбачається у зміні її ставлення до людсь­ких знань, науки й техніки. Вони загалом визнаються католи­цькою церквою як засіб покращення умов людського існування. Видатних учених-віруючих Ватикан навіть заохочує матеріаль­но. Одночасно сильно критикуються негуманні методи викорис­тання науково-технічних досягнень, ворожнеча між народами, насилля тощо. Робиться висновок, що всі негаразди йдуть від того, що сучасне людство "забуло про бога" і згадує про нього не так часто, як це слід робити.

Сильно звучать у сучасній релігійній філософії (Й представ­ляють учення католиків Ж.Марітена, Є.Жільсона, Г.Марселя, Тейяра де Шардена; філософа іудаїзму М.Бубера; ісламу - М.Ікбала та ін.) заклики до миру, соціальної справедливості, взаємодопомоги та високої моралі. Особливо яскраво це виявля­ється в діяльності папи Іоанна Павла II — філософа за освітою, що виклав свої дійсно глибоко гуманістичні погляди в книзі "Дійова особа", в ряді п'єс, статей, інших творів. Це все в наші суворі дні навертає значну кількість людей у релігійне лоно.

5. Впливовою течією в західній філософії є неопозити­візм (латиною "позитивний"). Позитивізм виник ще в 30-ті ро­ки XIX ст. Його засновник Огюст Конт (1798-1857) доводив, що філософія з її пошуками відповідей на віковічні запитання (а на них точної відповіді немає) застаріла. Необхідні лише конкрет­ні, точні (позитивні) знання. Їх дає лише наука. Слід шукати не причину і сутність явищ і відповідати на запитання: "як воно відбувається?", а в усьому шукати структуру і зміст. Другий етап позитивізму - суб'єктивно-ідеалістичний. Його започатку­вав австрієць Е. Мах ідеєю "чисто описувальної науки" замість філософії.

У XX ст. позитивізм відродився на третьому етапі у вигляді нео (нового) позитивізму. У 20-30-ті роки неопозитивісти Ві­денського гуртка вбачали своє завдання у виробленні логіки розмежування "осмислених" наукових тверджень і тих, що по­збавлені смислу (філософських). Неопозитивіст Г.Рейнбах вва­жав, що під таким кутом зору філософія стає "музеєм помилок" і тому не має права на існування.

Пізніше виник семантичний неопозитивізм ("семантика" - з грецької "смисловий"), який вважав філософським завданням визначення реальності як "сукупності значень". Тобто реальним є те, що відповідає твердженню про нього. В середині XX ст. абсолютизація цінності наукових знань, при відкиданні вчення про людину і людські стосунки, знизила інтерес до неопозитиві­зму. Останнім часом з'явилися більш модерні неопозитивістські вчення (постпозитивізм), що ближче стоять до суспільних запи­тів (К.Попер, І. Лакотош, П.Фейерабенд та ін.), але й вони за­перечують життєвість філософських поглядів, пропагуючи лише ті знання, що "корисні" для людей. Найновішим етапом пози­тивізму є постмодерн в філософії, про який піде мова в наступ­ній темі.

Набирає сили в наш час і герменевтика - теорія і практика тлумачення текстів. На думку її представників, це дасть мож­ливість дійсно зрозуміти не лише частини певних знань, а їх зміст у цілому. Тут головною дійовою силою виступає мова. При цьому вона розглядається як особлива реальність, всереди­ні якої перебуває людина і яку не можна осягнути за допомо­гою зовнішніх засобів. Через мову людина розуміє світ і себе в ньому, і мова є діалогом між поколіннями.

Таким чином, в XX ст. виникла велика кількість філософ­ських течій, шкіл та вчень. На зламі тисячоліть постійно вини­кають ще й інші філософські теорії і концепції. Їх називають модерністськими чи постмодерністськими. Але всі вони пов'язані з пошуками відповіді на віковічні запитання: "хто ти є, людино?", "звідки і куди йдеш у безмежному та вічному світі?"