Файл: Філософія.doc

Література:

1. Андреев С.С. Политическая система й политическая организация.

2. общества.// Социально-политические науки.-1992.-№1.

3. Андрушенко В.П. Михальченко М.І. Сучасна соціальна фі­лософія.

4. Курс лекцій.-К., - 1996 - С. 244-267.

5. Аристотель. Політика // Аристотель. Соч.: В 4 - х т. -М., 1983. - Т.4.

6. Вебер М. Политика как призвание й профессия // Вебер М. - Избранньїе произведения . - М., 1990. - с.644-707.

7. Крапивенский С.3. Социальная философия . Учебник. - Во­лгоград, 1998. - 352 с.

8. Лузан 0.0. Політика і суспільство.// Політологічні читан­ня.-1993- № 1.

9. Пойченко А.М. Політика: теорія і технології. К., 1996. С. 5-36.

10. Рябов С.Г.Політологічна теорія держави.-К.,1996. - С. 11-21,45-69.

Знати основні поняття:

Політика, влада, політична система суспільства, політичний режим, держава, форма правління, форма державного устрою, громадянське суспільство, правова держава.

1. Політика як вид діяльності. Політика і влада

Важливим компонентом життєдіяльності суспільства є по­літика (грецькою politike - "державні чи суспільні справи", "мистецтво управління державою"). У найбільш загальному визначенні політика — це соціальний вид людської діяльності, пов'язаний із здобуттям і здійсненням влади.

Політика — явище історичне. Вона відокремлюється разом із сімейною, майновою, територіальною, етнічною, класовою диференціацією суспільства. Політика пов'язана з державою і правом. Економічні, класові, національні та інші інтереси спо­нукають людей до політичної діяльності, що утворює надзви­чайно розгалужену систему політичних відносин.

Як історичне явище політика змінюється разом із усклад­ненням соціальної структури суспільства. Щодо країни, то роз­різняють її внутрішню політику і політику зовнішню. В залеж­ності від об'єкта спрямованості політичної діяльності держав­них органів чи політичних організацій, виділяють економічну, наукову, господарську, правову, молодіжну, освітню та інші види політики. Відомий німецький соціолог М.Вебер, відпові­даючи на запитання "Що таке політика?" говорив, що політика означає прагнення до участі у владі. Той, хто займається полі­тикою, той прагне до влади.

Концепція влади є основною в аналізі політики як виду ді­яльності. Влада — головний зміст політики. Влада — це форма суспільних відносин, що характеризується здатністю і можливістю для окремих людей, груп, класів впливати на діяльність інших людей, соціальних груп, страт або класів економічними, правовими, моральними та іншими засоба­ми. Це можливість або здатність одних примушувати інших робити те, чого вони, можливо, не хотіли б робити.

Влада існує скрізь, де є стійке об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, різноманітних організаціях і устано­вах, в усій державі. Вона є способом організації суспільних від­носин, побудованих на принципах субординації взаємодіючих суб'єктів і служить одним із головних регуляторів суспільного життя.

Основними формами влади е: політична, економічна, право­ва, моральна релігійна, батьківська та інші. Різноманітні фор­ми влади взаємозв'язані, доповнюють одна одну.

За час первіснообщинного ладу влада мала суспільний ха­рактер. Вона здійснювалася всіма членами роду чи племені, які обирали старійшину. Із посиленням соціальної диференціації, з появою класів і виникненням держави на зміну моральному авторитету старійшин прийшов авторитет публічної влади. Ви­ник апарат влади, особливі примусові установи, які в особі держави відділилися від суспільства і стали над ним. Доміную­чою в сучасному суспільстві є державна влада. Вона може офі­ційно використовувати примус за допомогою спеціального апа­рату насильства (збройних сил, поліції, суду, прокуратури то­що).

Основними методами реалізації влади є:

1) авторитет ( лат. autoritas - влада, вплив) - одна з форм здійснення влади. На відміну від зовнішнього примусу, влада авторитету гарантується традиціями, законністю, харизмою, тобто загальною потребою суспільства в лідерові, вождеві;

2) насильство — примусове нав'язування волі. Примусовість є одним із найважливіших методів реалізації влади;

3) заохочення, суперництво, співробітництво. Важливою рисою політичної влади е її легітимність. Легітимність (латиною legitimus - "законність") - здатність системи породити і підтримувати віру народу в те, що політичні інсти­тути влади і лідери влади відповідають інтересам народу.

Процедура легітимізації утверджує політику і владу, пояс­нює і виправдовує політичні рішення державної влади. Вона прагне забезпечити підкорення, згоду, політичну участь без будь-якого примусу. А якщо мета без примусу не досягається, то легітимація виправдовує примус. Отже, легітимна політика і влада авторитетні.

Вивчення феномена влади та пов'язаних з нею проблем має давню історію. В історії влади у XVIII ст. видатний французь­кий просвітитель Шарль Луї Монтеск'є створив теорію розподі­лу влади, яка функціонує і в сучасних суспільствах. Структур­но влада, за Ш. Монтеск'є, поділяється на три системи.

По-перше, законодавча влада (парламент, місцеві органи самоуправління).

По-друге, виконавча влада (уряд і його установи, виконавчі органи на місцях).

По-третє, судова влада (судова система, органи нагляду, тощо).

Слід зазначити, що кількість гілок влади, що взаємодіють і конкурують між собою, може і не обмежуватися вказаною триадою. Так, дуже часто, четвертою владою називають засоби ма­сової інформації.

Таким чином, влада є істотним компонентом соціального управління на всіх ступенях розвитку суспільного організму. Вона забезпечує процеси організації та контролю систем відтво­рення суспільства, виховання, поведінки, діяльність у різних сферах, способів життя індивідів, соціальних спільностей суспі­льства. Влада і політика пов'язані круговою причинно-наслідковою залежністю. Як соціально-політичний феномен влада є протилежністю безвладдя, відсутності влади.

Влада має свій механізм, до якого належать:

по-перше, система відносин, структур, інститутів, методів, засобів реалізації влади;

по-друге, політична система суспільства. Про це піде мова у наступному питанні.

2. Політична система суспільства

Сутнісний аналіз політики не може бути повним без вияв­лення її взаємодії з іншими явищами і процесами політичного простору суспільного життя. Політика - явище системне. Рані­ше наголошувалося, що система - це певна сукупність взаємо­пов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність і мають свої внутрішні закономірності.

Політична система - це сукупність політичних ін­ститутів та установ, що взаємодіють з метою реалізації певних політичних цінностей. За своєю суттю, це своєрід­ний механізм реалізації влади.

До складових елементів будь-якої політичної системи суспі­льства входять:

1) політичні відносини між суб'єктами (елементами) систе­ми. Це відносини між індивідами, соціальними групами, наці­ями, державами, тощо;

2) політична діяльність, яка виникає з появою того або ін­шого інтересу і завершується його реалізацією;

3) політичні ролі, тобто коло прав, обов'язків і відповідаль­ності суб'єктів політичної системи;

4) політична свідомість і політична культура. Політична свідомість — це сукупність політичних ідей, поглядів, тео­рій, що відображає політичні процеси в суспільстві. Полі­тична культура - це система знань і уявлень про владу, державу, політику; вільна орієнтація і активність у сфері політичних відносин. У політичній культурі політичні ціннос­ті з'єднуються зі свідомим виконанням законів і свідомими по­літичними діями;

5) політичні і правові норми. Політичні і правові норми є видами соціальних норм. Норма - сукупність зобов'язуючих принципів, правил, вимог, встановлених суспільством. Полі­тичні і правові норми виступають важливим регулятором суспі­льних відносин;

6) засоби масової інформації. Вони використовуються для політичного впливу на населення з метою легітимації влади або її захоплення конкуруючими політичними силами;

7) політична організація суспільства. Це останній за рахун­ком і перший за значенням елемент політичної системи. Полі­тична організація суспільства має складну і розгалужену струк­туру. Її можна трактувати як систему, що формується завдяки єдності таких елементів:

а) держава зі своїми законодавчими, виконавчими, судови­ми органами, різними відомствами: армією, органами держбез­пеки, підтримки громадського порядку тощо;

б) політичні партії як організовані групи однодумців, які мають за мету досягнення своїх інтересів шляхом завоювання державної влади або участі в й здійсненні.