Файл: Філософія.doc

Україна - унітарна держава, але має певну особливість - наявність адміністративно-територіальної одиниці - Автономної Республіки Крим.

Федеративна форма державного устрою складається з кількох державних утворень. Кожне з таких утворень має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів, своє громадянство. Поряд із цим встановлюються єдині федеративні органи державної влади, єдина грошова одиниця, єдине грома­дянство. Федерація складається з певних державних утворень (штати, землі, республіки, провінції тощо). Прикладами феде­ративних держав можуть бути СІЛА, Австралія, Австрія, Росія, ФРН, Швейцарія та ін.

Існує і така форма державного устрою як конфедерація. У конфедерації кожен із її членів, зберігаючи державну самостій­ність, об'єднується з іншими державами в спільний союз (У наці час створити конфедерацію намагається Росія і Білорусь).

На сучасному етапі розвитку державності в більшості циві­лізованих країн світу постала проблема співвідношення держа­ви і громадянського суспільства. Необхідність вирішення цієї проблеми обумовлена тим, що формування соціальне справед­ливої держави, її функціонування й розвиток нерозривно пов'язані зі становленням і вдосконаленням громадянського суспільства.

Розробка теорії громадянського суспільства йде від Локка, Монтеск'є, Канта і Гегеля.

Певне місце вона посіла і в теорії марксизму. Концепція співвідношення громадянського суспільства і держави розроб­лялася також українською філософською думкою. У найбільш розгорнутому вигляді її подав український історик та соціолог В'ячеслав Казимирович Липинський (1882-1931).

Розглядаючи демократичний політичний режим, ми вже визначали громадянське суспільство як сукупність людських відносин, в яких суспільні сили ведуть свою діяльність у відно­сній незалежності від держави. Іншими словами, громадянське суспільство - це та частина соціуму, яку не охоплює держава чи її структури.

Економічною основою громадянського суспільства є приват­на власність в усій багатоманітності її форм. Приватна влас­ність забезпечує реальну економічну свободу, без якої не може існувати ні політична, не соціальна свобода. Громадянське сус­пільство гарантує законом вільний вибір форм економічного і політичного буття людини, виключає монополію на ідеологію і світогляд.

Структуру громадського суспільства можна трактувати як систему відносин господарчого, економічного, сімейно-родинного, етнічного, правового і морального характеру. У гро­мадянському суспільстві, на відміну від державних структур, переважають не вертикальні, а горизонтальні зв'язки. Слід за­значити, що в наш час межу між громадянським суспільством і державою проводити стає дедалі важче. Держава все більше на­магається втручатися як в економічні, так і в соціально-правові відносини. Але розрізняти ці системи необхідно для своєчасного виявлення і запобігання тоталітарним тенденціям державних структур.

Становлення громадянського суспільства в умовах сучасної України має спиратися на використання світового досвіду, на реалізацію прогресивної ролі приватної власності і на створення правової держави. Головний зміст ідеї правової держави поля­гає в утвердженні суверенітету народу як джерела і суб'єкта влади, у підпорядкуванні держави суспільству, пануванні зако­ну.

Філософська основа правової держави була розроблена ні­мецьким філософом І.Кантом. Він розглядав державу як об'єднання людей, підпорядкованих правовим законам. Сучасні соціальні філософи виділяють такі основні загальні риси право­вої держави:

1) верховенство права. Це означає, що право є невід'ємною власністю людини. Право ніким не надається й ніким не може бути відібрано;

2) відповідність закону правові. Будь-який закон, прийня­тий державою, має бути правовим;

3) відповідність законодавства нормам міжнародного права;

4) наявність розвинутого громадянського суспільства;

5) суверенітет народу. Лише народ е джерелом влади, дер­жавний суверенітет має представницький характер;

6) розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

7) свобода і право інших людей - єдине обмеження свободи особистості. Свобода кожного закінчується там і тоді, де і коли порушується свобода інших;

8) визначальна роль суду в розв'язанні усіх спірних питань. Незалежність судової влади від органів державного управління і різних політичних сил.

Таким чином, правова держава — це держава, в якій не створюються закони, що суперечать моральній ідеї права, і в якій державний інтерес, що порушує закони, не має ніякої цінності.

Що ж необхідно для розбудови правової, соціально-справедливої української держави?

По-перше, забезпечення справжнього демократизму й від­критості нормотворчих функцій представницьких органів усіх рівнів.

По-друге, щорічні звіти про діяльність виконавчих органів перед представницькими органами.

По-третє, реальна незалежність суду й прокуратури.

По-четверте, створення сучасного державного апарату, що формується на засадах конкурсу і підконтрольності представни­цьким органам і народові.

По-п'яте, формування українського громадянського суспі­льства на сучасних економічних і політичних засадах, забезпе­чення ефективного функціонування всіх його організацій (пар­тій, рухів, об'єднань).

Отже, громадянське суспільство та правова держава є під­валинами прогресу України. І чим розвинутішим буде грома­дянське суспільство, тим ефективнішим стане соціальний за­хист особистості, тим реальніші її можливості для самореалізації в різних сферах суспільного буття.

Цілеспрямована, ефективна взаємодія правової держави та громадянського суспільства визначає не лише соціальну захи­щеність особи, а і демократизм, і гуманістичну спрямованість усього соціуму.

Таким чином, політична сфера суспільного буття є важли­вим компонентом життєдіяльності суспільства. Як складна, саморегульована сфера суспільного буття вона носить системний характер і включає в себе не менш складні підсистеми: еконо­мічну, правову, соціальну, моральну тощо.

Контрольні запитання:

1. У чому суть політики як соціального явища?

2. Дайте визначення політичної системи суспільства.

3. Що таке влада? Чому владні відносини відзначають харак­тер політичної системи?

4. Проаналізуйте різноманітні теорії походження держави.

5. Чому держава вважається базовим інститутом політичної системи?

6. Що таке громадянське суспільство?

7. Які загальні риси правової держави ви можете назвати?

8. Що, на вашу думку, необхідно для розбудови правової, со­ціально-справедливої української держави?

Тема XVII. Духовне життя суспільства

1. Поняття "дух", "душа", "духовність", "ментальність".

2. Цінності як ядро духовного світу людини .

3. Суспільна свідомість та її рівні .

4. форми та функції суспільної свідомості .

Література :

1. Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія . Курс лекцій -К.: Генеза, 1996. - С. 268-336

2. Барді А. Ф. Загадковий світ людини -К, 1988.

3. Крапивенский С.3. Социальная философия: Учебник. - Вол­гоград: Комитет по печати, 1998.- 352 с.

4. Крымский С.Б.Контури духовности: новые контексты идентификации. //Вопросы филисофии, 1992..№12.

5. Людина і світ: Підручник. (За ред.: Л.В.Губерського, А.О.Приятельчука) . - К.: Український Центр духовної культури, 1999 - 312 с.

6. Социальная философия: Учебное пособие. (Под ред. В.Н.Лавриненко) . - М.:ЮНИТИ, 1995. - 240 с.

7. Філософія: Навчальний посібник. /І.Ф.Надольний та ін. . - К.: Вікар, 1999 - С. 532-572.

8. Юнг К. Проблема души современного человека //Философские науки. - 1989.-№8.

Знати основні поняття:

Дух, душа, духовність, ментальність, менталітет, цінність, аксіологія, добро, віра, надія, любов, ідеал, гідність, суспільна свідомість, буденна свідомість, теоретична свідомість, суспільна психологія, ідеологія, політична свідомість, моральна свідо­мість, етична свідомість, правова свідомість, релігійна свідо­мість, педагогічна свідомість.

1. Поняття "дух", "душа", "духовність", "ментальність"

Проблема духовності була, є і буде однією з основних у сис­темі філософського осмислення. Реальна людська життєдіяль­ність обумовлюється не лише біологічними законами, а й духо­вними чинниками. Духовна культура як реальність визначає поведінку людини, її свідомість і самосвідомість, систему по­глядів, уявлень, норм і оцінок, принципів і переконань.

Людина відносно легко пізнає матеріальну оболонку створе­них нею матеріальних цінностей. І в той же час у неї немає та­кого легкого доступу до сутності духу, душі. А це викликає спокусу взагалі заперечувати наявність цих світів. Розумні матеріальні потреби рано чи пізно задовольняються. Задовольнити потреби духовного змісту навряд чи комусь вдалося.

Давнім уявленням про дух і душу був анімізм (від лат. anima - душа, дух) - віра в існування душ духів - істот, від яких, нібито, залежать усі предмети і явища матеріального і нематеріального світу.

Відносно завершеного вигляду поняття "дух" набуло в мо­нотеїстичних релігіях. Так, Дух Святий або Дух Божий у релі­гійних уявленнях постає як сила божественного натхнення. З точки зору християнства, завдяки пришестю Ісуса Христа, Дух Святий з'являється як те, що свідчить про Сина Божого. Отже, у релігійному світогляді дух постає як об'єктивна сила, яка не залежить від людини.

Релігійне розуміння духу відрізняється від міфологічного тим, що релігія буття Духа Святого певним чином пов'язує з людиною. Цей зв'язок обумовлює визначення поняття душі як "іскорки" божественного духу. яка "запалює" життям кожну людину. Душа як джерело неповторного людського існування потребує свободи, тому вона прагне вийти за межі внутрішнього світу людини. Це прагнення виявляється в її впливі на душі інших людей.

У давньоіндійських філософських школах, що спираються на авторитет Вед, вчення про душу розвивалося у руслі концеп­ції атмана. Атман – об'єктивно існуюча світова душа.

Платон розвиває вчення про світову душу як про універса­льний принцип буття. У розумінні Аристотеля, душа - це акти­вний цілеспрямований початок, "форма" живого тіла, яка не­від'ємна від нього.

У новоєвропейській філософії поняття "душа" стало вжива­тися для позначення внутрішнього світу людини, її самосвідо­мості. Так, німецький філософ Г.Лейбніц ( 1646 - 1716 ) роз­глядав душу як замкнену субстанцію, монаду. І. Кант виводить душу за межі досвіду, у сферу трансцендентальних ідей (транс­цендентальний — той, що зумовлює можливості людського пі­знання). В українській філософії використовується поняття се­рця (Г.Сковорода, П. Юркевич), дуже близького до поняття ду­ші.

Поняття душі не обмежується лише ідеальним станом. Ду­ховне не замикається на самому собі. Знання і почуття, мрії і установки, воля і розум мають об'єктивну спрямованість. Потенціально чи актуально вони пов'язані з певними діями, в яких відбувається самореалізація особи. Факти свідчать, що душа спроможна спричиняти такі зміни, які самі по собі в об'єктивному плані без свідомої діяльності людей не відбува­ються. Душа здатна впливати на формування другої природи, виявляти себе реальним джерелом розвитку суспільних відно­син. Але це можливе лише тоді, коли існує єдність душі та ті­ла.