ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 04.09.2024

Просмотров: 242

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

Тема і. Філософія, її проблематика та функції

Література:

Знати основні поняття:

1. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання

2. Світогляд, його суть і структура

3. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський

4. Соціальні функції філософії

Контрольні запитання:

Тема II. Філософія Стародавнього світу та Середньовіччя

Література:

Знати основні поняття:

1. Філософія Стародавнього сходу

2. Розвиток філософії у Стародавній Греції

3. Середньовічна філософія

Контрольні запитання:

Тема III. Європейська філософія XV - XIX ст.

Література:

Знати основні поняття:

1. Філософія епохи Відродження та Нового часу

2. Німецька класична філософія

3. Філософія марксизму

4. Українська філософія

Контрольні запитання:

Тема IV. Західна філософія XX ст.

Література:

1. Криза класичної філософії

2. Сучасні філософські течії та школи

Контрольні запитання:

Тема V. Новітні сфери філософування

Література:

1. Філософія постмодерну та діалогу

2. Екофілософія

3. Що чекає філософію

Контрольні запитання:

Тема VI. Філософське розуміння світу

Література:

1. Філософське розуміння буття

2. Матерія

3. Спосіб та форми існування матерії

Контрольні запитання:

Тема VII. Свідомість

Література:

1. Виникнення і природа свідомості

2. Структура свідомості, її основні рівні

Контрольні запитання:

Тема VIII. Проблема людини в філософії

Література:

1. Людина як предмет філософії

2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність природного, соціального і духовного в людині

3. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства

Контрольні запитання:

Тема iх. Діалектика: принципи і категорії

Література:

1. Сутність діалектики та її принципи

2. Категорії діалектики

Контрольні запитання:

Тема X. Діалектика: закони та альтернативи

1. Закони діалектики

2. Альтернативи діалектики

Контрольні запитання:

Тема XI. Гносеологія

Література:

1. Природа та структура пізнавальної діяльності

2. Поняття практики, її структура

3. Методи та форми наукового пізнання

Контрольні запитання:

Тема XII. Соціальна філософія як осмислення суспільного буття

Література:

1. Суспільство як самоорганізована система. Основні філософські концепції пояснення суспільного розвитку

2. Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковів

3. Стихійне і випадкове у розвитку суспільства та свобода людини

Тема XIII. Природні умови суспільного буття.

Література:

1. Поняття природи. Погляд на природу в історії філософської думки

2. Природа і суспільство

3. Сучасні екологічні і демографічні проблеми та шляхи їх вирішення

Контрольні запитання:

Тема XIV. Суспільне виробництво та суспільний прогрес

Література:

1. Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація виробництва. Структура суспільного виробництва

2. Проблема прогресу і періодизації суспільного розвитку

Контрольні запитання:

Тема XV. Філософський аналіз соціальної структури суспільства

Література:

1. Поняття соціальної структури суспільства та й основні елементи

2.Етносоціальді процеси в системі суспільних відносин

3. Функція організації дозвілля і відпочинку. Вільний час

Контрольні запитання:

Тема XVI. Філософські аспекти політичної сфери суспільного буття

Література:

1. Політика як вид діяльності. Політика і влада

2. Політична система суспільства

3. Держава як соціальний університет політичної влади

Контрольні запитання:

Тема XVII. Духовне життя суспільства

Література :

1. Поняття "дух", "душа", "духовність", "ментальність"

2. Цінності як ядро духовного світу людини

3. Суспільна свідомість та й рівні

4. Форми та функції суспільної свідомості

Контрольні запитання:

Тема XVIII. Цінності і їх роль в житті суспільства та людини

Література:

1. Природа цінностей

2. Типологія ціннісних орієнтацій

Контрольні запитання:

Тема XIX. Культура і цивілізація

Література:

1. Сутність, зміст і функції культури

2. Співвідношення культури і цивілізації

3. Соціальне прогнозування

40002, М. Суми, вул. Роменська, 87

Ціла плеяда випускників академії сказала своє вагоме слово і в царині філософії. Найкращим з них був Г.Сковорода (1722-1794) - філософ, поет, перекладач, митець. Онтологічне його погляди будувалися на біблійній основі, а етичне та аксіологічне вчення є дуже сучасним. Його оспівування людини праці, природи добра та людяності і сьогодні слугують взірцем істинно філософських міркувань. Сучасник Сковороди, теж випускник академії, Я. Козельський (1729-1793) поширював гуманістичні ідеї, боровся за соціальну справедливість, розповсюджував нау­кові знання.

Особливо сильного звучання українська соціальна філософія набула завдяки кирило-мефодіївцям - Т.Шевченку, М.Костома­рову, П.Кулішу, М.Гулаку, Б.Білозерському та ін. В "Законі Божому" кирило-мефодіївці глибоко обґрунтували українську національну ідею - український народ має історичне право на суверенне і незалежне життя. Її розгорнули культурно-просвітницькою діяльністю по всій Україні громадівці. Тому, незважаючи на постійні заборони Польщею, Австрією, Росією в Україні всього українського, серед народу поширювалися думки про свободу і власну державність.

Глибоко філософський зміст мають праці далеко до кінця не вивчених П.Юркевича, С.Подолинського і, як не дивно, на­віть І.Франка. Останній у суто філософських творах "Що таке поступ?", "Мислі о еволюції...", "Про соціалізм" та багатьох інших висунув ідеї, що випередили свій час і є актуальними сьогодні. Такими є думки про "хвилі прогресу", а теорія розбу­дови демократичного суспільства мала б бути в основі сьогодні­шнього становлення української державності.

Навіть в радянські часи українська філософська думка зу­міла зберегти певну оригінальність, не кажучи про творчість представників діаспори: Д.Чижевського, філософів-державників Д.Донцова, В.Липинського, І.Мірчука та ін. Сьогодні ця думка хоча і повільно, але неухильно розгортаючись, невпинно на­ближається до рівня світової.

Таким чином, українська філософія має багату історичну традицію і суттєвий філософський доробок, завдяки чому за­ймає гідне місце серед інших національних філософій.


Контрольні запитання:

1. Які особливості мала філософія епохи Відродження?

2. Чому в Новий час особлива увага приділялася методам пі­знання?

3. Що означає "механістична картина світу"?

4. Яка сутність європейського Просвітництва?

5. Що собою являє філософія марксизму?

6. Які етапи у своєму розвитку пройшла українська філософія?

Тема IV. Західна філософія XX ст.

1. Криза класичної філософії.

2. Сучасні філософські течії та школи.

Література:

1. Философия XX века: Учебное пособие. - М., Знание. – 1997.

2. Зарубіжна філософія XX століття: Читанка з історії філосо­фії у 6-ти книгах. - К.: Довіра. - 1993. Книга 6-та.

3. Введение в философию: Учебник, ч. І. - М., Политиздат, 1991.

4. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф. Надольний та ін. -К.: Вікар. - 1999. - С. 118-165.

5. Зотов А.Ф., Мельвіль Ю.К. Западная философия XX века. Учебное пособие. - М.: Проспект. - 1998.

Знати основні поняття:

Воля, інстинкт, ірраціоналізм, містика, антропософія, тех­нократизм, сцієнтизм, антисцієнтизм, екзістенціалізм, неото­мізм, персоналізм, позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, прагматизм, герменевтика, психоаналіз, філософія життя.

1. Криза класичної філософії

Класична філософія в основі спиралася на глибоку віру в силу розуму і на гуманістичні традиції. Але на початку XX ст. частина філософів дійшла висновку про вичерпаність і навіть недієздатність тих учень, котрі спиралися на ідеї філософії Відродження та Просвітництва. Доказувалося, що класична фі­лософія безпідставно показувала людину як істоту високої мо­ралі та гуманних ідеалів. Основою для такого твердження стали гігантські катаклізми, що потрясли світ на початку нашого століття: світова війна, страхіття революцій у ряді країн, гро­мадянська війна в Росії, велика економічна криза в більшості розвинених країн у 20-30 рр. та ін. Все це привело до кризи в культурі, духовному житті та моралі, що й підштовхнуло до перегляду класичних філософських канонів.

Вже основоположниками марксизму була закладена думка про зміну старих філософських основ. Знаменита теза Маркса про те, що філософи повинні не пояснювати світ, а змінювати його, вводила філософію в інше, ніж це робив її класичний ва­ріант, русло. Але, якщо марксизм вважав основною підставою своєї філософської парадигми класичну філософію, то парале­льно виникли вчення, котрі взагалі її заперечували.


Одним з перших і найбільш значних представників некласичної філософії був німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844-1900), автор оригінальних творів "По той бік добра і зла", "Ра­нкова зоря" та ін. На зміну ідеям гуманізму, розуму, духовності він розробив теорію "про волю до влади". На його думку, люди­на підвладна не розумові і діє не за принципами моралі, а ке­рується волею, силою та інстинктом самозбереження.

Автор відомого в свій час твору "Присмерк Європи" Освальд Шпенглер (1880-1936) взагалі звинувачував філософію в кризо­вих соціальних ситуаціях, що складалися в європейських краї­нах. І іспанський філософ Ортега-і-Гасет (1883-1955) теж вва­жав соціально-економічну й духовну кризу в Європі причиною загибелі класичної філософії. На його думку, філософія має за­йматися лише аналізом досвіду власних переживань людини. З'явилися й інші точки зору на необхідність заміни класичної філософії іншою, більш близькою до внутрішнього виміру лю­дини.

У той же час у філософії виникли напрямки та школи на захист її класичного варіанту. Прикладом тому може бути дія­льність представників Марбургської школи: Г.Когена, П.Нортона, Е.Кассірера, що закликали: "Назад, до Канта!". На позиціях повернення до кантівської традиції в філософії стояли й представники Фрейбургської (Баденської) школи: В.Віндельбанд, Г.Ріккерт й інші.

"Назад, до Гегеля" - кликали визначні філософи різних країн: у Німеччині Р.Кронер, Г.Лассон; в Італії Б.Кроче,

Дж. Джентіле; в Англії Ф.Бредлі. Але, незважаючи на це, кри­тики класичного філософського мислення створили велику кі­лькість своїх учень, шкіл, течій. Таким чином, в західній філо­софії XX ст. наявні різноманітні філософські вчення і напрями.


2. Сучасні філософські течії та школи

1. Ірраціональна течія в сучасній філософи. Ірраціона­лізм (латиною - "несвідомий") відкидає можливості розуму що­до пізнання та усвідомлення світу. Натомість, основою світо­сприйняття він вважає щось непідвладне розуму, непідкорене йому (інстинкт, інтуїцію, волю тощо).

Показовою в цьому відношенні є "філософія життя". Один з її засновників, німецький філософ Артур Шопенгауер (1788-1860), у своїй книзі "Світ як воля та уява" виклав думки, які набули значної популярності. Він ставив волю вище розуму. Бажання людини, сила її волі є визначальними в практичній діяльності й у взаєминах з іншими людьми. Розум не може ко­нтролювати волю, тим більше, що людська воля зумовлена "таємничими, силами" Всесвіту, якимось його "вольовим по­штовхом".

Продовжив ці думки своїм ученням про "волю до влади" вже згаданий Ф.Ніцше. Серед усього живого, повчав він, праг­нення влади зумовлює життєвий процес. Усе в живому світі підпорядковане чиїйсь волі. Хто її має більше, той і стоїть вище у житті, панує над іншими.

До "філософії життя" належить і вчення французького фі­лософа Анрі Бергсона (1859-1941), лауреата Нобелівської пре­мії. "Життя" Бергсон розумів як безперервний і незворотний потік народження неповторного й унікального в природі. Духо­вне ж засвоєння навколишнього світу йде завдяки інстинкту та інтуїції. Подібні судження підштовхнули інтелектуальну думку до розуміння і сприйняття світу в динамізмі та багатовимірності на відміну від попередніх, часто механістичних уявлень.

Значний внесок в ірраціональний напрям у філософії зроб­лено Зиґмундом Фрейдом (1856-1939), австрійським лікарем-психіатром, який створив філософію психоаналізу. Свідомість, що визначає людське "Я", писав він, важливий атрибут існу­вання людей. Але крім нього є ще й "зверх-Я" - сукупність "занесених" у психіку соціальне важливих принципів та регуляторів. Також у психіці є "Воно" - невидимий "мікросвіт" не­свідомого. На рівні психіки (несвідомого) відбувається функціо­нування організму людини, її творчість, реалізуються спонуки до дій. Не все здійснюється розумом, свідомо. Багато чого від­бувається на рівні ірраціонального. Цінним у вченні Фрейда було вже те, що він звернувся до сфери підсвідомого, намагаю­чись всебічно його осмислити, що допомогло багато в чому зро­зуміти різні життєві ситуації та поведінку людей.


Якщо "мікросвіт" несвідомого неможливо безпосередньо спостерігати, то, за Фрейдом, його все-таки можна досліджува­ти. А його прибічник К.Г.Юнг (1875-1961), швейцарський пси­хіатр, через підсвідоме та його "архетипи" в міфах, казках, епосі тощо, спробував пояснити типічні утворення різноманіт­них культур. Крім того, він ввів в теорію психоаналізу поняття "колективного несвідомого", що розширювало підхід до цієї сфери людського існування. Юнг в цілому підтримував вчення Фрейда, але критично відносився до перебільшення в ньому ро­лі сексуальних потягів та сексуального досвіду в житті людей. Проте вчення Фрейда досить популярне і в наші дні. Так, в час молодіжних заворушень в Європі в 60-70 рр. XX ст., дехто з філософів, наприклад Г.Маркузе, намагався пояснити антисоці­альний рух серед молоді "сексуальною революцією".

Ірраціональний напрям у філософії поч. XX ст. доповнюва­ла також містика (з грецької - "таємничість"). Вона сповідує можливість безпосереднього спілкування, контакту з потойбіч­ними силами. Криза віри в розум привела, на думку багатьох філософів, до падіння авторитету християнських цінностей (до­бра, милосердя, справедливості). "Бог помер", - констатував Ф.Ніцше. Натомість розпочалися пошуки безпосередніх контак­тів з надприродним. Виникали відповідні вчення та теорії, утворювалися товариства, пов'язані з містикою.

Наприклад, в 10-30-х роках XX ст. була розповсюдженою теорія_психотрансмутації. Один з її авторів Г.Гюрджієв створив систему фізичних і психічних вправ, що нібито приводять до контактів з космічними силами через досягнення "психотрансмутації". Російська письменниця О.Блаватська організувала теософське товариство, яке існувало за концепцією "містичного комізму". На початку XX ст. активно діяв „Мюнхенський гур­ток", котрий пропагував повернення до "темної старовини", "сили екстазу", щоб пробудити "одкровення крові", "масову са­мосвідомість". Багато з цих думок використали німецькі нацис­ти. Пізніше нацистський ідеолог А.Розенберг у книзі "Міф XX століття" застосував їх для обґрунтування зверхності арійської раси, "нордичних героїв" тощо. На їх підставі гітлерівські по­плічники здійснювали злочини проти людства. Але це не озна­чає, що всі містичні вчення були антигу манними.

Цікавий за змістом був спалах містики в 60-ті роки. Він пов'язаний з виникненням "контркультури" в молодіжному ру­сі. Йому притаманний анархізм, несприйняття цінностей "сус­пільства ситих". Ввійшли в моду вчення Гюрджієва, Блаватської та Штейнера. Останній у першій половині XX ст. заснував антропософське товариство, де серед містичних тлумачень проблем буття мала місце критика негативних наслідків сучас­ної цивілізації. В результаті, у 60-ті роки серед молоді на Захо­ді, виникли різні течії протесту проти суспільних цінностей. Стало популярним блукання по світу, відмова від існуючих правил життя, моральних устоїв ("хіппізм"). Для досягнення "містичного стану" поширеним було вживання наркотичних речовин.