Файл: Правознавство конспект лекцій.doc

Демократичні режими класифікуються на демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний.

Для недемократичних режимів характерні:

• існування тільки однієї офіційної ідеології;

• зведення до мінімуму політичних прав та свобод громадян;

• однопартійність;

• агресивність у зовнішній політиці;

• перевага однієї форми власності;

• культ особи вождя;

• месіанство;

• тотальний контроль з боку держави над усіма сферами суспільного життя.

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні.

5. Правова та соціальна держава, громадянське суспільство

Ст. 1 Конституції України проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою держа­вою.

Правова держава - це така держава, в якій досяг­нуто пріоритету прав людини й законодавча, вико­навча і судова гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують права людини, народу і людства в по­всякденній своїй діяльності.

Основними рисами правової держави вважають:

• панування права в усіх сферах суспільного життя;

• постійне утвердження суверенітету народу як єдиного дже­рела державної влади;

• поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

• непорушність прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов’язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством;

• врегулювання взаємовідносин особи і держави на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено зако­ном, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

• взаємну відповідальність особи і держави;

• ефективну організацію контролю і нагляду за додержанням законів;

• високий рівень правосвідомості та правової культури громадян.

Соціальна держава - це держава сучасного демократичного типу в умовах відносно стабільної і розвинутої економіки, яка здатна забезпечувати сучасну соціальну політику, а саме: забез­печувати зайнятість населення, права людини, систему охорони здоров’я, соціального забезпечення, підтримувати малозабезпе­чені сім’ї тощо. В найбільш загальному вигляді сучасна юри­дична наука дає таке визначення соціальної держави.

Соціальна держава - це держава, в якій громадянам забезпечується гідне людини життя в царині її мате­ріальних статків і соціального захисту в цілому, осо­биста свобода, культивується і забезпечується цивілі­зованими засобами соціальна злагода, мирне вирішен­ня протиріч, які виникають чи можуть виникнути.

Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Громадянське суспільство розглядається як історично складе­на форма життєдіяльності людей, яка є сукупністю приватних відносин в економічній, соціальній, культурній сферах між вільними індивідами, що виникають у процесі їхньої діяльності для задоволення історично обумовлених особистих інтересів і потреб.

Поняття „громадянське суспільство” історично сходить до Стародавньої Греції та Риму. У політичній думці античності поняття „громадянське суспільство” практично ототожнювалося з поняттям „держава”. Перед тим як визначити, що є держава, підкреслював Аристотель, потрібно з’ясувати, хто є громадянином, оскільки держава є нічим іншим, як сукупністю громадян, громадянським суспільством. Гоббс зазначав: „єдність, що виникає таким чином, називається державою або громадянським суспільством, а також громадянською особою”.

Громадянське суспільство - це суспільство з висо­ко розвинутими економічними, культурними, право­вими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, але таке, що взаємодіє з нею, це суспільство громадян з високим соціальним, еко­номічно-культурним і моральним статусом, які пере­бувають у розвинутих правовідносинах з державою.

Громадянському суспільству властиві такі характерні риси:

• визнання людини, її прав і свобод найвищою суспільною цінністю;

• пріоритет суспільства перед державою, яка існує, насамперед, як регулятор суспільних відносин і гарант здійснення прав особи;

• подолання відчуження людини від засобів виробництва, знарядь праці і результатів своєї трудової діяльності;

• забезпечення економічної свободи громадян та їх об’єднань;

• наявність плюралізму (багатоманітності) в усіх сферах матеріального і духовного життя;

• надійна, якісна система соціального захисту особи;

• ідеологічна та політична свобода особистості, врахування і забезпечення здійснення різноманітних інтересів індивідів і соціальних груп.

Наявна теоретична спадщина та деякі наукові розробки дозволяють сформулювати основні риси формування громадянського суспільства:

• забезпечення свободи та ініціативності людини, що спрямовані на задоволення її розумних потреб і не шкодять загальним інтересам;

• такий розвиток суспільних відносин, за якого людина розглядається як мета, а не як засіб;

• ліквідація відчуженості людини від соціально-економічних структур і політичних інститутів та реальне забезпечення здійснення принципу рівних для всіх можливостей;

• забезпечення прав і свобод людини і громадянина державою, її органами та соціальними структурами громадянського суспільства;

• багатоманітність різних форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької діяльності;

• здійснення справедливого твердження, що лише у власності особа виступає як розум і тільки володіючи власністю людина може бути справді вільною та ініціативною в усіх її починаннях;

• реалізація багатоманітності духовного життя суспільства, в основі якого – визнання гуманістичних і демократичних за сутністю загальнолюдських цінностей;

• наявність „середнього класу” як соціальної бази громадянського суспільства;

• відсутність жорсткої регламентації з боку держави приватного життя членів суспільства;

• існування розвиненої соціальної структури, яка гарантує задоволення інтересів різних груп і верств населення;

• активна участь у суспільному житті недержавних самоврядних спільностей людей (сім’я, корпорації, громадські організації, трудові колективи, етнічні, конфесійні та інші об’єднання людей);

• визнання і матеріалізація ідей верховенства права, особливістю якого має бути поділ права на публічне і приватне, основними ознаками останнього є орієнтація на людину-власника;

• рівний правовий статус у цивільних відносинах, поєднання інтересів державних, громадських структур і громадянина;

• детальне регулювання різноманітних видів відносин у сфері підприємництва, ринкового господарювання;

• розвиток орієнтованих на регулювання підприємницької діяльності нових галузей права (комерційного, банківського, вексельного).

Щодо нинішньої України, то формування в ній громадянського суспільства є завданням вельми тяжким і довготривалим. Протягом значного часу Україна перебуває у глибокому кризовому стані. Початкова орієнтація на політику „шокової терапії”, лібералізацію цін, форсування ринкових відносин, заміна карбованця купоном, пропаганда і фактичне здійснення ідеї невтручання держави у господарську діяльність призвели до обвального падіння товарного виробництва і розкрадання державних ресурсів, вибухового зростання цін та емісії, розвалу грошово-фінансової системи, формування мафіозно-спекулятивної структури з бурхливими темпами особистого збагачення. Сучасне розуміння співвідношення правової держави та громадянського суспільства пов’язане з усвідомленням великої потреби й цінності їх взаємозв’язку. Саме ціннісний підхід до розуміння взаємозв’язку і взаємодії права і держави, правової держави і громадянського суспільства може дати нам усвідомлення місця й ролі правової держави у громадянському суспільстві.

Тема 2. Основи теорії права

1. Поняття, ознаки і сутність права

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми. Таке регулювання та охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм.

Соціальні норми — це історично зумовлені правила пове­дінки чи діяльності людей, що мають загальний характер, є результатом свідомої вольової діяльності людини і забез­печуються різноманітними засобами соціального впливу.

Залежно від способу їх утворення і забезпечення соціальні норми класифікують на юридичні, моральні, корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших об’єднань громадян), звичаї чи традиції.

Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на економічні, політичні, сімейні, релігійні, етики та естетики, організаційні, соціально-технічні.

Правові (юридичні) норми посідають особливе місце в сис­темі соціальних норм. Ця особливість виражається в соціальній цінності права, в його ознаках і функціональній ролі у суспільстві. Отже, право як особливий вид соціальних норм відрізняється від інших соціальних норм взаємозв’язком із державою, напрям­ками та способами впливу на суспільні відносини.

Право - це складна система, яка складається із загальнообов’язкових принципів, прав і норм поведінки, встановлених або санкці­онованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціально неоднорід­ного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і забезпечуються державою.

Ознаками права є: нормативність; вираження права в законах та інших джерелах права, які встановлюються державою; державне забезпечення; право - міра свободи людини, критерій її поведінки у суспільстві; загальнообов’язковий характер.

Отже, право слід розглядати як єдину, юридично цілісну внут­рішньо узгоджену систему загальнообов’язкових норм поведінки, встановлених чи санкціонованих державою з метою регулюван­ня суспільних відносин.

Здійснення права забезпечується державою. Це виявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному, добровільному здійсненню відповідними суб’єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого – відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, а також застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.