Файл: Правознавство конспект лекцій.doc

5. Правовідносини: поняття, ознаки, структура, підстави виникнення, зміни і припинення

Правовідносини - це суспільні зв’язки, відносини, урегульовані правом і виражені у взаємних правах та обов’язках суб’єктів права, якими можуть бути як громадяни (фізичні особи), так і організації чи установи (юридичні особи).

Ознаки правовідносин: наявність сторін, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки; здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків контролюється і забезпечується державою; мають вольовий характер.

Структура правовідносин включає: об’єкт; суб’єкти; зміст.

Об’єкт правовідносин - це ті реальні соціальні блага, що задовольняють інтереси та потреби людей і з при­воду яких між суб’єктами виникають, змінюються або припиняються суб’єктивні права та юридичні обов’яз­ки. Їх поділяють на матеріальні і духовні блага, дії суб’єктів правовідносин, результати їх діяльності.

Суб’єкти правовідносин:

• фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства);

• юридичні особи (підприємства та організації різних форм власності, об’єднання громадян);

• держава, республіки, територіальні громади.

Для того, щоб бути суб’єктом правовідносин, фізичні і юри­дичні особи повинні володіти правосуб’єктністю.

В правосуб’єктності фізичних осіб розрізняють:

• правоздатність;

• дієздатність;

• деліктоздатність.

Правоздатність - здатність індивіда мати суб’єк­тивні права і юридичні обов’язки. Правоздатність виникає в момент народження людини і припиняєть­ся з її смертю.

Дієздатність - здатність своїми діями реалізову­вати свої права та обов’язки. Правоздатність і дієздатність, як правило, поєднуються в одній особі. Рівень дієздатності залежить від вікових, фізичних та психічних факторів.

Деліктоздатність - це здатність особи нести юри­дичну відповідальність. Наприклад, кримінальну відповідальність несуть особи, яким до скоєння зло­чину виповнилося 16 років, а при деяких видах зло­чинів - 14 років.

Суб’єктивні права і юридичні обов’язки учасників правовідно­син складають юридичний зміст правовідносин.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, які викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Юридичні факти поділяються на:

• правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

• позитивні і негативні;

• постійно діючі та одноразової дії;

• юридичні дії і юридичні події.

Юридичні події - це життєві обставини, що виникають, діють й припиняються незалежно від волі суб’єктів правовідносин (на­родження, смерть людини, хвороба, стихійне лихо).

Юридичні дії - це життєві обставини, виникнення, функціо­нування і припинення яких залежить від волі суб’єктів пра­вовідносин. Вони поділяються на правомірні і неправомірні.

6. Правомірна поведінка. Поняття і види правопорушень

Правомірна поведінка - це відповідна юридичним нормам дія чи бездіяльність особи.

Існує декілька видів правомірної поведінки:

• передбачена - поведінка, яка передбачає виконання по­кладених на особу обов’язків, здійснення тих чи інших актив­них дій (платити податки);

• дозволена - поведінка, яка передбачає використання на­даних суб’єкту можливостей певної власної поведінки (володіти, розпоряджатись майном);

• заборонена - пасивна поведінка, коли суб’єкт повинен стримуватись від порушення заборон, установлених правовими нормами (не порушувати громадський порядок).

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці.

Правопорушення - це дія чи бездіяльність, що здійснюється всупереч встановленим у суспільстві правовим нормам.

Для правопорушення характерні певні ознаки, а саме:

• суспільна небезпечність (наносить шкоду інтересам сус­пільства, держави);

• протиправність (порушує норми права);

• винність (ставлення суб’єкта правопорушен­ня до своєї поведінки);

• караність (за його вчинення передбачена юридична відповідальність).

Структура правопорушення включає:

• суб’єкт (дієздатна особа, яка здійснила правопорушення);

• об’єкт (порушене матеріальне чи нематеріальне благо, яке захищається правом);

• об’єктивну сторону (саму протиправну дію, її шкідливі наслідки, причинний зв’язок між дією і результатом);

• суб’єктивну сторону (вину, тобто ставлення правопоруш­ника до дії та її результатів у формі умислу чи необережності; розрізняють також і змішану вину: умисел і необережність).

В залежності від ступеня суспільної небезпечності право­порушення поділяються на злочини і проступки.

Злочин — суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину, за яке законом передбачена кримінальна відповідальність.

Проступки розрізняють:

• адміністративні (порушення встановленого державою порядку в громадських місцях, а також порядку управління у різних сферах життєдіяльності суспільства);

• дисциплінарні (порушення дисципліни праці, військової, нав­чальної, державної та інших видів дисципліни, внутрішнього роз­порядку організації, установи);

• цивільно-правові (заподіяння майнової шкоди, порушення інших майнових або особистих інтересів осіб, що захищаються законом).

Факт вчинення правопорушення та його склад є підставою для притягнення до юридичної відповідальності.

7. Поняття і види юридичної відповідальності

Юридична відповідальність - це передбачене за­коном і застосоване органами держави примусове обмеження або позбавлення правопорушника певних благ. Вона завжди супроводжується моральним осу­дом правопорушника.

Види відповідальності:

• конституційна;

• кримінальна - різновид юридичної відпо­відальності, що полягає у вживанні заходів кримінального покарання до фізичних осіб, винних у вчиненні злочину;

• адміністративна - різновид юридичної відповідальності, під якою розуміють покладення на порушників загальнообов’язкових правил, що діють в управлінні та в інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи морального характеру;

• дисциплінарна - різновид юридичної відпові­дальності працівника за порушення трудової дисципліни із застосу­ванням до нього догани та звільнення. Законодавством, статутами й положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення;

• цивільно-правова - самостійний вид ретроспективної юридич­ної відповідальності фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов’язань, за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих немайнових прав.

• матеріальна - різновид юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов’язків.

Принципи юридичної відповідальності:

• відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру;

• законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності;

• гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність покладається на особу лише за наявності певних обставин, передбачених законом, зокрема підстави відповідальності. Такою підставою є факт вчинення пра­вопорушення та його склад.

Притягаючи особу до юридичної відповідальності, держава переслідує такі цілі: охоронну; виховну; відновлюючу; профілактичну (запобіжну).

Тема 3. Основи конституційного права україни

1. Конституційне право України: поняття, предмет, метод

Конституційне право — провідна галузь права України, що являє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади і місцевого са­моврядування в Україні.

Предмет конституційного права України - особ­ливе коло суспільних відносин у сфері політичної організації суспільства та функціонування держав­ного механізму.

Предмет конституційного права України становлять: відносини політичного характеру та функціонування ви­щих органів державної влади; найважливіші економічні відносини; відносини, що стосуються правового статусу людини і гро­мадянина; відносини, що складаються в процесі реалізації права на­роду України на самовизначення та відносини, пов’язані з дер­жавно-територіальним устроєм України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

Методи конституційно-правового регулювання — сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що є предме­том галузі конституційного права (імперативний, диспозитивний, метод дозволу).

Суб’єктами конституційно-правових відносин є: народ України; громадяни України, іноземці та особи без громадянства; Українська держава; органи державної влади України; народні депутати, посадові і службові особи; політичні партії і громадські організації; територіальні громади, органи місцевого самоврядування; адміністративно-територіальні одиниці; державні та інші підприємства, установи, організації, навчальні заклади тощо.

Об’єктами конституційно-правових відносин є: державна влада; власність; волевиявлення народу; права, свободи, обов’язки людини і громадянина; суверенітет; розподіл компетенції між Україною і Автономною Респуб­лікою Крим; населення адміністративно-територіальних одиниць.

Систему джерел конституційного права України становлять: Конституція України; міжнародні акти про права людини, ратифіковані Верхов­ною Радою України; Декларація про державний суверенітет України від 16.07.90 р.; Акт проголошення незалежності України від 24.08.91 р.; закони України, підзаконні акти; рішення Конституційного Суду України тощо.