Файл: Правознавство конспект лекцій.doc

6. Правові основи соціального захисту

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Соціальний захист полягає у встановленні державою гарантій права громадян на працю, допомогу на випадок безробіття, допомогу у разі втрати працездатності, у старості, державну допомогу малозабезпеченим сім’ям та сім’ям з дітьми, допомогу і пільги окремим категоріям громадян та ін. З цією метою законодавством встановлюються дер­жавні соціальні гарантії. Для визначення рівня соціальних гарантій законодавством встановлюються державні соціальні стандарти (мінімальна за­робітна плата, прожитковий мінімум, державні допомоги тощо).

Право соціального захисту — це сукупність право­вих норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері реалізації, охорони і захисту соціальних прав людини і громадянина.

Основною складовою права соціального захисту є право соціального забезпечення — сукупність пра­вових норм, які регулюють відносини у сфері матеріаль­ного забезпечення верств населення, окремих грома­дян, які в силу об’єктивних причин можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування або потре­бують додаткового матеріального забезпечення та не можуть самостійно уникнути соціальних ризиків.

Законодавство України передбачає такі основні соціальні ри­зики: старість; повна, часткова втрата працездатності; тимчасова втрата працездатності; безробіття; втрата годувальника; малозабезпеченість. Види соціального забезпечення: пенсії; допомоги; соціальні пільги; соціальне обслуговування.

Органи соціального забезпечення: Міністерство праці та соціальної політики України, територіальні (обласні, районні, міські) управління (відділи) праці та соціального захисту, Фонди соціального забезпечення (Пенсійний фонд, Фонди загально­обов’язкового соціального страхування на випадок безробіття та ін.), територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.

Загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що вклю­чає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також бюджетних та інших дже­рел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’яз­кового державного соціального страхування:

• пенсійне страхування;

• страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

• медичне страхування;

• страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

• страхування на випадок безробіття;

• інші види страхування, передбачені законами України.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві; необхідності догляду за хворою дитиною; необхідності догляду за хворим членом сім’ї; догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої осо­би, яка доглядає цю дитину; карантину, накладеного органами санітарно-єпідеміологіч­ної служби; тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу; протезування з поміщенням у стаціонар протезино-ортопе­дичного підприємства; санаторно-курортного лікування.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втра­ту заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв’язку з ваг­ітністю та пологами. Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу). Застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) при народженні дитини надається одноразова допомога.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів:

• перший рівень — солідарна система, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду;

• другий рівень — накопичувальна система, що базується на за­садах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичуваль­ному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату дого­ворів страхування довічних пенсій і одноразових виплат.

• третій рівень — система недержавного пенсійного забез­печення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопи­чень.

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв’язку з втратою годувальника.

Система недержавного пенсійного забезпечення входить скла­довою частиною системи накопичувального пенсійного забезпе­чення, яка грунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у форму­ванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками не­державного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов­’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Законом України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” встановлено гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її до­ходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціаль­ного захисту населення.

Згідно зі ст. 3 Закону сім’ям з дітьми призначаються такі види державної допомоги: 1) допомога у зв’язку з вагітністю та пологами; 2) одноразова допомога при народженні дитини; 3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку; 4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклу­ванням; 5) допомога на дітей одиноким матерям;

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям полягає у щомісячній допомозі, яка надається у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукуп­ного доходу сім’ї.

Окрема увага у законодавстві приділена захисту прав інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів. Так, Законом України „Про дер­жавну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” від 16.11.2000 р. зазначеним особам гарантовано право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюд­жету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлен­ня державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Соціальною роботою з дітьми та молоддю визнається діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ, не­залежно від їх підпорядкування і форми власності, та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інте­ресів, задоволення культурних та духовних потреб.

Тема 10. Основи екологічного та земельного права україни

1. Поняття екологічного права

Суспільство існує в природному середовищі, яке для всіх людей є неодмінною складовою, без якої неможливе існування. З розвитком суспільства розширюється його взаємодія з природою, збільшується потреба людей у використанні природних ресурсів, тому очевидною є необхідність правової регламентації таких відносин. Згідно зі ст. 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Згідно з чинним законодавством, охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини — невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи, навколишньою середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Предмет екологічного права складають екологічні правовідносини, які виникають в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки існування людей, які базуються на різних формах права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Ці правовідносини складаються між громадянами, організаціями, органами державної влади та місцевого самоврядування з приводу належності, використання, відтворення об’єктів охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших потреб.

Екологічне право — галузь права, норми якої регулюють відносини, що виникають з приводу використання, відновлення, охорони об’єктів природного середовища, та забезпечують раціональне використання природних ресурсів та їх охорону.