Файл: Правознавство конспект лекцій.doc

2. Загальні засади демократичного конституційного ладу України

Конституційний лад — сукупність основополож­них правовідносин, закріплених нормами консти­туційного права (зокрема розділами І, III Конституції України).

Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною, не­залежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всій її території, яка складається із Автономної Республіки Крим, 24 областей, міст Києва і Севастополя. Частина друга ст. 2 Конституції України закріплює положення про те, що за своїм державним устроєм Україна є унітарною державою.

Стаття 3 Конституції визнає, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утверд­ження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’яз­ком держави.

За формою правління Україна — президентсько-парламент­ська республіка. Носієм суверенітету і єдиним джерелом вла­ди в Україні є народ. Ніхто не може узурпувати державну владу.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції Укра­їни).

Стаття 10 Конституції затверджує статус української мови як державної в Україні.

Суспільне життя в Україні, відповідно до ст. 15 Конституції, ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Статті 13, 14, 16 Конституції визначають основні засади еко­номічних відносин і гарантують рівноправність і захист усіх форм власності.

Статті 8, 9, 19 Конституції України закріплюють такі основні принципи побудови і функціонування національної правової системи як: верховенство права; найвищу юридичну силу Конституції; положення Конституції є нормами прямої дії.

Державними символами України, згідно зі ст. 20 Конституції, є: Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів; Великий Державний Герб України - встановлюється з урахуванням малого Державного Герба та герба війська За­порізького; Державний Гімн України - мелодія національного гімну на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційно­го складу Верховної Ради України; Столицею України є місто Київ.

Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забез­печення її національних інтересів і безпеки шляхом підтриман­ня мирного співробітництва з членами міжнародного співтова­риства за загальновизнаними принципами і нормами міжна­родного права.

3. Народовладдя в Україні та форми його здійснення.

Народовладдя є основоположним принципом конституційного ладу України. Народовладдя в Україні здійснюється на основі Конституції через інститути безпосередньої чи представницької демократії. До інститутів безпосередньої демократії належать референдум та вибори.

Референдум — це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення (ст. 1 Закону України „Про всеукраїнський та місцевий референдуми” від 3 липня 1991 року).

Враховуючи світовий і національний політичний досвід та теоретичні здобутки науки конституційного права можна класи­фікувати референдуми: за територіальною ознакою; за предметом; за змістом предмету.

За територіальною ознакою розрізняють референдуми:

1) всеукраїнський — призначається Верховною Радою Ук­раїни або Президентом України відповідно до їх повноважень. Згідно зі статтями 73, 85 Конституції виключно Верховна Рада призначає всеукраїнський референдум з питання про зміну території України; Президент, згідно з п.6 статті 106 Консти­туції, призначає всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції України, і, відповідно до статті 156 Консти­туції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

2) місцевий — призначають відповідні ради з питань, що на­лежать до їх компетенції: а) референдум, що проводиться у межах автономної Респуб­ліки Крим; б) референдум, що проводиться у межах інших адміністра­тивно-територіальних одиниць.

Залежно від предмету розрізняють референдуми: обов’язковий (має місце у випадках, коли з певних питань рішення не може бути прийняте іншим шляхом); факультативний (проведення якого можливе, але не обов’язкове).

За змістом предмету всеукраїнські референдуми поділяються на: конституційні, коли шляхом референдуму вирішуються питання прийняття, затвердження або зміни Конституції; законодавчі, коли народним голосуванням вирішуються питання, пов’язані з прийняттям, затвердженням, зміною за­конів. До останніх належать, як правило, також референдуми щодо прийняття, зміни або скасування інших правових актів.

Проведення всеукраїнських та місцевих референдумів скла­дається з таких етапів: призначення референдуму; підготовка і проведення референдуму; голосування і визначення підсумків; опублікування і введення в дію законів та інших рішень, прийнятих референдумом.

У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право бра­ти участь громадяни України, які на день проведення референ­думу досягли 18-річного віку, дієздатні і постійно проживають на території України або області, району, міста, району в місті, селища, села.

Підготовка і проведення всеукраїнського референдуму проводиться за рахунок державного бюджету, а місцевих — за раху­нок відповідних місцевих бюджетів.

4. Виборче право та виборча система України

Вибори — це форма безпосередньої демократії через формування представницьких органів державної вла­ди та органів місцевого самоврядування шляхом го­лосування. Уся система представницьких органів влади України базується на основі виборності. Вибори є формою безпосереднього здійснення влади самим народом при формуванні представницьких органів державної влади і засобом відбору уповноважених представників народу для участі в здійсненні державної влади.

Як інститут демократії виборча система є вираженням повновладдя народу в Україні. Змістом виборчої системи є комплекс суспільних відносин, які виникають у процесі формування рад різних рівнів. Виборча система протягом певного часу змінювалась відповідно до тих змін, які відбувалися в процесі розвитку держави і суспільства.

Виборча система — це сукупність організаційних, юри­дичних та інших засобів формування представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування, здійснення громадянами своїх виборчих прав.

Мажоритарна система є найдавнішою серед виборчих систем. Мажоритарною вважається така система голосування за канди­дата по виборчому округу та визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену зако­ном більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країнах світу застосовується мажоритарна система, в тому числі у США, Франції, Великобританії, Канаді.

При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні. Вперше ця система була запроваджена 1889 р. в Бельгії, а тепер її використовують 57 країн світу, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

Існує й змішана система, що застосовує переважно модифіко­вану пропорційну систему представництва. Найпростішим ва­ріантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажори­тарним, інша — за пропорційним принципом (Болгарія, Грузія, Литва, Словенія).

В Україні також парламент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосуван­ня за пропорційною системою. Усього обирається 450 депутатів — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.