Файл: экз патан кафедра 1 (2).docx

Етіологія

1. Віруси: риновіруси, ECHO-віруси, аденовіруси, РС-вірус, різні штами віруса грипу

2. Бактеріальна флора може нашаровуватися на вірусну інфекцію: β-гемолітичний стрептокок групи А, золотистий стафілокок, стрептококи

Патогенез

В механізмі розвитку ангіни приймають участь як екзогенні, так і ендогенні фактори:

1. Екзогенні фактори – інфекційні збудники, які проникають трансепітеліально або гематогенно. Однак частіше це аутоінфекція, яка буває спровокована загальним або місцевим переохолодженням, травмою

2. Ендогенні фактори – вікові особливості лімфоїдного апарату і реактивності організму – часте виникнення ангіни у дітей старшого вік і дорослих до 35-40 років.

В розвитку хронічного тонзиліту значну роль відіграє алергічний фактор

Патоморфологічна характеристика Клініко-морфологічні форми гострої ангіни:

1. Катаральна ангіна – слизова оболонка мигдаликів піднебінних дужок різко повнокрівна або синюшна, тьмяна, вкрита слизом.

Ексудат – серозний або слизово-лейкоцитарний; іноді він підіймає епітелій і утворює маленькі пухирці з каламутним вмістом

2. Фібринозна ангіна – поява на поверхні слизової оболонки мигдаликів фібринозних біло-жовтих плівок. Частіше всього це дифтерична ангіна

3. Гнійна ангіна – збільшення розмірів мигдаликів в зв’язку з їх набряком та інфільтрацією нейтрофілами. Гнійне запалення має розлитий характер (флегмонозна ангіна), рідше воно обмежується незначною ділянкою (абсцес мигдалика). Можливий перехід гнійного процесу на прилеглі тканини і дисемінація інфекції

4. Лакунарна ангіна – скопичення в лакунах серозного, слизового або гнійного ексудату з примішкою злущеного епітелію. В міру накопичення в лакунах ексудату він з'являється на поверхні збільшеного мигдалика у вигляді білувато-жовтих плівок, які легко знімаються

5. Фолікулярна ангіна – мигдалики великі, поновкровні, фолікули збільшені в розмірах, в центрі їх знаходять осередки гнійного запалення. В лімфоїдній тканині між фолікулами гіперплазія лімфоїдних елементів і скопичення нейтрофілів

6. Некротична ангіна – поверхневий або глибокий некроз слизової оболонки з утв. дефектів з нерівними краями (некротично-виразкова ангіна). В зв’язку з цим можливі крововиливи в слизову оболонку зіву і мигдалику

7. Гангренозна ангіна – гангренозний розпад тканини мигдаликів

Некротична і гангренозна ангіни виникають найбільш часто при скарлатині та гострому лейкозі

Хронічна ангіна – відбувається гіперплазія, а потім склероз лімфоїдної тканини мигдаликів, склероз капсул, розширення лакун, формування виразок на епітелію.

Ускладнення

1. Місцеві: паратонзилярний (позаглотковий) асбцес, флегмонозне запалення клітковини зіву, тромбофлебіт

2. Загальні: сепсис, ревматизм, гломерулонефрит

Хвороби стравоходу. Дивертикул та езофагіт – визначення, етіологія, патогенез, патоморфологічна характеристика, ускладнення.

Дивертикул стравоходу – це обмежене сліпе випинання його стінки, яке складається з усіх оболонок стінки стравоходу (справжній дивертикул) або тільки слизової та підслизової оболонок, які випинаються через щілини м’язової оболонки (м’язовий дивертикул)

В залежності від локалізації і топографії розрізняють дивертикули:

1. Фарінгоезофагальні

2. Біфуркаційні

3. Епінефральні

4. Множинні

В залежності від особливостей походження розрізняють дивертикули:

1. Спайкові – виникають внаслідок запальних процесів в середостінні

2. Релаксаційні – в основі лежить локальне розслаблення стінки стравоходу

Дивертикул стравоходу може ускладнюватися запальним процесом – дивертикуліт

Езофагіт – це запалення слизової оболонки стравоходу, виникає вторинно при багатьох захворюваннях; рідко – первинно.

За перебігом розрізняють: гострий і хронічний езофагіт

Етіологія

Причини утворення дивертикула:

• Вроджені – неповноцінність сполучної і м’язової тканин стінки стравоходу, глотки

• Набуті – запалення, склероз, рубцеві звуження, підвищення тиску в стравоході

Причини гострого езофагіту:

• Хімічні, термічні і механічні фактори

• Інфекційні хвороби (дифтерія, скарлатина, тифи)

• Алергічні реакції

Причини хронічного езофагіту:

• Хронічне подразнення стравоходу (вплив алкоголю, куріння тютюну)

• Порушення кровообігу в його стінці (венозна гіперемія при серцевій декомпенсації, портальній гіпертензії)

Специфічний хронічний езофагіт – виникає при туберкульозі та сифілісі

Патогенез

У походженні дивертикулів стравоходу мають значення:

• Вроджена або набута слабкість м'язової оболонки в певній ділянці стравохідної стінки

• Порушення стравохідної перистальтики і виникнення спастичних скорочень, що викликають вибухання стінки стравоходу в найбільш слабкому місці або місцях (пульсійні дивертикули)

• Наявність сполучнотканинних зрощень стінки стравоходу, частіше з лімфатичними вузлами середостіння, напр. при туберкульозному ураженні (тракційні дивертикули)

Патоморфологічна характеристика Морфологічні форми езофагіту:

1. Катаральна - гіперемія і набряк слизової оболонки стравоходу

2. Флегмонозна - утворюється в результаті впровадження в стінку стравоходу інфікованого чужорідного тіла, процес може поширитися вздовж стравоходу і в сторону середостіння.

3. Перетинчаста – коли відбувається відторгнення зліпку слизової оболонки стравоходу. Після глибокого перетинчастого езофагіту, який розвивається при хім. опіках, утворюються рубцеві стенози стравоходу

4. Псевдомембранозна - фібринозний ексудат не спаян з підлеглими тканинами.

5. Ексфоліативна - фібринозний ексудат міцно пов'язаний з підлеглими тканинами

6. Гангренозна

7. Геморагічна

При хронічному езофагіті – слизова оболонка набрякла і повнокровна з ділянками деструкції епітелію, лейкоплакії та склерозу

Рефлюкс-езофагіт – знаходять запалення, ерозії та виразки (ерозивний, виразковий езофагіт) в слизовій оболонці нижнього відділу стравоходу з регургітацією в нього шлункового вмісту (пептичний езофагіт)

Ускладнення

• Для езофагіту – стравохід Барретта, аденокарцинома стравоходу

• Для дивертикулу – дивертикуліт та перидивертикуліт

Хвороби стравоходу. ГЕРХ та стравохід Барретта. Морфологічна характеристика та клінічне значення.

Стравохід Барретта - набута патологія, яка виникає внаслідок тривалого кислотного рефлюксу, при якому багатошаровий плоский епітелій, що вистилає термінальний відділ стравоходу, піддається метаплазії в циліндричний епітелій. Характерно наявність келихоподібних клітин.Проліферація підслизового шару .

 Клінічне значення: ускладнення гасторезофагальної рефлюксної хвороби .Стравохід Барретта відноситься до передракових захворювань.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) — це пошкодження слизової оболонки стравоходу, спричинене патологічною регургітацією шлункового вмісту до стравоходу .

Морфологічні зміни слизової стравоходу при ГЕРХ: хронічний езофагіт - > пошкоджені ділянки слизової піддаються метаплазії -> тонкокишкова метаплазія може прогресувати в дисплазію і призводити до розвитку аденокарциноми.

Клінічне значення в розвитку ГЕРХ має зменшення антрирефлюксного бар’єру, тонуса нижнього стравохідного сфінктера, підвищення внутрішньошлункового тиску.

Хвороби стравоходу. Рак стравоходу – визначення, етіологія, патогенез, патоморфологічна характеристика, особливості метастазування, ускладнення.

Рак стравоходу — злоякісна пухлина, частіше всього виникає на рівні середньої і нижньої третини, що відповідає рівню біфуркації трахеї; значно рідше зустрічається в початковій частині стравоходу і переході його в шлунок.

Етіологія

1. Хронічне подразнення слизової оболонки стравоходу (гаряча груба страва, алкоголь, куріння)

2. Рубцеві зміни після опіків

3. Хронічні шлуноко-кишкові інфекції

4. Анатомічні порушення (дивертикули, ектопія циліндричного епітелію і шлункових залоз

Серед передракових змін найбільше значення мають: лейкоплакаія і тяжка дисплазія епітелію слизової оболонки

Патогенез

Карцинома стравоходу виникає в слизовій оболонці. Згодом вона проникає в підслизовий і м'язовий шари, а також може проникати в прилеглі органи (трахеобронхіальне дерево, аорту, поворотний гортанний нерв).

Аденокарцинома розвивається в дистальній частини стравоходу. Розвивається в більшості випадків на тлі стравоходу Баррета, ускладнення хронічного гастроезофагального рефлюксу. При стравоході Баррета під час відновлювальної фази гострого езофагіту шаруватий лускатий епітелій дистальної частини стравоходу заміщається метапластичним, келихоподібним, залозистим епітелієм, схожим на слизову оболонку кишечника.

Патоморфологічна характеристика Макроскопічні форми раку стравоходу:

1. Кільцевидний щільний рак – являє собою пухлинне утворення, яке циркулярно потовщує стінку стравоходу на певній ділянці і звужує його просвіт; при розпаді і виразкуванні пухлини прохідність стравоходу відновлюється

2. Сосочковий рак – подібний грибоподібному раку шлунка. Він легко розпадається, внаслідок чого утворюються виразки, які проникають в сусідні органи і тканини

3. Виразковий рак – являє собою ракову виразку, яка має овальну форма і витягнена вздовж стравоходу

Мікроскопічні форми раку стравоходу:

1. Карцинома in situ

2. Плоскоклітинний рак

3. Аденокарцинома

4. Залозисто-плоскоклітинний

5. Залозисто-кістозний

6. Мукоепідермальний

7. Недиференційований

Метастазування

Метастази поширюються на прилеглі лімфатичні судини, а потім і лімфатичні вузли

• Рак шийного відділу стравоходу - метастазує в глибокі шийні лімфатичні вузли

• Рак верхньогрудного і середньогрудного відділів стравоходу - параезофагіальні, трахеобронхіальні і задні середостінні лімфовузли

• Рак нижньогрудного і черевного відділів - поддіафрагмальні, параезофагіальні, паракардіальні лімфатичні вузли, а також в лімфовузли вздовж малої кривизни шлунка і лівої шлункової артерії