Файл: экз патан кафедра 1 (2).docx

4. Загоювання вторинним натягом (загоювання через нагноєння або загоювання за допомогою гранулювання)

• Спостерігається в ранах якщо:

• Велике поранення

• Супроводжується розтрощенням і некрозом тканин

• Проникнення в рану сторонніх тіл і мікробів

• На місці рани виникаєть крововиливи

• Травматичний набряк країв рани

• Швидко з,являються ознаки демакаційного гнійного запалення на межі з омертвілою тканиною

• Розтоплення некротичних мас

• Протягом перших 5-6 діб відбувається відторгнення неротичних мас (вторинне очищення)

У краях рани починає розвиватися грануляційна тканина

• Дозрівання грануляційної тканини супроводжується регенерацією епітелію

• На місці рани утворюється рубець

Варіанти заживлення ран:

• Безпосереднє закриття епітельального покриву

• Заживлення під струпом

• Заживлення первинним натягом

• Заживлення вторинним натягом

Заживлення під струпом

відбувається при невеликих поверхневих ушкодженнях (садна, потертості, поверхневі опіки);

- процес загоєння рани під струпом (триває 3 – 7 днів):

- згортання на поверхні рани крові, що вилилась, лімфи і тканинної рідини, які підсихають, утворюючи струп;

- струп виконує захисну функцію, будучи своєрідною «біологічною пов’язкою»;

- під струпом відбувається швидка регенерація епідермісу і струп відривається;

Первинне загоєння - зрощенням країв рани без видимої проміжної тканини, шляхом сполучнотканинної організації ранового каналу (при невеликому об'ємі ураження, відсутності нежиттєздатних тканин і гематом, низькому рівні бактеріального засівання, контакті краї рани.) Між стінками і краями рани утворюється тонка фібринова плівка, яка швидко проростає фібробластами. Утворюється вузький, часто ледь помітний рубець. Відмічають незначну гіперемію і набряк тканин. Обов'язково присутні всі основні компоненти (судинна реакція, запалення, проліферація судин і сполучнотканинних клітин, формування колагенових і еластичних волокон). Проте, вони мінімально виражені.

Загоєння вторинним натягом (загоєння через нагноєння/ гранулювання) відбувається при ранах з обширним пошкодженням тканин, при розходженні країв рани, при наявності гематоми і змертвілих тканин, при розвитку інфекції.

Основний фактор – дефект, що не допускає утворення первинної склейки стінок рани. В цих умовах загоєння рани відбувається через її запалення (нагноєння), формування вираженої грануляційної тканини з подальшим її фіброзуванням і утворенням грубого рубця. На відміну від первинного ділення на фази чітко виражено.

При неускладненому перебігу в першій фазі – симптоми запалення (біль, набряк, підвищення місцевої температури, гіперемія, порушення функції), рановий ексудат (в першій фазі – гній, в другій – серозний), змертвілі тканини, відторгнення яких означає завершення першої фази. По мірі відторгнення нежиттєздатних тканин з'являються острівці грануляцій (зазвичай після 5-6-го дня).

Повне очищення рани і активне гранулювання – ознаки настання другої фази. Здорові грануляції соковиті, яскраві, середньо – або дрібнозернисті, при дотику кровоточать. Кількість ексудату зменшується, він стає серозним.

Перехід у третю фазу зазвичай знаменується активною епітелізацєю та контракцією країв рани. Епітелій наростає від країв рани зі швидкість 1 мм за 7-10 днів. Впродовж всього часу загоєння ободок епітелію зберігає постійну величину – 3-6 мм і на закінчення епітелізації становить 10-15 мм. Обов'язково потрібно враховувати і звертати увагу на ранову контракцію – рівномірне концентричне скорочення її країв, що забезпечує зменшення розмірів рани за рахунок рівномірного її звуження. Концентрація мікробів прогресивно зменшується.

Пристосування і компенсація. Визначення. Фази компенсаторно-пристосувальних процесів.

Пристосування – широке біологічне поняття, яке об’єднує процеси життєдіяльності, за допомогою яких здійснюється взаємозв’язок організму з навколишнім середовищем.

Компенсація – сукупність реакцій організму на пошкодження, які спрямовані на відновлення порушених функцій в організмі шляхом підсилення діяльності неушкоджених систем, органів або їх складових елементів.

Розрізняють 3 фази компенсаторного процесу:

• Фаза становлення (характеризується використанням всіх можливих резервних можливостей організму для забезпечення внутрішнього гомеостазу у відповідь на дію патогенного чинника);

• Фаза закріплення (характеризується перебудовою структури органа/системи, обміну речовин у ньому в зв’язку із забезпеченням його функцій в умовах підвищеного навантаження) ;

• Фаза декомпенсації/виснаження (настає в тому випадку, коли вичерпуються компенсаторні можливості органа/системи, внаслідок чого настає їх недостатність).

Пристосування (адаптація) – здатність організму адаптуватися до умов зовнішнього середовища, що змінилися.

Компенсація – це сукупність реакцій організму на пошкодження, які спрямовані на відновлення порушених функцій в організмі шляхом підсилення діяльності неушкоджених систем, органів або їх складових елементів.

Фази

1) фаза становлення (син.: аварійна) – характеризується включенням структурних резервів організму з відповідними змінами їх функції у відповідь на дію патогенного чинника;

2) фаза стабілізації (син.: компенсації, закріплення) – характеризується перебудовою структури органу з відповідними змінами його функціонування для забезпечення місцевого й загального гомеостазу в умовах дії патогенного чинника;

3) фаза декомпенсації (син.: виснаження компенсації) – виникає при недостатності компенсаторно-пристосувальних змін, внаслідок чого розвиваються різноманітні порушення роботи органів і тканин.

Пристосування і компенсація. Атрофія. Визначення. Класифікація. Морфологічна характеристика.

Атрофія – прижиттєве зменшення об’єму клітин, тканин, органів, що супроводжується зниженням їх функцій.

Атрофія :

• фізіологічна (характерна для нормального розвитку: деякі структури ембріона зазнають атрофії під час фетального розвитку; у літніх людей атрофуються статеві залози – також прояв фізіологічної атрофії);

• патологічна:

• загальна (генералізована) зустрічається у формі аліментарного виснаження/виснаження при раковій кахексії/гіпофізарній кахексії;

• місцева:

• дисфункціональна (атрофія від бездіяльності) виникає внаслідок зниження функцій органа – атрофія м’язів при переломі кісток, захворювання суглобів, коли обмежені рухи;

• дисциркуляторна – виникає внаслідок звуження артерій > недостатнє кровопостачання органу > гіпоксія >діяльність органу знижується, розмір клітин зменшується (пр: масивна атрофія мозку за рахунок зниженого кровопостачання при атеросклерозі);

• нейротична – пошкодження нервів > атрофія м’язових волокон (найчастіше виникає в поперечносмугастих м’язах внаслідок загибелі моторних нейронів передніх рогів спинного мозку або нервових стовбурів, які іннервують ці м’язи (при поліомієліті, при запаленні лицьового нерва);

• компресійна – при тривалому здавлюванні виникають порушення цілісності тканин; пр: в тілах хребців, у грудині при надавлюванні аневризмою аорти, тиск пухлини на прилеглі тканини;

• під впливом фізичних та хімічних факторів – під дією променевої енергії атрофія особливо виражена в кістковому мозку, статевих органах; йод і тіоурацил пригнічують функцію щитовидної залози, що призводить до її атрофії.

Морфологічна характеристика:

• Зменшення об'єму і маси органу (порівнюють парні органи), витончення країв непарних органів. При розростанні жирової і сполучної тканини об'єм органів може збільшуватись.

• Змінюється забарвлення, виникає блідість при недокрів'ї, може бути сірувато-жовте забарвлення - при розростанні сполучної і жирової тканини; буре забарвлення - при нагромадженні ліпофусцину.

• Консистенція органу щільна внаслідок розростання волокнистої сполучної тканини.

• Поверхня органів може бути дрібногорбистою або зернистою.

• Спостерігається пропорціональне зменшення порожнин і витончення стінок органу (концентрична атрофія). Може бути витончення стінок органу і збільшення порожнин, але об'єм органу не змінюється (екстентрична атрофія).

При будь - якому виді атрофії функція органу знижується. Якщо атрофія не досягла високого ступеня, то при усуненні причин, що її викликали, орган відновлюється морфологічно і функціонально. Глибокі атрофічні зміни в органах і стареча атрофія - незворотні.

Пристосування і компенсація. Гіпертрофія. Визначення. Класифікація. Морфологічна характеристика.

Гіпертрофія – збільшення об’єму клітин, тканин, органа за рахунок збільшення її структурних елементів (якісний показник).

Гіпертрофія:

• фізіологічна – збільшення в об’ємі органів і тканин внаслідок посилення їх функцій під впливом природних факторів (гіпертрофія скелетних м’язів і кісток при напруженому функціональному навантаженні, гіпертрофія підшкірної клітковини при надмірній годівлі)

• патологічна – збільшення об’єму органа або тканини під впливом патологічних факторів; на відміну від фізіологічної – на певному етапі розвитку порушуються процеси нейрогуморальної регуляції органів і гіпертрофія закінчується атрофією і дистрофією.

• робоча (підвищене функціональне навантаження на орган (гіпертрофія лівого шлуночка при звуженні клапанного отвору);

• вікарна (при відмиранні частини органа або після оперативного видалення одного із парних органів);

• нейрогуморальна (при порушенні функцій ендокринних залоз; пр: при старечій атрофії сім’яників гіпертрофується передміхурова залоза);

• вакатна (заміщення паренхіми атрофованого/видаленого органа сполучною або жировою тканинами; пр: при атрофії нирки порожнина її капсули заростає жировою тканиною);

• гіпертрофічне розростання (спостерігається коли при дії подразників змінюється нервова регуляція оточуючих ділянок, що призводить до збільшення в об’ємі тканини чи органа; пр: розростання при хронічному запаленні слизових оболонок у вигляді поліпів).

За характером розрізняють справжню і несправжню гіпертрофію.

Ознаки справжньої гіпертрофії:

1. збільшення об'єму і маси органу,

1. інтенсивне забарвлення органу,

2. збереження звичайної форми і пропорції частин тіла,

3. посилена функція органу.

Кінець справжньої гіпертрофії - повернення до нормального стану, або перехід у несправжню гіпертрофію.

Несправжня гіпертрофія - збільшення об'єму органу внаслідок розростання в ньому сполучної або жирової тканини. Паренхіматозна  тканина зменшується, тому несправжня гіпертрофія є атрофічним процесом.