Файл: экз патан кафедра 1 (2).docx

та форми, містять крупні гіперхромні ядра. Характерна наявність гігантських клітин неправильної форми з фігурами мітозу. У 90% випадків спостерігаються метастази в легенях, кістках, головному мозку, рідше — в інших органах. Хрящоутворюючі пухлини характеризуються формуванням гіалінового та міксоїдного хряща. Частіше зустрічаються доброякісні новоутворення. Остеохондрома — доброякісна пухлина, яка розвивається із гіалінового хряща, може рости в порожнину кісткового мозку чи на поверхні кістки. Хондрома не перевищує в діаметрі 3 см та має вигляд блакитно-сірого напівпрозорого вузла. Пухлина має чіткі межі, помірну кількість хондроцитів, розвинений гіаліновий матрикс. Хондробластома — рідкісна доброякісна пухлина. Локалізується у зоні колінного суглоба, рідше — у тазових кістках та ребрах. Має багатоклітинну будову, складається із шарів щільно розміщених хондробластів. Зустрічаються фігури мітозу та зони некрозу. Хондросаркома поділяється на світлоклітинну, недиференційовану та мезенхіальну. Нерідко розвивається в центральних частинах скелета — кістках таза, плечових кістках, ребрах. Виділяють три ступені злоякісності хондросаркоми залежно від співвідношення пухлинних клітин та строми. Пухлини різного походження Метастатичні пухлинні пошкодження скелета зустрічаються часто. Основні джерела метастазів у кістці: карцинома молочної залози, передміхурової залози, легень, нирок, щитоподібної залози. Саркома Юінга — первинне злоякісне новоутворення кістки, яке складається із дрібних круглих клітин. На розрізі — коричнево-біла тканина з осередками крововиливів та некрозу. Гігантоклітинна пухлина складається із великої кількості багатоядерних гігантських остеокластів, відносно доброякісна, з місцевим агресивним ростом. Можливе пошкодження практично будь-якої кістки. Мікроскопічно — мономорфні овальні мононуклеари, а також численні багатоядерні гігантські остеокласти

Нейроендокринні пухлини. Класифікація, морфологічна характеристика.

Нейроендокринні пухлини – це утворення з клітин APUD-системи, які розташовані в епітеліальних тканинах. Найбільш ймовірні місця розташування – дихальна (25%) та травна системи (60%). Пухлина зазвичай зростає повільно та викликає різні ендокринні порушення в залежності від вироблюваних гормонів та медіаторів. Друга назва раку – апудоми. У медицині нейроендокринні пухлини поділяють за місцем розташування та речовинами, які продукують їхні клітини.

• Карциноїд – найбільш часто виявляється у легенях та тонкому кишківнику. Завжди має злоякісну природу. Найбільш агресивним вважається крупноклітинний карциноїд. Продукує серотонін та гістамін. • Гастринома – улюблене місце локалізації – дванадцятипала кишка. Інші різновиди пухлин притаманні різним типам клітин підшлункової залози: • Інсулома – розташовується в бета-клітинах. У більшості випадків виробляє інсулін, але може й інші види речовин. 40% цих пухлин не є злоякісними. • Нейротензінома – виробляє нейротензін. Найбільш сильно впливає на кровообіг, розширення судин. • Соматостатинома – з’являється з дельта-клітин, продукує соматостатин. Знижує виділення необхідних для травлення та зростання гормонів. Злоякісна у 70% випадків. • Глюкагонома – продукує глюкагон, стимулюючи викид глюкози у кров. Найбільш часто виникає з альфа-клітин. • Віпома – утворюється з дельта-клітин та продукує інсулін. Викликає сильний пронос, тому ще називається панкреатичною холерою. Найчастіше не є злоякісною, тільки 10% пухлин діагностуються як рак. Дуже рідкісними є утворення у щитовидній та надниркових залозах, яєчниках та нервовій системі. Це медулярний рак, нейробластома та феохромоцитома.

Класифікація пухлин за клінічним перебігом, їх характеристика, приклади напівзлоякісних пухлин.

Доброякісні пухлини ростуть експансивно, тобто розширюються в різні сторони. Вони чітко обмежені від оточуючих тканин та можуть мати фіброзну капсулу. Темп росту майже завжди повільний. Метастази не характерні. Для доброякісних пухлин характерний тканинний атипізм, який виражається просторовими та кількісними взаємовідношеннями компонентів тканини — строми, судин та паренхіми. Злоякісні пухлини ростуть шляхом інвазії. Інвазія (інфільтрація) — проростання обмежуючих тканин із подальшим їх пошкодженням. Визначити межі злоякісної пухлини по зовнішньому контуру часто буває неможливо. Темп росту у більшості пухлин високий. Вони часто метастазують. Злоякісним новоутворенням притаманний не тільки тканинний атипізм, а і клітинний, тобто поліморфізм пухлинних клітин. Ознаками злоякісної тканинної популяції є її підвищена мітотична активність та наявність ділянок некрозу. Усі новоутворення — як доброякісні, так і злоякісні складаються зі строми та паренхіми. Строма — «опорна» фіброваскулярна тканина, паренхіма — «проліферуюча». Злоякісні новоутворення за ступенем диференціювання паренхіми поділяють на високо-, помірно- та низькодиференційовані пухлини. При першому ступені паренхіма новоутворення найбільш схожа на нормальну паренхіму. Клітинний атипізм та поліморфізм виражений слабко. Не виражена здатність до метастазування, інвазії. При низькодиференційованому варіанті всі вищезгадані ознаки різко виражені, а рівень їх «злоякісності» вищий. Напівзлоякісні пухлини - це пухлини, які мікроскопічно мають будову зрілих, але клінічно можуть давати рецидиви, не дають метастази (десмоїд, фіброма

носоглотки, адамантинома, гемангіоперицитома, деякі фібросаркоми, метазтазуюча лейоміома).

З яких клітин походить невус, класифікація невусів.

Невус - пігментне утворення на шкірі нейроектодермального походження, до складу якого входять невусні клітини, що мають меланін.

Класифікація меланоми за Кларком та Бреслоу.

Існує кілька класифікацій злоякісних меланом, що дозволяє більш ретельно і диференційовано підходити до питань діагностики та лікування. Починаючи з 2010 року дані про меланоми стали включати точний діагноз і прогноз розвитку хвороби.

До цього дуже тонкі пухлини класифікувалися за рівнем інвазії Кларка - кількості шарів шкіри, пронизаних пухлиною.

Класифікація меланоми за Кларком

Рівні інвазії меланоми за Кларком відображають ступінь інтервенції пухлини в структуру шкіри. Виділяють п'ять рівнів пухлин:

1. Всі пухлинні клітини розташовуються в межах епідермального шару, не проростаючи базальну мембрану, що дозволяє діагностувати «меланому in situ»;

2. Базальна мембрана, що розділяє епідерміс і дерму руйнується пухлинними клітинами, які починають проростати в верхній, сосочковий шар дерми;

3. Сосочковий шар цілком заповнений атиповими меланоцитами, але в сітчастому шарі їх не спостерігається;

4. Клітини меланоми проникають в сітчастий шар дерми;

5. Ріст пухлинних клітин спостерігається вже в підшкірній жировій клітковині.

Рівень Кларка тепер розглядається тільки в рідкісних випадках, коли мітотичний індекс не може бути визначений. У новітній класифікації меланом рівні за Кларком мають набагато менше значення. Найбільш важливими факторами в новій системі є:

• товщина пухлини, відома як товщина Бреслоу (звана також глибиною Бреслоу);

• поява мікроскопічних виразок, які означають, що епідерміс, який покриває велику частину меланоми - не інтактний;

• швидкість мітозу - інтенсивність клітинного поділу (показник того, наскільки швидко ростуть ракові клітини).

Класифікація меланоми за Бреслоу

Сучасна класифікація меланоми за стадіями приділяє особливу увагу такій характеристиці пухлини, як товщина. Чим тонше меланома, тим вищий шанс на повне одужання. У зв'язку з цим товщина Бреслоу вважається одним з найбільш значущих чинників в прогнозуванні прогресування захворювання. Цей показник свідчить про ступінь проростання пухлини в тканину шкіри, вимірюється він в міліметрах і відображає відстань від верхнього краю пухлини до максимально глибокого її шару.

За Бреслоу меланоми розрізняються за товщиною:

• пухлини, що мають товщину дермального компонента менше 0,75 мм;

• 0,75 мм - 1,5 мм;

• 1,51 мм - 3,0 мм;

• 3,0 мм - 4,0 мм;

• більше 4,0 мм.

Наявність мікроскопічного виразки підвищує серйозність пухлини - навіть при невеликих розмірах це може перемістити її на більш пізню стадію.

Етіологія раку шийки матки, профилактика цієї пухлини.

Етіологія. Фактори ризику: інфікування організму вірусами папіломи людини (HPV), венеричні захворювання, посттравматичні зміни шийки матки внаслідок абортів та пологів, ранній початок статевого життя, часта зміна статевих партнерів не тільки самою жінкою, але і її партнерами-чоловіками, недотримання статевої гігієни, порушення гормональної рівноваги, вплив шкідливих факторів виробництва, паління тютюну, імунодефіцит, дефіцит в їжі вітамінів А і С. У 1980–1990 рр. чітко показаний зв’язок вірусу папіломи людини (HPV) з дисплазією і плоскоклітинним РШМ. За допомогою методів гібридизації було встановлено, що 80–100% РШМ містять ДНК HPV. Передракові захворювання: цервікальна інтраепітеліальна неоплазія (CIN): легкий, помірний і важкий ступені (I–III), лейкоплакія, ерозія, ерітроплакія, поліпи та папіломи, аденоматоз.

Профілактика.

• Первинна профілактика: вакцинопрофілактика— застосування сучасних вакцин проти високоонкогенних штамів HPV (церварікс, гардасіл).

• Вторинна профілактика: скринінг та лікування фонових процесів і передпухлинних захворювань, диспансерний нагляд за пролікованими онкохворими.

Які гістологічні варіанти пухлин зустрічаються в печінки?

Міжнародна гістологічна класифікація пухлин печінки (ВООЗ,1993 р.)

1. Епітеліальні пухлини:

• гепатоцелюлярний рак;

• холангіоцелюлярний рак;

• змішаний гепато-холангіоцелюлярний рак;

• гепатобластома;

• цистаденокарцинома жовчних шляхів;

• недиференційований рак.

2. Неепітеліальні пухлини:

• інфільтративна гемангіоендотеліома;

• гемангіосаркома;

• ембріональна саркома;

• інші.

3. Різні інші види пухлин:

• тератома;

• карциносаркома;

• інші.

4. Некласифіковані пухлини.

5. Пухлини кровотворної та лімфоїдної тканин

Серед гістіологічних типів раку печінки розрізняють: трабекулярний, тубулярний, ацинозний, солідний, світло-клітинний. Кожен гістіологічний тип має різну ступінь диференціювання.

Який принцип гістологічної та клінічної класифікації пухлин?

1. За клінічним перебігом всі пухлини діляться на доброякісні і злоякісні.

Доброякісні пухлини - зрілі, вони ростуть експансивно, не інфільтрують у навколишню тканину, формуючи псевдокапсулу із здавленої нормальної тканини та колагену, в них переважає тканинний атипізм, не метастазують. Доброякісні пухлини носять назви власних тканин, із яких вони розвинулися, з додаванням суфікса "ома" від грецького терміна "онкома" (пухлина).

Злоякісні пухлини - незрілі, ростуть інфільтративно, переважає клітинний атипізм, метастазують. Злоякісні пухлини - tumor malignum, ростуть значно швидше. Оболонки не мають. Пухлинні клітини і їхні тяжі проникають у навколишні тканини (інфільтративний ріст), ушкоджуючи їх. Проростаючи лімфатичну або кровоносну судину, вони струменем крові чи лімфи можуть переноситися в лімфатичні вузли або віддалений орган і утворювати там вторинне вогнище пухлинного росту - метастаз. Гістологічна картина злоякісної пухлини значно відрізняється від тканини, із якої вона розвинулася.

2. Гістогенетичний — заснований на визначенні належності пухлини до певного тканинного джерела розвитку. Міжнародна класифікація, відповідно до якої виділені 7 основних груп пухлин, що в цілому складає близько 300 нозологічних одиниць.

У відповідності з цим принципом розрізняють пухлини:

• епітеліальної тканини;

• сполучної тканини;

• м’язової тканини;

• судин;

• меланінутворюючої тканини;

• нервової системи та оболонок мозку;

• системи крові;

• тератоми.

3. Гістологічний за ступенем зрілості (згідно класифікаціям ВООЗ) — в основу класифікації покладений принцип вираженості атипії. Зрілі пухлини характеризуються домінуванням тканинного атипізму, незрілі - клітинного.

Чи можна розрахувати темпи росту карциноми, враховуючи час клітинного циклу?

Фактична швидкість росту пухлини залежить від тривалості клітинного циклу, активності проліферації і рівня клітинних втрат. Найбільш доцільно характеристикою швидкості росту новоутворення є час подвоєння його об’єму.

Прийнято вважати, що темпи зростання пухлини, насамперед, визначаються активністю проліферації злоякісних клітин.

В яких органах не зустрічається первинна карцинома? Поясніть чому.