Файл: экз патан кафедра 1 (2).docx

Карцинома або рак – це злоякісні пухлини, які розвиваються з малодиференційованих або недиференційованих клітин епітелію. Тому цей вид пухлин може зустрічатися лише в тих органах, в яких присутній епітелій (наприклад, у кишківнику, бронхах, шийці матки). А в тих органах, де немає епітеліальних структур карцинома може бути лише вторинною, тобто лише метастази в органи.

Принцип термінології пухлин. Структура гістологічної класифікації пухлин Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я.

Сучасна класифікація побудована за гістогенетичним принципом з врахуванням морфологічної будови, локалізації, особливостей структури в окремих органах (органоспецифічності), доброякісності або злоякісності.

Назва пухлин має закінчення “ома” (міома, фіброма).

• Злоякісні епітеліальні пухлини називають “рак-cancer”

• мезенхімальні – “саркома”

• пухлини з ембріональних тканин – “бластома”

• з декількох зародкових листків “тератоми”

Деякі пухлини називають прізвищем автора, який їх описав

• саркома Капоші (ангіосаркома)

• пухлина Вільмса (нефробластома).

За розповсюдженістю пухлинного процесу застосовують міжнародну систему TNM, де Т (tumor) – характеристика пухлини, N (nodus) – наявність метастазів у лімфатичні вузли, M (metastasis) – наявність віддалених гематогенних метастазів. Виділено сім груп пухлин, які об'єднують понад 200 назв:

а) епітеліальні пухлини без специфічної локалізації (органонеспецифічні);

б) органоспецифічні епітеліальні пухлини;

в) мезенхімальні пухлини;

г) пухлини із меланіноутворюючої тканини.

Гістологічний принцип класифікації пухлин: за ступенем зрілості (згідно класифікаціям ВООЗ) — в основу класифікації покладений принцип вираженості атипії.

Зрілі пухлини характеризуються домінуванням тканинного атипізму, незрілі — клітинного.

Методи та методики верифікації пухлин.

Уточнити діагноз злоякісного новоутворення допомагає гістологічне дослідження біопсійного матеріалу. Але не слід ставити діагноз лише за його даними, оскільки морфологічна характеристика пухлини - це лише одна з ознак злоякісного росту. Атипізм і швидкий ріст можуть супроводжувати розвиток інших захворювань (запальних, деструктивних, диспластичних). Розрізняють пункційну, інцизійну і ексцизійну біопсію.

1. Пункційна біопсія здійснюється в глибині пухлини спеціальною голкою з мандреном (наприклад, голка Медвинського і її модифікації). Зазвичай матеріалу для патогістологічного дослідження береться трохи, але в достатній кількості для визначення злоякісних ознак пухлини.

2. Інцизійна біопсія - висічення однієї або декількох ділянок пухлини.

3. Ексцизійна біопсія (розширена) - хірургічне видалення всього патологічного вогнища в межах здорових тканин.

Роль імуногістохімічної методики дослідження пухлин.

До спеціальних методів обстеження в онкології відносять методи морфологічного та цитологічного виявлення пухлини в матеріалі, який отриманий за допомогою біопсії.

Морфологічні методи дослідження

- цитологічний,

- гістологічний,

- імуногістохімічний,

- молекулярно-генетичний

Імуногістохімічне дослідження — сучасний метод морфологічної діагностики, який полягає у візуалізації та оцінюванні за допомогою мікроскопа результатів реакції антиген-антитіло в зрізах тканини. Антигеном виступають клітини пухлини, антитіла отримують із сироватки крові імунізованих тварин. Метод високоефективний, у 95 % вдається достовірно визначити пухлину, органну належність.

Онкомаркери, їх роль в верифікації пухлин.

До спеціальних методів обстеження в онкології відносять методи морфологічного та цитологічного виявлення пухлини в матеріалі, який отриманий за допомогою біопсії.

Морфологічні методи дослідження

- цитологічний,

- гістологічний,

- імуногістохімічний,

- молекулярно-генетичний

Імуногістохімічне дослідження — сучасний метод морфологічної діагностики, який полягає у візуалізації та оцінюванні за допомогою мікроскопа результатів реакції антиген-антитіло в зрізах тканини. Антигеном виступають клітини пухлини, антитіла отримують із сироватки крові імунізованих тварин. Метод високоефективний, у 95 % вдається достовірно визначити пухлину, органну належність.

Роль макроскопічної характеристики пухлин для її діагностики.

Онкомаркери — це речовини, наявність яких в організмі людини пов’язана з наявністю чи прогресуванням пухлини. У більшості випадків онкомаркери представляють собою складні за будовою гліко- чи ліпопротеїди, які синтезуються клітинами пухлини чи клітинами, які оточують пухлину.

Ефективність променевої терапії, її ускладнення, перебіг та прогнозування захворювання пов’язують з рівнем певних маркерів, які характеризують проліферативні властивості пухлини. Такі маркеривідіграють роль факторів прогнозу пухлинного захворювання і відповіді пухлини на хіміо- чи променеве лікування. Для визначення ступеня агресивності пухлини і подальшого перебігу хвороби доцільно визначати два маркери одночасно, наприклад, Ki-67 і р-53.

Визначення рівня пухлинних маркерів Кі-67 і р-53 дає можливість оцінити ступінь диференціації, агресивності пухлини, визначити прогноз лікування і, за необхідності, вчасно провести його корекцію.

Макроскопічна будова пухлин дуже різноманітна і відіграє певну роль у діагностиці типу новоутворень. Вони можуть бути поодинокими й множинними, локалізуватися на поверхні органу чи тканини або в їх товщі.

- При некрозі поверхневих шарів пухлини, що локалізується в верхніх шарах стінки трубчастих і порожнинних органів, може утворюватись виразка з трохи піднятими валикоподібними краями. У випадку злоякісної пухлини таке утворення називають раковою виразкою.

- Розміри пухлин можуть коливатись від помітних тільки під мікроскопом до досить великих, що залежать від стадії й швидкості росту, походження та локалізації кожної конкретної пухлини.

- Залежно від кольору пухлини можна визначити тканину, з якої вона походить, ступірь її васкуляризації та вторинних змін. Так, аденома кіркової зони надниркової залози має жовтий колір (колір органу), меланоми в залежності від кількості меланіну – чорний або чорно-коричневий колір, пухлини, в яких добре розвинуті судини, – яскраво-червоний колір.

- При наявності в пухлині вогнищ некрозу чи іншого патологічного процесу вона матиме строкатий вигляд.

- Консистенція пухлин залежить від виду пухлини, співвідношення в ній паренхіми та строми, ступеня розвитку судин і наявності вторинних змін. Пухлини з м’язової й нервової тканин мають м’яку консистенцію. Пухлини з хрящової й кісткової тканин та пухлини, в яких добре розвинена строма зі щільної волокнистої сполучної тканини – тверду консистенцію.

- Рисунок пухлин на розрізі неоднаковий залежно від їх виду (саркоми однорідні, біло-сірого чи сіро-рожевого кольору, нагадують риб’яче м’ясо, фіброми мають волокнисту структуру тощо), співвідношення в паренхіми й строми, ступеня розвитку судин і наявності вторинних змін

Яка класифікація базується на показниках розміру та розповсюдженності пухлини?

Система TNM була створена директором Інституту ім. Gustave Roussy, Франція в 1943–1952 рр. Система TNM базується на анатомічному рівні відображення поширення злоякісної пухлини, виявилась найбільш життєздатною і практичною. TNM як система базується на двох основних принципах — клінічній класифікації, що відображає анатомічне поширення пухлини, і патогістологічній класифікації. Ці принципи, доповнюючи один одного, створюють цілісну картину ураження організму злоякісною пухлиною.

Ще до початку лікування пацієнта дуже важливо встановити ступінь поширення пухлини. Класифікація TNM передбачає уніфікований підхід під час діагностики з чітким встановленням локалізації пухлини, її метастазів (М), дослідженням морфологічної будови пухлини, визначенням концентрації пухлинних маркерів та оцінки загального стану пацієнта. Все це дозволяє вибрати стратегію лікування пацієнта, прогнозувати перебіг захворювання, оцінювати ефективність проведеного лікування, порівнювати отримані результати з іншими медичними центрами, сприяти науковим дослідженням. Система ТNМ у поєднанні з іншими класифікаційними системами достатньо інформативно характеризує обсяг поширення злоякісної пухлини в організмі людини, при цьому основним об’єднуючим компонентом є ТNМ-класифікація. Для описування анатомічного поширення зло якісної пухлини використовують категорії Т (tumour), N (nodulus), M (metastasis): Т — первинна пухлина, локалізована в одному з органів; N — наявність або відсутність метастатичного ураження в реґіонарні лімфатичні вузли (ЛВ), які фільтрують лімфу від первинної пухлини; М — наявність або відсутність метастатичного ураження інших органів або інших груп ЛВ. Для характеристики кожної з категорій до її символу додають цифрову індексацію: Т0, Т1, Т2, Т3, Т4; N0, N1, N2, N3; М0, М1. Індексацію літерами використовують у разі діагностики пухлини на стадії in situ — Tis, за відсутності можливості оцінити поширення пухлини: X — «ікс» (TX, NX). У шостому виданні TNM-класифікації значно розширено індексацію літерами, що пов’язано з еволюцією діагностичних підходів в онкології.

Який матеріал використовують для верифікації пухлини. Види біопсій, правила направлення їх на гістологічне дослідження.

У разі підозри на пухлинне захворювання пацієнта спрямовують на біопсію. За її допомогою отримують шматочок ураженої тканини чи біологічної рідини з певного органа, в якому підозрюють наявність пухлини, для подальшого мікроскопічного дослідження. Біопсія це прижиттєве видалення шматка ураженої тканини для мікроскопічного дослідження (з метою визначення характеру захворювання). Часто використовується для аналізу пухлин.

Матеріалом для біопсії можуть служити :

1. шматочок тканини;

2. зішкріб слизової оболонки;

3. матеріал, отриманий пункцією широкою порожнистою голкою;

4. клітини і частинки тканин із нормальних рідин організму, наприклад крові, сечі;

5. клітини і частинки тканин із патологічних рідин, наприклад із плеврального ексудату, харкотиння і т.д.