ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 11.04.2024
Просмотров: 763
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
2) Специфіка фібрилярного білка амілоїду дозволяє виділити al-, аа-, af- і asc1- амілоїдоз.
3)Враховуючи розповсюдження амілоїдозу,
Грануляційна тканина (макро і мікроскопія)
Класифікація ексудативного запалення
Морфологічна характеристика склеромної гранульоми.
Механізми розвитку реакцій гіперчутливості
Порівняльна характеристика критеріїв злоякісності і доброякісності
Диференційні ознаки доброякісних і злоякісних пухлин
1.Пухлини нейроепітеліальної тканини:
Хронічні лейкози лімфоцитарного походження
Некласичні прояви крупозної пневмонії:
Загальні прояви крупозної пневмонії:
Особливості бронхопневмоній залежно від віку хворих:
Морфологічні особливості залежно від виду інфекційного агента:
Патоморфологічна характеристика
Патоморфологічна характеристика
Патоморфологічна характеристика
Типові патоморфологічні зміни при бронхоектазах:
Патоморфологічна характеристика
Варіанти розвитку емфіземи легень:
1. Легенева (дихальна) недостатність.
3. Хронічна правошлуночкова серцева недостатність.
Патоморфологічна характеристика
Патоморфологічна характеристика
Класифікація Клініко-анатомічна класифікація раку легені:
Патоморфологічна характеристика Клініко-морфологічні форми гострої ангіни:
Патоморфологічна характеристика Морфологічні форми езофагіту:
Патоморфологічна характеристика Макроскопічні форми раку стравоходу:
Мікроскопічні форми раку стравоходу:
Патоморфологічна характеристика форм
Патоморфологічна характеристика форм
Патоморфологічна характеристика форм
Патоморфологічна характеристика
IV. За морфологічними змінами:
115. Парагрип – визначення, етіологія, патогенез, клініко-морфологічна характеристика, ускладнення.
116. Респіраторно-синцитіальна інфекція – етіологія, патогенез, патоморфологія. Наслідки.
119. Морфологічні особливості пневмонії обумовленої короновірусною інфекцією.
120. Віл інфекція –– визначення, етіологія, патогенез, клініко-морфологічна характеристика.
121. Кір: етіологія, патоморфологія, ускладнення. Причини смерті.
122. Краснуха. Етіологія, патогенез, морфологічна характеристика, наслідки.
123. Скарлатина: етіологія, патоморфологія, ускладнення. Причини смерті.
124. Поліомієліт: етіологія, патоморфологія, ускладнення. Причини смерті.
125. Дифтерія: етіологія, класифікація, патоморфологія, ускладнення. Причини смерті.
- морфологічні дослідження,
- імуногістохімічні дослідження,
- планування лікування,
- реалізація плану лікування.
Визначення, що таке рецидив пухлини? Причини виникнення та клінічне значення.
Рецидив пухлини — повторна поява такої ж за ознакоми пухлини попередньому місці після проведеного лікування. Пухлини здатні рецидивувати. Рецидиви властиві як злоякісним, так і доброякісним пухлинам, причому в ході рецидивного росту морфологічна будова пухлини може змінюватися і відбувається пухлинна прогресія. При деяких видах новоутворень (лімфогранулематозі, лімфо- та мієлолейкозі, семіномі та ін.), де можлива тривала ремісія внаслідок консервативної терапії, поновлення захворювання також трактується як Рецидив. Причиною виникнення рецидиву пухлин є як правило не повне її видалення або лікування. Якщо всі пухлинні клітини не загинули під час хімії або променевого лікування, видалення пухлини, вони розпочинають знову ділитись. Тому через деякий час виникає пухлина на тому ж місці. Клінічні ознаки рецидиву, як правило, повторюють розпал захворювання.
Що таке метастаз? Види метастазування, клінічне значення.
Метаста́з — відокремлене вторинне вогнище патологічного процесу, що виникає внаслідок переміщення з первинного вогнища хвороби в інше розташування в організмі. Процес утворення метастазів називається метастазуванням. Пухлинні клітини можуть поширюватися з током крові (гематогенні метастази), лімфи (лімфогенні), по серозних оболонках, які прилягають до пухлинного вузла (імплантаційні метастази), та використовувати декілька шляхів (змішані метастази). Виділяють також транзиторні метастази, які виникають вздовж шляху метастазування. Пухлинні клітини можуть поширюватися також вздовж фізіологічних просторів (інтраканалікулярні метастази), зокрема, вздовж нервів (периневральне метастазування). Для кожного виду пухлин характерний свій переважний шлях метастазування. Наприклад, саркоми метастазують гематогенно, карциноми (рак) — в основному лімфогенно. При імплантаційному (контактному) метастазуванні пухлинні клітини поширюються по поверхні серозних оболонок, що прилягають до пухлини. Наприклад, при серозному раку яєчника відбувається поширення комплексів раку по очеревині і розвиток канцероматозу очеревини; при периферичному раку легені можливий канцероматоз плеври. Сучасні дослідження свідчать, що частота метастазування залежить безпосередньо від поширеності та локалізації ракового процесу.
Метастазування відіграє велику роль у клініці. За допомогою класифікації пухлин( TNM (абревіатура от tumor, nodus и metastasis) — міжнародна класифікація стадій злоякісних новоутворень) можна надавати суттєву роль:
в плануванні лікування;
в складанні прогнозу;
в оцінці результатів лікування;
в обміні інформації між медичними центрами;
сприяти подальшому вивченню раку.
Що таке «сторожовий вузол»? Як його визначають?
У хворих на рак ротової порожнини та ротоглотки виконується біопсія сторожового лімфатичного вузла. Тому що дані органи мають невисоку чутливість до методів таких як комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томографія, позитронно-емісійна томографія, ультразвукове дослідження. До того ж за допомогою них можна виявити приховані метастази і шляхи метастазування.
Діагностика сторожового лімфатичного вузла базується на концепції, що злоякісні клітини з первинної пухлини поширюються у один або групу лімфовузлів (сторожових) перед переходом до іншої частини лімфатичних вузлів басейну. Для виявлення сторожового лімфовузла використовують радіоізотопний метод і барвники .
Сторожовий лімфатичний вузол визначають як перший фільтр, через який проходить лімфовідтік від первинного вогнища утворення. Вважається, що відсутність ознак ураження сигнальних лімфатичних вузлів вказує на відсутність метастазів в інших регіонарних лімфатичних вузлах. Для виявлення сторожового лімфатичного вузла у хворих на рак грудної залози частіше застосовують індигокармін або синьку на основі ізосульфана. Використовують також сироватковий альбумін людини або колоїдний розчин, мічений технецієм 99m (99mTc). Сторожовий лімфатичний вузол виявляють після детекції регіонарної зони за допомогою радіозонда. На жаль, більшість проблем у його діагностиці ще не вирішені. Основна перешкода широкому застосуванню цієї методики — це висока вартість ізотопного етапу дослідження.
Які групи генів мають важливе значення для канцерогенезу пухлин?
Існує 4 типи генів, що задіяні в канцерогенезі: онкогени, активація яких призводить до розвитку пухлин, гени, що супресують пухлинний ріст (TSG), гени-мутатори, активація яких підвищує частоту мутацій і гени-блокатори апоптозу, які забезпечують виживання трансформованих клітин.
Важливу роль в канцерогенезі грають онкогени. Протоонкогени кодують білки, які є компонентами шляхів передачі сигналів в клітині. У нормальній клітині експресія протоонкогенів ретельно регулюється, і їх 14 транскрипція відбувається строго на певних стадіях росту і розвитку клітин. Мутації в цих генах діють як домінантні і призводять до втрати оригінальної функції, внаслідок чого виникає безконтрольне прискорене ділення клітин.
TSG беруть участь в контролі клітинного циклу, регулюють ріст і транскрипцію, передачу сигналів, а також ангіогенез. Передбачається, що TSG можуть широко використовуватися в антипухлинній терапії.
Також існують так звані генетичні мутагени або гени-мутатори, які підвищують частоту мутацій в окремій клітині. До них відносяться інсерційні сегменти (ІС), які є регуляторними послідовностями (вони впливають на активність інших генів), і транспозони, що містять структурні гени (наприклад, ген, відповідальний за стійкість до антибіотика). І ті, і інші можуть переміщатися між різними ділянками хромосом, між ядром і цитоплазмою, між різними клітинами і навіть між різними таксонами
Особливу роль в підвищенні рівня мутацій грають механізми репарації. Отже, процес злоякісної трансформації клітин є багатостадійним та різнонаправленим процесом, для якого необхідна як інактивація генів-супресорів, так і надмірна активація онкогенів.
Які критерії визначення гістологічної диференціації нейроендокринних раків?
Особливість пухлин у тому, що речовини, які секретуються та їхня кількість може змінюватися. Злоякісні апудоми формуються з клітин-попередників, які в подальшому диференціюються у різні нейроендокринні структури. При розростанні осередок неоднорідний, та може продукувати різні гормони. Класифікують новоутворення по переважаючому типу клітин. Поширювані метастази при потраплянні у інші тканини теж відрізняються за функціями від «материнських». Тому симптоми утворень дуже різноманітні. Практично у всіх хворих спостерігається схуднення, шкірні висипи, порушення кровообігу, схильність до утворення тромбів, панічні атаки та тривожність. У місці появи осередку формується больовий синдром. Піднімається температура, онкохворі скаржаться на головний біль.
Велике значення має вид раку. Карциноїди найчастіше проявляються проносами (у 70% хворих), порушеннями роботи серцевих клапанів (у 45% пацієнтів), гормональними припливами, як при менопаузі (90%). При цьому шкіра покривається потом, стає спекотно, епідерміс червоніє. Такий комплекс симптомів називається карциноїдний синдром.
Якщо розвивається гастринома, то, як наслідок, діагностують виразку. Глюкагономам притаманні симптоми цукрового діабету, а при інсуліномі навпаки з’являється сильне зниження цукру в крові, яке проявляється слабкістю, втратою свідомості, тремтінням кінцівок та нападами голоду. Соматолібериноми характеризуються акромегалією – надмірним зростанням окремих частин тіла.
Через велике розмаїття симптомів діагностика дуже ускладнена. Тому пухлини виявляють на пізніх стадіях. Зазвичай при появі гормональних порушень хворих перевіряють на рівень гормонів у крові. Після підтвердження дисбалансу проводять подальші обстеження. Знайти місце локалізації утворення допомагає томографія та УЗД. Для визначення злоякісності проводять біопсію.
З яких клітин походять та в яких органах зустрічаються нейроендокринні пухлини?
Нейроендокринні пухлини – це утворення з клітин APUD-системи, які розташовані в епітеліальних тканинах. Ці поодинокі клітини знаходяться в різних органах та є частиною гуморальної регуляції, бо одночасно беруть участь у роботі нервової та гормональної систем. Вони здатні поглинати амінокислоти та перетворювати їх в речовини-передавачі нервових команд (нейромедіатори). Зазвичай це серотонін. Додатково ці ж клітини продукують з амінокислот пептидні гормони:
-
Окситоцин – сприяє скороченню матки, виробленню молока та формуванню зв’язку між жінкою та малюком.
-
Вазопресин – регулює тиск.
-
Гастрін – стимулює вироблення шлункового соку.
-
Інсулін – спрямований на регуляцію вуглеводного та жирового обміну.
Ці гормони з’єднуються зі спеціальними рецепторами на поверхні клітин та стимулюють внутрішні біохімічні процеси.
Переродження таких елементів трапляється дуже рідко, тому нейроендокринні пухлини мало поширені та погано вивчені. Основні причини появи – стреси, гормональні збої, вплив канцерогенних факторів (радіації, солей важких металів). Найбільш ймовірні місця розташування – дихальна (25%) та травна системи (60%). Пухлина зазвичай зростає повільно та викликає різні ендокринні порушення в залежності від вироблюваних гормонів та медіаторів. Друга назва раку – апудоми.
Багато з утворень виявляються вже посмертно, що говорить про складнощі в їх діагностуванні. Згідно зі статистикою за життя нейроендокринний рак виявляється у 2-3 пацієнтів на кожні 100 тис. населення. Після смерті пухлини знаходять удвічі частіше.
Як називається група генів, що відповідає за проліферацію, їх значення в канцерогенезі.
Генна регуляторна мережа (ГРМ) — це набір молекулярних регуляторів що взаємодіють один з одним, а також з іншими речовинами в клітині та керують рівнем гена експресії матричної рибонуклеїнової кислоти (мРНК) та білків. Це відіграє важливу роль в морфогенезі, створенні структурою тіла, яка в свою чергу є основною еволюційною біологією розвитку.
Регуляторами можуть бути дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК), РНК, білки та їх об'єднання. Взаємодія може бути як прямою, так і непрямою (через розшифровану РНК або білки). Взагалі, кожна молекула мРНК намагається створити конкретний білок або набір білків. У деяких випадках цей білок буде структурним, та буде накопичуватися на клітинній мембрані або всередині клітини, щоб надати йому специфічні структурні властивості. В інших випадках білок буде являти собою фермент, тобто мікро-машину, що каталізує певні реакцію, такі як несправність джерела живлення або токсин. Деякі білки служать лише для активації інших генів, і це є фактори транскрипції, що відіграють основну роль в регуляторних мережах або каскадах. Шляхом зв'язування з промоторною областю на початку інших генів, вони їх активують, ініціюючи вироблення іншого білка, і так далі. Деякі фактори транскрипції гальмують перетворення.
В одноклітинних організмах регуляторна мережа реагує на зовнішнє середовище, оптимізуючи клітину в даний момент часу для виживання в цьому середовищі. Таким чином, клітини дріжджів, опиняючись в цукровому розчині, активують гени, щоб зробити ферменти, які обробляють цукор до алкоголю.Цей процес, який ми пов'язуємо з виноробством, це те, що робить дріжджову живою, даючи їй енергію для розмноження, що при нормальних обставинах буде сприяти підвищенню її перспективи виживання.
У багатоклітинних тварин такий самий принцип використовується для обслуговування каскадного гену, та контролю форми тіла. Щоразу, коли клітина ділиться на дві такі ж клітини, маючи такий самий геном, вони можуть різнитися лише генами, що мають відношення до синтезу білків. Іноді самопідтримується петля зворотного зв'язку, що гарантує, що клітина зберігає свою ідентичність і передає її. Менш зрозумілим, є механізм, за допомогою якого eпігенетика модифікації хроматину може забезпечити клітинну пам'ять шляхом блокування або дозволом транскрипції. Головною особливістю багатоклітинних тварин є використання градієнту морфогену, що фактично забезпечує систему визначення місця розташування, що повідомляє клітині, де в організмі людини вона знаходиться, і якого роду клітиною їй стати.
Онкоген (oncogene) – це ген клітини, активність якого може призводити до розвитку пухлин. Онкогенами є мутантні варіанти нормальних клітинних генів – прото-онкогенів (proto-oncogenes), відповідальних за позитивну регуляцію процесів виживання та проліферації клітини. Для онкогенів характерним є набуття активуючих мутацій, які призводять до хронічної активності проліферативних каскадів.