Файл: экз патан кафедра 1 (2).docx

ВООЗ рекомендує наступні інтервали взяття проб для аналізу: 1 раз на місяць протягом першого року після лікування, 1 раз у 2 місяці протя­гом другого року й 1 раз у 3 місяці протягом третього року спостереження. Спорадичні дослідження рівнів ПМ недоцільні. Необхідно відзначити, що найбільш важливим показником є динаміка змін, а не абсолютні показники концентрації. Так, при моніторингу хворих на рак щитовидної залози визначають у сироватці крові рівні тиреоглобуліну — глікопротеїду, що продукується не тільки нормаль­ними, але і неопластичними клітинами щитовид­ної залози. Його не виявляють у крові пацієнтів, у яких проведено тиреоїдектомію і відсутні метаста­зи раку щитовидної залози. Його поява в сироватці крові у таких пацієнтів свідчить про наявність ре­цидиву або метастазів.

Окрім РЕА (при раку товстої кишки) та глікопротеїду (при раку щитовидної залози), пухлинними маркерами, які застосовуються для визначення ефективності лікування можуть бути простатичний специфічний антиген (ПСА), альфафетопротеїн (АФП) та тканинний поліпептидний антиген (ТПА).

Які імуногістохімічні показники визначають в пухлинах для прогнозування клінічного перебігу пухлин?

Імуногістохімічні показники які визначаються в пухлинах для прогнозування клінічного перебігу прийнято називати прогностичними маркерами.

Прогностичні маркери це один із видів пухлинних маркерів що є речовинами, які продукують­ся пухлинними клітинами або організмом у відповідь на розвиток пухлини. Від речовин, що продукуються нормальними клітинами, вони відрізняються якісно (пухлиноспецифічні) або кількісно (пухлиноасоційовані, які продукуються також непухлинними клітинами, але в значно менших концентраціях). Використовуються прогностичні маркери для визначення прогресування злоякісності пухлини і клінічного прогнозування процесу. Виявлення прогностичних маркерів ІГХ методами корелює з

сприятливістю прогнозу, що пов’язано з поширеністю і агресивністю пухлинного процесу.

До прогностичних маркерів які виявляються ІГХ методами належать: молекули міжклітинної адгезії, маркери проліферації та апоптозу, ростові фактори тощо.

Роль генетичних досліджень для діагностики пухлин.

Основна роль генетичних досліджень для діагностики пухлин - це раннє виявлення онкогенних генетичних маркерів та спадкової схильності, до того як процес перейде з молекулярного рівня на клітинний та тканинний; попередження розвитку злоякісних пухлин та виявлення нових закономірностей взаємодії між зовнішніми факторами та генами які причетні до запускання канцерогенезу; розробка цільової терапії спадкових пухлин.

Пухлини є генетичними хворобами соматичних клітин, їх механізми дуже складні, тому ці хвороби важко класифікувати. Мутації, що спричиняють розвиток злоякісних новоутворень, можуть трапитися в статевих або соматичних клітинах. У першому випадку вони існували вже в гаметі, а отже, присутні у всіх клітинах організму, в другому — виникають у соматичній клітині як результат постійного мимовільного або спровокованого мутаційного процесу. Виникнення пухлини часто починається в соматичних клітинах з мутації того самого локуса, в якому вже є мутація гаметного походження. Неможливо чітко розмежувати етапи формування злоякісних новоутворень людини, обумовлені спадковістю або чинниками середовища. Однак у деяких випадках це вдається зробити за допомогою комплексу методів дослідження: популяційно-статистичного, генеалогічного, близнюкового, генетичних маркерів, біохімічного та в дослідах на тваринах

Популяційні дослідження свідчать, що поширеність таких форм злоякісних новоутворень, як рак молочної залози, рак шлунку, в різних популяціях різниться.

Вивчення родоводів свідчать, що коли жінка хвора на рак молочної залози, то в її родич І ступеня спорідненості ризик виникнення тієї самої форми раку зростає в два-три рази. Подібні результати одержані також у випадку раку шлунку.

Спадкова схильність до злоякісних новоутворень меншою мірою виявляється у близнюкових дослідженнях.

В даний час все більш широке поширення в діагностиці спадкових пухлинних синдромів отримують методи секвенування(Секвенування - це процес визначення нуклеотидних послідовностей ДНК і РНК.)

Що таке спадкові пухлини? Наведіть приклади.

Спадковий пухлинний синдром (спадкові пухлини) - це стан, пов'язаний з формуванням пухлини в результаті успадкування мутацій в генах, асоційованих з онкогенезом.

Одним з найбільш поширених спадкових пухлинних синдромів є синдром Лінча, або спадковий колоректальний рак без поліпозу.

У нашій країні велике значення має висока поширеність спадкового раку молочної залози і яєчників. Серед всіх випадків раку молочної залози спадкові складають 5-10%, серед випадків раку яєчників - 10-15%.

До інших спадкових форм пухлин належать: рак підшлункової залози (мутація BRCA2),

неполіпозний рак товстої кишки (MSH2 и MLH1), ретинобластома ( схильність через мутацію в RB1), меланоми, шваноми, карциноїдні пухлини, медулярний рак щитоподібної залози.

Які молекулярні механізми формування пухлин ви знаєте?

Вивчення процесу молекулярного канцерогенезу є ключовим моментом як для розуміння природи пухлин, так і для пошуку нових і ефективних методів лікування онкологічних захворювань.Канцерогенез - складний багатоетапний процес, глибока реорганізація нормальних клітин організму. З усіх запропонованих на цей момент теорій канцерогенезу, мутаційна теорія заслуговує найбільшої уваги. Відповідно до цієї теорії, пухлини є генетичними захворюваннями, патогенетичним субстратом яких є молекулярне пошкодження генетичного матеріалу клітини (точкові мутації, хромосомні аберації і т. д.).

Молекулярні механізми відповідальні за пухлинну індукцію клітини характеризуються дією на протоонкогени та на гени-супресори пухлин, до них належать:

-мутації протоонкогена або гена-супресора пухлин зі зміною структури специфічного продукту експресії гена;

-підвищення рівня експресії протоонкогена при мутації його регулюючої послідовності (точкова мутація);

-зниження рівня експресії гена-супресора пухлин при мутації його регулюючої послідовності (точкова мутація);

-перенесення гена в активно транскрибуючу частину хромосоми (хромосомні аберації).

Що таке гістологічна диференціація раку?

Гістологічна диференціація раку - це ступінь зрілості тканин карциноми, наскільки її гістоморфологія відрізняється від тієї тканини з якої вона розвинулася.

Диференціація раку визначає не тільки його мікроморфологічну картину, але й ступінь злоякісності пухлини ( схильність до інфільтративного росту, метастазування ). Більш диференційовані злоякісні новоутворення будуть мати меншу злоякісність (Наприклад: високодиференційована аденокарцинома), менш диференційовані - більшу злоякісність (Наприклад: перстневидноклітинний рак). Разом з тим, менше диференційовані злоякісні пухлини будуть мати більшу чутливість до променевої терапії. Високодиференційована карцинома мало чим відрізняється від похідної тканини ( крім клітинного і тканинного атипізму ) і може навіть виконувати її функції

( наприклад синтезувати слиз, ферменти, гормони і.т.д), тому встановити її тканинне походження не викликає труднощів. Низькодиференційований рак має значну відмінність від похідної тканини, тому для його гістогенетичного диференціювання необхідно застосовувати імуногістохімічний аналіз, але іноді, визначити з якої тканини пішла пухлина неможливо.

За класифікацію TMN, є такі ступені диференціації раку та інших злоякісних пухлин:

G₁ - низька (високодиференційовані пухлини);

G₂ - середня (середньодиференційовані пухлини);

G₃ - висока (недиференційовані пухлини).

Отже, за ступенем гістологічної та клітинної зрілості карциноми, ми можемо морфологічно її діагностувати, прогнозувати перебіг та визначати пріоритетні методи лікування.

Що таке гістологічна диференціація саркоми?

Гістологічна диференціація раку - це ступінь зрілості тканин саркоми, наскільки її гістоморфологія відрізняється від тієї тканини з якої вона розвинулася.

За класифікацію TMN, є такі ступені диференціації сарком:

G (gradus) – гістопатологічна градація – ступінь клітинної диференціації (ступінь злоякісності):

Gx – ступінь диференціації не може бути визначений,

G1 – високий ступінь диференціації,

G2 – середній ступінь диференціації,

G3 – низький ступінь диференціації,

G4 – недиференційована пухлина.

Які критерії використовують для визначення гістологічної диференціації раку?

1)Диференціювання клітин:

Доброякісні пухлини складаються із добре диференційованих клітин і зберігають типову структуру тієї тканини, з якої виростають.

Злоякісні пухлини характеризуються втратою диференціювання клітин, спрощенням і атиповістю будови.

2)Ріст клітин:

Доброякісні пухлини часто ростуть повільно, їхній ріст може зупинитися, а іноді спостерігається і зворотний розвиток (регресія). Доброякісні пухлини мають капсулу і ростуть експансивно, тобто не проростають у навколишні здорові тканини, а розсовують їх.

Для злоякісних пухлин, як правило, характерний швидкий ріст, який спонтанно не зупиняється. Мимовільна регресія таких пухлин невідома.Ріст злоякісних пухлин є інвазивним (інфільтративним). Вони не мають капсули і проростають у навколишні тканини.

3)Метастазування:

Доброякісні пухлини не метастазують.

Злоякісні пухлини дають метастази.

4)Вплив на організм:

Місцевий вплив: доброякісна пухлина лише здавлює прилеглі тканини й сусідні органи; злоякісна- руйнує їх і призводить до тяжких наслідків

Загальний вплив: характерний для злоякісних пухлин; проявом його є порушення обміну речовин, що призводить до загального виснаження- ракової кахексії.

Диференційні ознаки доброякісних і злоякісних пухлин