Файл: экз патан кафедра 1 (2).docx

Етіологія: Збудником висипного тифу є рикетсія Провацека-да Роха-Ліма. Джерелом захворювання та резервуаром інфекції є хвора людина, а носієм від здорового до хворого — одежна (іноді головна) воша.

Патогенез: Вона заражається від хворої на тиф людини, а потім, при укусі здорових, через свої фекалії розповсюджує рикетсії при розчесах шкіри. Після інкубаційного періоду, який продовжується 10-12 діб, починається пропасний період захворювання, який супроводжується генералізований токсикопаралітичним ураженням мікроциркуляторного русла, особливо вираженим у довгастому мозку, що веде до зниження артеріального тиску. Ці явища посилюються, коли внаслідок вторгнення і розмноження в ендотелії дрібних судин рикетсій, розвивається генералізований васкуліт з переважним ураженням ЦНС, особливо довгастого мозку, та шкіри. На висоті пропасного періоду (на 2-3-му тижні хвороби) у зв’язку з пошкодженням довгастого мозку можуть розвиватися бульбарні розлади. Розповсюджені васкуліти в поєднанні з розладами нервової трофіки знижують стійкість тканин; у хворих розвиваються некрозу тканин, пролежні. Ураження симпатичної нервової системи і наднирникових залоз посилює гіпотонію, супроводжується розладами серцевої діяльності, що може призвести до смерті.

Патоморфологія: Основні зміни визначаються лише за допомогою мікроскопа. На шкірі визначаються сліди висипу у вигляді плям і крапок коричневого та червоного кольору. Особливо характерною є присутність кон’юнктивального висипу, який постійно відмічається на 2-4 тижні хвороби. Речовина мозку повнокровна, м’які оболонки тьмяні (серозний менінгіт), селезінка збільшена, м’яка, повнокровна, тканина її дає невеликий зіскрібок пульпи на розтині. В інших органах — дистрофічні зміни. При мікроскопічному дослідженні виявляються зміни капілярів і артеріол, характерні для висипнотифозного васкуліту. Спочатку спостерігають набухання, деструкцію, злущування ендотелію і формування тромбів. Пізніше зростає проліферація ендотелію, адвентиціальних і періадвентиціальних клітин, навкруги судин з’являються лімфоцити і поодинокі нейтрофіли, у стінці судин розвивається осередковий некроз.

Зміни в судинах можуть коливатися як за інтенсивність, так і за ступенем участі проліферативних, некробіотичних або тромб оптичних процесів. Виходячи з цього, розрізняють кілька видів висипнотифозного васкуліту:

1. Бородавчастий ендоваскуліт

2. Проліферативний васкуліт

3. Некротичний васкуліт

Осередки ендо- та периваскулярної інфільтрації мають вигляд вузликів, що є найбільш характерними утвореннями при висипному тифі — висипнотифозні гранульоми Попова. Їх знаходять в усіх органах і системах, за винятком печінки, селезінки, лімфатичних вузлів та кісткового мозку, але будова гранульом і характер васкулітів різноманітні у різних органах.

Ускладнення — різноманітні і пов’язані зі змінами судин і нервової системи:

4. Трофічні розлади шкіри

5. Гнійний паротит і отит

6. Олеогранульоми (некроз жирової тканини)

7. Бронхіт, пневмонія

8. Сепсис

Смерть настає внаслідок серцевої недостатності або від ускладнень.

Черевний тиф: визначення, класифікація патоморфологія окремих форм, ускладнення.

Черевний тиф – гостре інфекційне захворювання із групи кишкових, типовий антропоноз. Сьогодні має спорадичний хар-р, легкий перебіг. Збудник – черевнотифозна паличка (Salmonella typhi).

Зміни при тифі: а) місцеві; б) загальні.

Загальні зміни:

1. черевнотифозний висип на шкірі (всього тіла, перш за все на животі,на 7-11 день; розеольозно-папульозний хар-р, трохи підвищується над шкірою, але зникає при надавлюванні; гістологічно: в сосочковому шарі шкіри- гіперемія судин, лімфоїдні запальні інфільтрати, епідерміс пухкий, з явищами гіперкератозу (у висипі можна знайти збудника);

2. черевнотифозні гранульоми внутрішніх органів (селезінка, лімфатичні вузли, кістковий мозок, легені, жовчний міхур, нирки);

3. дистрофічні зміни внутр. орг. (міокард, нирки, печінка);

4. холецистит.

Стадіїї місцевих змін: *кожна стадія триває приблизно 1 тиждень

1) мозкоподібного набухання: Патогенез: збудник розмножується в порожнині ( частіше клубової) кишки --> проникає крізь епітелій в пеєрові бляшки (групові лімф вузли) ­­-->­ запалення --> прихід моноцитів, гістіоцитів, ретикулярних кл, нейтрофілів --> витіснення лімфоцитів з вузликів, слизової --> лімфоцити інфільтрують м*язовий шар, іноді аж до серозної об; моноцити, гістіоцити і тд, що витіснили їх, тим часом проліферують, фагоцитують збудника => утворюють гранульоми.

Макро-: пеєрові бляшки збільшуються, формуючи чітко окреслені підвищення до 8 см в діаметрі (нагадують звивини і борозни гол мозку), брижові лімф вузли теж збільшуються, в них – ті ж процеси.

Мікро-: нейтрофільна, моноцитарна, макрофагальнаа, гістіоцитарна інфільтрація слизової; макрофаги, що фагоцитували збудників – черевнотифозні клітини --> скупчуються => черевнотифозні гранульоми.

2) стадія некрозу: Макро-: ділянки змертвілої тканини, імбібовані жовчі, від чого стають зеленуватого кольору; навколо – зона запалення; солітарні лімф вузли збільшені, в них також фокуси некрозу..

Мікро-: некроз черевнотифозних гранульом (спочатку поверхневі, потім процес залучає глибшерозтановані), навколо – демаркаційне запалення; дистрофічні зміни в нервових клітинах та волокнах інтрамуральних гангліїв.

3) стадія утворення виразок (брудних виразок): Макро-: відторгнення та секвестрація неротизованих ділянок слизової кишки з утворенням виразок овальної форми, орієнтованих уздовж осі клубової кишки, які можуть зазнавати перфорації, спричиняти кровотечу; брижові лімф вузли містять збудника, збільшені за рах накопичення гістіоцитів; селезінка збільшена, м*яка, з однорідною блідно-червоною пульпою, стертими окресленнями фолікулів та вираженою гіперплазією фагоцитів

4) Стадія чистих виразок:

Макро-: краї виразок стають рівнішими, заокругленими, дно чисте, утворене м*язовим шаром, рідше – серозною оболонкою.

5) стадія загоювання виразок: Макро-: на місці виразок утворюються рубчики, лімфатична тканина кишки частково або повністю відновлюється, незначно пігментується.

Ускладнення:

• кишкові:

1. внутрішньокишкова кровотеча (з 3-го тижня);

2. прорив виразки (з 4-го тижня);

3. перитоніт (внаслідок; а) виходу вмісту кишок в черевну порожнину; б) некрозу брижових лімф. вузлів; г) надриву капсули селезінки);

• позакишкові:

1. пневмонія (стрептококова/стафілококова… ; не пневмотиф, або черевнотифозна пневмонія – це форма тифу, при якій позакишкові (в даному випадку легеневі) зміни переважають над кишковими );

2. гнійний перихондрит гортані;

3. воскоподібні некрози прямих м*язів живота;

4. остеомієліт;

5. внутрішньом*язові абсцеси;

6. холецистит;

7. міокардит, ендокардит;

8. менінгіт, енцефалопатія, епілепсія;

9. черевнотифозний сепсис (кишкові зміни можуть бути відсутні).

Смерть - від ускладнень (внутрішньокишкова кровотеча, перитоніт, пневмонія, сепсис).

Черевний тиф — це гостре інфекційне захворювання з групи кишкових, типовий антропоноз.

Етіологія: Збудником черевного тифу є Salmonella typhi. Зараження відбувається аліментарним шляхом. Джерелом зараження може бути хвора людина або носій. Інкубаційний період складає 10-14 днів.

Місцеві зміни, характерні для черевного тифу, можна поділити на такі види:

12. Ілеотиф — коли місцеві зміни переважають в тонкому кишечнику.

13. Колотиф — коли місцеві зміни переважають в товстому кишечнику.

14. Ілеоколотиф — коли місцеві зміни відбуваються і у тонкій, і у товстій кишці.

Морфогенез черевного тифу:

15. Стадія мозкоподібного набухання — характеризується збільшенням групових фолікулів, вони виступають над поверхнею слизової оболонки кишки, на поверхні утворюються борозни та звивини. На розтині фолікули сіро-червоні, соковиті. Мозкоподібне набухання поєднується з катаральним ентеритом. В основі цієї стадії лежить проліферація моноцитів, гістіоцитів та ретикулярних клітин, які витісняють лімфоцити. Ці клітини виходять за межі групових фолікулів і слизової оболонки. Особливо характерним є утворення черевнотифозних гранульом — скупчень черевнотифозних клітин, що в свою чергу є макрофагами, які поглинають черевнотифозні палички.

16. Стадія некрозу — в основі лежить некроз черевнотифозних гранульом. Починається з поверхневих шарів групових фолікулів і поступово заглиблюється. Навколо некротичних мас виникає демаркаційне запалення. Мертва тканина імбібується жовчю і набуває зеленуватого кольору. В інтрамуральних гангліях спостерігаються дистрофічні зміни нервових клітин і волокон.

17. Стадія «брудних виразок» (утворення виразок) — перехід в цю фазу пов’язаний з секвестрацією та відторгненням некротичних мас. Раніше всього «брудні» виразки з’являються в нижньому відділі клубової кишки, потім у вищележачих відділах. З’являється небезпека кишкової кровотечі та перфорації стінки кишки.

18. Стадія «чистих виразок» — виразки розміщуються вздовж кишки. Краї їх рівні, незначно закруглені. Дно виразок чисте, утворене м’язовим шаром, рідше — серозною оболонкою.

19. Стадія загоєння — на місці виразок утворюються ніжні рубчики. Лімфатична тканина кишки частково або повністю відновлюється, незначно пігментується.

Загальні зміни:

20. Черевнотифозний висип — з’являється на 7-11 день хвороби, переважно на шкірі тулуба, перш за все на животі. Висип розельозно-папульозного характеру, зникає при надавлюванні. Гістологічно головним чином в сосочковому шарі шкіри гіперемія судин, лімфоїдні запальні інфільтрати, епідерміс пухкий з явищами гіперкератозу.

21. Селезінка — як правило, збільшена в 3-4 рази. Капсула напружена, тканина темно-червоного кольору, дає значний зіскрібок пульпи. Відмічаються гіперплазія червоної пульпи, проліферація моноцитарних елементів і ретикулярних клітин з утворенням гранульом.

22. Міокард, печінка, нирки — дистрофічні зміни.

23. Жовчний міхур — запалення (холецистит).

Ускладнення:

24. Кишкові

9. Кровотеча — виникає на 3 тижні хвороби, може бути смертельною.

10. Прорив виразки — виявляється на 4 тижні хвороби. Знаходять проникнення черевнотифозних гранульом у глибокі відділи м’язового шару кишки і некроз очеревини.

11. Перитоніт — спричинений розривом виразки, некротичними змінами брижових лімфатичних вузлів або надривом капсули селезінки.

25. Позакишкові

12. Пневмонія (стафілококова, пневмококова)

13. Гнійний перихондрит гортані з розвитком пролежнів на вході в стравохід

14. Воскоподібні некрозу прямих м’язів живота (ценкерівський некроз)

15. Гнійний остеомієліт

16. Внутрішньом’язові абсцеси

17. Менінготиф

18. Нефротиф

19. Міокардит

20. Черевнотифозний сепсис

Сальмонельози: визначення, етіологія, патоморфологія окремих форм, ускладнення.

Сальмонельози – кишкові інфекції, зумовлені сальмонелами (Salmonella typhimurium, enteriditis, cholerae suis, paratyphi A, B), антропозоонози. Передається аліментарним шляхом.

Форми сальмонельозів: *морфологія неспецифічна

1. Інтерстинальна (токсична) («домашня холера»):

Макро-: слизова тонкої кишки набрякла, гіперемована, гіперплазія лімфатичного апарату.

Мікро-: виражена інфільтрація власної пластинки нейтрофілами, численні внутрішньоепітеліальні нейтрофіли, особливо у поверхневих відділах слизової, скупчення нейтрофілів у криптах (крипт-абсцеси).

2. Септична: зміни в тонкій кишці (гіперемія, набряк, гіперплазія лімф вузлів) виражені незначно, але має місце гематогенна генералізація  метастатичні гнійники у різних органах.

3. Черевнотифозна (паратиф А і В):