Файл: Всесвітня історія (1914 - 1939).doc

На Східному фронті — від Ризької затоки на півночі й до Дністра на півдні — теж розпочалася позиційна війна. Хоча Росія за цей час втратила 3 млн. чоловік, з них 300 тис. убитими, а також 15 відсотків своєї території, 10 відсотків залізниць, ЗО відсотків промислових потужностей, Німеччині не вдалося змусити її капітулювати.

Проте царський режим зазнав такої поразки, від якої вже ніколи не зміг оговтатися.

2. Невдача союзників у Дарданеллах

Водночас союзники прагнули вивести з війни Туреччину — захопити протоки і відкрити морські шляхи до Росії. Оскільки Туреччина 2 листопада 1914 р. приєдналася до центральноєвропейських держав, вона автоматично закрила протоки, і Росія виявилася відрізаною від своїх союзників. Все це утруднювало постачання вкрай необхідних Росії матеріалів та озброєння. Для досягнення цієї мети чотирнадцять англійських і чотири французьких дредноутів у супроводі великої кількості кораблів підтримки увійшли 18 березня 1915 р. в протоки, обстрілюючи з гармат великого калібру берегові укріплення. Однак першого ж дня нападу три союзних кораблі було потоплено, а ще два зазнали великих ушкоджень. Цих жорстоких втрат експедиційні сили зазнали переважно від морських мін. Британський адмірал, який командував експедиційними силами, з огляду на такі величезні втрати вирішив припинити наступ і відвів судна.

Цим було завдано непоправного удару спробам союзників радикально змінити хід війни. Тепер вже відомо, що Туреччина, яка зазнала нищівних поразок від російської армії і поступилася значною частиною своєї території, на той час витратила майже все своє озброєння, а також надію протриматися хоч би один день. Представник німецького командування при турецькому штабі передав у Берлін, що якби англійці на ранок наступного дня розпочали новий наступ, турецькі війська були спроможні протриматись лише протягом кількох годин.

Після того як англійський флот відступив, союзники зробили спробу захопити протоки із суші. 25 квітня союзні війська висадилися в районі Галіполі, але змушені були відступити, оскільки турки, діставши допомогу від Німеччини, займали домінуючі висоти над узбережжям. Тривалі

бої на цьому театрі дій закінчилися відведенням з півострова союзницьких військ у січні 1916 р. Цим і завершилась Дарданелльська операція. Протоки так і не було захоплено.

3. Вступ у війну Італії

Відступ російських військ 1915 р. полегшив Німеччині втягування у війну Болгарії. Незважаючи на гарячі симпатії болгарського народу до слов'янських народів, уряд Болгарії у вересні 1915 р. уклав союзний договір з Німеччиною й Австро-Угорщиною, а 14 жовтня 1915 р. вступив у війну на їхньому боці. Це призвело до різкого погіршення становища Сербії. Коли німецькі, австрійські та болгарські війська перейшли в наступ на Сербію з трьох боків, її хоробрі захисники, що мужньо утримували наступ австрійських військ, змушені були розпочати відступ через Албанські гори в люті морози, зазнаючи страшенних втрат. Лише незначна їх частина вийшла на Адріатичне узбережжя й була підібрана союзними кораблями.

Зовсім інакше повела себе Італія. З початком війни (З серпня 1914 р.) вона оголосила нейтралітет, а потім майже рік торгувалася з Антантою та Німеччиною про умови вступу у війну. Велика Британія, Франція та Росія запропонували Італії значні територіальні надбання за рахунок Австрії та Туреччини. 29 квітня 1915 року Італія підписала таємний (Лондонський) договір з Великою Британією, Францією й Росією про вступ у війну на боці Антанти. Крім того, Британія надала Італії велику позику, й остання 23 травня 1915 р. вступила у війну на боці Антанти. Вступ Італії у війну посилив позиції Антанти, оскільки італійський фронт відтягнув частину австрійських, а потім і німецьких сил. Так, на італо-австрійському кордоні Італія розгорнула чотири армії в складі 35 дивізій, а Австрія протиставила Італії тільки 20 дивізій. Невдовзі на італійський фронт було перекинуто австрійські дивізії з Сербії та Галичини. Німеччина виділила альпійський корпус (одну дивізію) та важку артилерію.

Воєнні дії на італійському фронті відбувалися протягом 1915-1917 рр.

4. Бойові дії 1916 р.

Це був третій рік кровопролитної, жорстокої, виснажливої війни. До армій воюючих країн було мобілізовано більше 70 млн. чоловік. Бойові дії велися майже на десяти фронтах в різних куточках земної кулі, але головними залишалися Західний і Східний фронти в Європі.

У 1916 р. Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія та Туреччина, які стали називатися Центральними державами, досягли найбільших успіхів на фронтах Першої світової війни. їхні армії захопили території Бельгії. Північну Францію, Польщу, Сербію, повернули собі значну частину Галичину, завдали поразки союзникам у битві за протоки, хоча нові й нові атаки італійських позицій не давали жодних результатів. Однак попри всі ці досягнення вони не змогли домогтися остаточної перемоги над союзниками. Незважаючи на те, що Центральні держави контролювали увесь Європейський континент і величезні території від Гамбурга до Перської затоки, вони не змогли примусити союзників капітулювати й підписати мирний договір.

5. Верденська битва

Це була одна з найкривавіших битв Першої світової війни, недарма її ще називають "верденською м'ясорубкою". Німецьке командування розраховувало прорвати оборону союзників під Верденом блискавичною атакою і зосередило величезні сили. Це завдання повинна була виконати 5-та німецька армія, підсилена 26 резервними дивізіями. Для удару по Вердену німці розгорнули 1204 гармати, 202 міномети, 160 бойових літаків, 14 аеростатів. В артилерії вони переважали в 5,5 раза. Зосередження такої кількості артилерії при наступі було здійснено вперше за час війни. Для цього були всі підстави, оскільки Верденський укріпрайон було обладнано численними траншеями, окопами, ходами сполучень, частину з яких було споруджено з бетону. Оборону тримали 11 французьких дивізій з 632 гарматами.

Об'єктом наступу став так званий Верденський виступ, що прикривав шлях до Парижа і служив опорою для Західного фронту. 21 лютого після 9-годинної артилерійської підготовки, коли, здавалося б, на лінії оборони загинуло все живе, кайзерівські війська пішли в атаку. Однак французи зустріли їх інтенсивним вогнем. За 70 днів (лютий — квітень) кровопролитних боїв німці просунулися лише на 7 км. "Верденська м'ясорубка" перемолола майже 120 дивізій, з них 69 французьких і 50 німецьких. Однак ні тим, ні іншим не вдалося домогтися переваги. Операція тривала до кінця 1916 р. Французи стійко трималися і зрештою на кінець року відвоювали всі території, які німцям вдалося захопити навесні. Втрати з обох боків становили 1 млн. чоловік.

6. Брусилівський прорив

Відповідно до вимог союзників, які прагнули ослабити німців під Верденом, війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова перейшли у наступ. Прорив австро-німецької оборони 3 червня 1916 р. здійснювався на фронті 480 км завдовжки у кількох місцях. Було звільнено майже всю Галичину з м Луцьк й Буковину з м Чернівці.

Становище австро-німецьких військ на Східному фронті одразу стало надзвичайно серйозним Сюди було перекинуто частину німецьких дивізій із заходу. За словами сучасного французького воєнного історика Прийара, "прорив німецького фронту російськими військами під Луцьком у червні 1916 р. змусив німецьке командування перекинути частину військ з-під Вердена на Східний фронт. Після цього гострота боїв під Верденом зменшилася. Це дало змогу французьким військам створити необхідні рубежі для контрударів великих масштабів..." Проте розтягнутість комунікацій і брак боєприпасів перешкодили подальшому наступові російських військ. Вичерпавши всі резерви, вони перейшли до оборони.

Успіхи союзників в битві під Верденом і в Галичині спонукали Румунію вступити у війну на боці Антанти. 27 серпня 1916 р. румунський уряд оголошує війну Центральним державам. За це країни Антанти пообіцяли Румунії значні територіальні здобутки за рахунок Австро-Угорщини (Трансільванію, Буковину, Добруджу та ін.). Австрійське та німецьке командування вирішили швидко вивести Румунію з війни. Об'єднані війська чотирьох держав одночасно переважаючими силами завдали румунській армії нищівного удару. Росія змушена була втрутитися й продовжити лінію фронту ще на 500 км. Проте на кінець року Румунія втратила 2/3 своєї території разом із столицею.