ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.09.2024
Просмотров: 781
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
1. Визначальні тенденції світового розвитку у 1914-1939 рр.
2. Періодизація світового розвитку
2.1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2.2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
2.3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
2.4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
2.5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема і перша світова війна 1914-1918 рр. Початок першої світової війни. 1914 р.
1. Липнева криза 1914 р. У міжнародних відносинах
3. Вступ у війну Німеччини, Австро-Угорщини, Росії, Франції, Великої Британії
4. Стратегічні плани противники.
1. Зі спогадів німецького генерала Людендорфа про
2. З французького офіційного повідомлення
1. Австро-німецький наступ на сході
2. Невдача союзників у Дарданеллах
7. Контрнаступ військ Антанти на р. Соммі
1. Зі спогадів Людендорфа про наступ
2. Газета "Русский инвалид" про бої під Верденом
3. З телеграми російського командування про
1. Вплив революції в Росії на хід війни
3. Воєнні дії на Західному фронті
7. Поразка Німеччини та її союзників. Масштаби втрат і руйнувань
1. Мирний договір між Росією, з одного боку,
2. З угоди про перемир'я між союзниками
Повторювально-узагальнюючий урок
1. Наміри головних держав-переможннць на конференції
3. Версальський договір з Німеччиною
4. Мирні договори з союзниками Німеччини за підсумками Першої світової війни
5. Українське питання на конференції
6. Проблема досконалості Версальської системи договорів
1. Версальський договір (витяг)
3. Тріанонський мирний договір (витяг)
1. Міжнародні суперечності на Далекому Сході й у зоні Тихого океану
2. Скликання Вашингтонської конференції та її основні рішення
3. Завершення складання Версальсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі сторони
1. Трактат між Сполученими Штатами Америки,
2. Вашингтонська угода щодо Китаю (витяг)
Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках
1. Невдоволеність переможених країн повоєнним розподілом територій і сфер впливу
2. Генуезька конференція 1922 р.
3.Радянсько-німецький договір у Рапаллой початок зближення між двома країнами
4. Наслідки реалізації планів Дауеса (1924 р.) та Юнга (1928 р.)
5. Найголовніші постанови Гаагської, Лозаннської та Локарнської конференцій
6. Значення пакту Бріана-Келлога
1. Рапалльська угода між Російською Радянською
2. План Дауеса (доповідь комітетові експертів
3. Пакт Бріана-Келлога (витяг)
Тема III суспільно-політичні рухи
Антивоєнний і національно-визвольний рухи, їхні форми і методи боротьби
1. Угода між Великою Британією та Ірландією
1. Роль профспілок після Першої світової війни
3. Соціалістичні та соціал-демократичні партії. Соціалістичний робітничий Інтернаціонал
1. Утворення, цілі й тактика комуністичних партій
3. Стосунки компартій із соціал-демократією
2. З резолюції за доповіддю т. Єркош, прийнятою
2. Порівняння італійського фашизму та німецького нацизму
1.3 Праці г. Гегеля "Філософія історії
Тема IV індустріальні країни європи та америки
1. Зміна статусу сша у світі після Першої світової війни
2. Період "просперіті" (процвітання) за президентів-республіканщв в. Гардінга та к. Куліджа
1. Закон про поліпшення становища в сільському
2. Закон про відновлення національної економіки
1. Соціально-економічне становище країни після Першої світової війни
2. Внутрішня політика кабінету д. Ллойд Джорджа та консервативних урядів
4. Особливості британського тред-юніонізму
5. Депресія 1929-1933 рр. Та її подолання
1. Лист Генради британських тред-юніонів
1. Наслідки Першої світової війни для Франції
3. Країна в період стабілізації (1924-1929 рр.)
4. Прояви економічної депресії
1. Програма Народного фронту (витяг)
2. Листопадова революція 1918 р.
4. Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер
1. Веймарська конституція (витяг)
2. Програмні цілі нсдап (витяг)
1. Наслідки Першої світової війни
2. Криза італійського парламентаризму й інститутів монархії
3. Встановлення фашистської диктатури. Б. Муссоліні
1. Ситуація в Іспанії після Першої світової війни
2. Диктатура м. Прімо де Рівери
4. Уряд Народного фронту та військовий переворот
5. Громадянська війна 1936-1939 рр.
6. Втручання тоталітарних держав до подій в Іспанії
7. Встановлення диктатури ф. Франко
1. "Генералісимус Франко і його час" (витяг із статті
2. "Доля інтербригад в Іспанії" (витяг
Повторювально-узагальнюючий урок
Країни центральної та східної європи польща
1. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудськнй
2, Польсько-українське протистояння у Галичині.
3. "Польське питання" на Паризькій мирній конференції
4. Польсько-більшовицька війна 1920 р.
5. Режим "санації" ("оздоровлення")
1. З Конституції Польської республіки.
2. Визначення кордонів. Включення Закарпаття до складу Чехословаччини
4. Внутрішня політика т. Масаріка та е. Бенеша
6. Становище українського населення
2. Доба Угорської Радянської республіки
3. Угорщина за режиму м. Хорті
2. Декрет революційної урядової ради про
2. Анексія Бессарабії й Буковини
4. Внутрішньополітичне становище в Румунії
5. Встановлення режиму і. Антонеску
1. Про румунсько-німецький договір (з книги
1. Революційний рух 1918-1919 рр.
2. Політика уряду о. Стамболійського
3. Червневі та вересневі водії 1923 р.
1. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців
2. Відовданська конституція 1921 р.
4. Державні перевороти 1929 р. Та 1941 р.
1. Російська революція 1917 р., її причини та початок
3. Утворення Тимчасового уряду, його внутрішня і зовнішня політика
4. Серпневий заколот військових
5. Підготовка більшовицького виступу
7. Встановлення влади більшовиків
9. Національно-визвольний рух і утворення незалежних держав
10. Громадянська війна в Росії: причини, найголовніші події, наслідки
11. Терор у роки громадянської війни
13. Нова економічна політика (неп)
15. Характер сталінського режиму
18. Суспільно-політична обстановка в 20-30-х рр.
1. З книги с. Мельгунова "Червоний терор у Росії?
2. З протоколу засідання Організаційного бюро цк
3. З доповіді д. Волкогонова "Сталінізм: сутність,
Повторювально-узагальнюючий урок
1. Наслідки Першої світової війни для Японії
3. Соціально-економічне становище населення
3. Революційні події 1925-1927 рр. Чан Кайші
4. Протиборство між Гоміньданом і комуністами
5. Визвольна війна народів Китаю проти японської інтервенції
1. Листівка, що розповсюджувалася студентами під
2. Вашингтонський договір щодо Китаю (витяг)
1. Національно-визвольний рух після Першої світової війни
3. Кампанії громадянської непокори
4. Ставлення різних політичних сил до проблем деколонізації та майбутнього країни
2. Напутні побажання Ганді селянству
1. Національно-визвольний рух в Індокитаї, Бірмі та Індонезії
1. Економіка колоніального Індокитаю
2. Промова Сукарно перед судом голландських
3. Інвестиції іноземного капіталу в Індонезії.
1. Конституція Афганістану (основний закон високої
1. Національно-визвольний рух в Північній Африці
2. Здобуття незалежності Єгиптом
1. Особливості економічних і політичних процесів у регіоні
3. Протиборство демократичних сил і диктаторських режимів
1. Капіталовкладення сша і Великої Британії
2. Маніфест Національно-визвольного альянсу
Повторювально-узагальнюючий урок
Тема VII розвиток культури у I половині XX ст.
1. Вдосконалення системи освіти
2. Найважливіші досягнення науки
3. Відкриття а. Ейнштейна, н. Бора, м. Планка, е. Резерфорда, 3. Фрейда та ін.
1. Основні напрями в розвитку світової літератури
2. Творчість р. Тагора, р. Роллана, а. Франса, б. Шоу, т. Манна, Дж. Голсуорсі, і. Буніна
2. Анрі Барбюс. З роману "Вогонь"
8. Відмінності в розвитку літератури у демократичних і тоталітарних державах
1. Зі статті н. Л. Мальцевої про творчість
Тема VIII міжнародні відносини
2. Загострення англо-німецьких та англо-японських суперечностей
3. Зовнішня політика Франції. Франко-німецькі відносини
4. Відмова Німеччини від дотримання статей Версальського договору
5. Експансіоністські претензії Італії
6. Зовнішньополітична доктрина срср. Радянсько-французький та радянсько-чехословацький пакти 1935 р.
1. Із договору про взаємну допомогу між Союзом
2. З меморандуму німецького уряду, врученого
7 Березня 1936 р. Урядам Франції, Великої Британії,
1. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
2. Підготовка Німеччини та Італії до війни
3. Діяльність Ліги Націй в умовах наростання воєнної небезпеки
1. З виступу Гітлера на секретній нараді
2. Вторгнення Японії до Центрального Китаю
4. Політика умиротворення агресорів
5. Загарбання Німеччиною Австрії
6. Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини
1. Ліквідація чехословацької держави
2. Німецькі претензії до Литви і Польщі
3. Англо-франко-радянські переговори 1939 р.
5. Вплив угоди на подальший розвиток подій у Європі
1918 р. активізувалися антивоєнний та демократичний рухи. Революційна ситуація перейшла у революційний вибух, коли у вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. У військах, що відступали, розпочалося стихійне повстання солдатів під гаслами "На багнет винуватців війни!", "На Софію!". Повстанці зайняли головний штаб болгарської армії й заарештували офіцерів. 26 вересня вони знаходились вже за 30 км від Софії. Уряд, не маючи сил для придушення повстання, направив для переговорів делегацію, до якої входили популярні діячі Болгарського хліборобського народного союзу (БХНС) Олександр Стамболійський і Райко Даскалов. Іншу делегацію було послано до командування . Антанти з проханням про перемир'я.
Стамболійський запропонував лідерові "тесняків" (так називали членів Болгарської робітничої соціал-демократичної партії) Дімітру Благоєву діяти спільно для встановлення в Болгарії республіки, але партія "тісних" соціалістів відхилила пропозицію. Даскалов не виправдав довіри уряду — він приєднався до повстанців і 27 вересня в Радомирі проголосив республіку на чолі зі Стамболійським. Під керівництвом Даскалова повстанці вирушили до Софії, зайняли село Владай за 15 км від столиці. Повстанське командування в ультимативній формі зажадало від уряду здати столицю без бою. Однак уряд перегрупував вірні йому сили, які за допомогою німецької дивізії, що була перекинута під Софію, у кривавому бойовищі 30 вересня завдали повстанцям поразки. За один день до бою Антанта підписала перемир'я з Болгарією, що дало можливість болгарській владі зосередити зусилля на боротьбі з "внутрішньою небезпекою".
Владайське повстання кардинально змінило ситуацію в країні. Болгарія першою з країн Четвертного союзу вийшла з війни, а цар Фердинанд зрікся престолу на користь свого 24-річного сина, що був проголошений царем під ім'ям Борис ІІІ. Сам же Фердинанд втік до Німеччини. Становище уряду залишалося нетривким. У країні зростав вплив лівих партій, головним чином БХНС, що висували вимоги проведення реформ. Значно активізувалася партія "тісних" соціалістів, але її курс на збройне повстання й вимоги встановлення радянської соціалістичної республіки не дістали симпатій селянства. "Тесняцтво" фактично було різновидом більшовизму на болгарському ґрунті.
2. Політика уряду о. Стамболійського
Після виборів до Народних зборів у серпні 1919 р. лідер БХНС Олександр Стамболійський сформував новий уряд разом з представниками Народної та Прогресивно-ліберальної партій. Діяльність уряду Стамболійського розпочалася в складній внутрішній та міжнародній обстановці. 27 листопада 1919 р. держави Антанти підписали в Нейї-Сюр-Сен (поблизу Парижа) мирний договір з Болгарією (Нейїський договір), за яким Болгарія була відрізана від Егейського моря й втратила значну частину своєї території. Болгарії заборонялося мати армію чисельністю понад 20 тис. чол., авіацію, військово-морський флот тощо. Впродовж 37 років країна повинна була сплатити 2250 млн. золотих франків репарацій. Нейїський договір поглибив і без того важке економічне становище Болгарії. Через два дні після підписання договору в Софії відбулася масова демонстрація проти його грабіжницьких умов, зростання податків, дорожнечі. 27 грудня 1919 р. почали страйкувати залізничники й робітники зв'язку, а 23 грудня розпочався загальний політичний страйк. З ініціативи уряду Народні збори прийняли закон про покарання винуватців національної катастрофи, було віддано до суду ряд міністрів колишніх кабінетів.
Після поразки страйку залізничників Стамболійський вирішив сформувати однопартійний уряд БХНС. Виникла ситуація, коли селянська партія перетворилася на одноосібно правлячу політичну силу. На думку Стамболійського, народовладдя у вигляді селянської демократії мало призвести до ліквідації вад капіталізму при збереженні його основ. Цій меті було підпорядковано соціально-економічні реформи. Закон про загальну трудову повинність для всіх громадян мав ліквідувати наслідки економічної розрухи. Аграрна реформа передбачала відчуження на користь держави земельних володінь площею понад ЗО га та їхній розподіл між безземельними та малоземельними селянами. Ряд інших реформ — зосередження в руках держави торгівлі зерном, прогресивно-прибуткове оподаткування, податок на прибутки товариств (банків, торговельних, промислових та інших підприємств) — зачепив інтереси буржуазії. Багато з реформ Стамболійського не було здійснено, але уряд одержав широку популярність. За короткий час чисельність БХНС зросла до 150 тис. чол.
У зовнішньополітичній сфері уряд провадив курс на встановлення лояльних стосунків із сусідами й державами Антанти, але не зміг добитися перегляду Нейїського договору. Правлячі кола Антанти з підозрою спостерігали за розвитком реформ у Болгарії й намагалися впливати на події, що відбувалися в країні.
3. Червневі та вересневі водії 1923 р.
Наприкінці 1920 р. праві партії розпочали боротьбу проти "хліборобського" уряду, але процес консолідації йшов поволі через традиційні протиріччя між ними. Навесні 1922 р. сформувалася "Народна змова" — невелика організація, яка об'єднала групу правих елементів болгарського суспільства, що поставили на меті повалення уряду БХНС й встановлення авторитарного режиму. Завдяки зусиллям "Народної змови" влітку 1922 р. три провідні праві партії створили "Конституційний блок", який проголосив метою відновлення "зневажених конституційних прав і свобод". Підпору вони вбачали у Військовій лізі, що була створена 1919 р. й об'єднала невдоволених своїм матеріальним і суспільним становищем офіцерів, яких звільнили зі служби за умовами Нейїського договору. На чолі Військової ліги стояв генерал І. Вилков, якого підтримував цар Борис III. Фактично він виконував функції головнокомандувача болгарської армії. Цар, залишаючись осторонь, уміло спрямовував дії супротивників уряду БХНС. Вважаючи ситуацію сприятливою для здійснення змови, керівництво "Народної змови" та Військової ліги, яким таємно керував Борис III, вночі з 8 на 9 червня 1923 р. вчинило державний заколот. Міністрів і депутатів БХНС було заарештовано змовниками, а О. Стамболійського, що намагався організувати опір, по-звірячому вбито. Народне протистояння змові було придушене.
Внаслідок перевороту до влади прийшов уряд на чолі з одним із лідерів "Народної змови" Олександром Цанковим. Провідні пости в ньому обіймали військові. В їхніх руках були армія, поліція, місцева адміністрація, а політичні партії відігравали другорядну роль. Новий режим мав військово-фашистський характер. Це була відверта диктатура реакційних сил суспільства. Репресії та переслідування були спрямовані проти БХНС, БКП та інших лівих партій.
Вересневе повстання 1923 р. було прямою відповіддю лівих сил на встановлення військово-фашистської диктатури. Під час перевороту БКП зайняла позицію нейтралітету, що спричинило критику керівництва партії з боку як Комінтерну, так і рядових комуністів. Під впливом цієї критики ЦК БКП на засіданні 5-7 серпня 1923 р. прийняв рішення про збройне повстання. Було розпочато переговори з керівництвом лівих партій. Соціалісти відкинули пропозиції про співробітництво, сповідуючи тактику ненасильницьких дій, а з БХНС було підписано угоду про спільні дії проти диктаторського режиму. В керівництві БКП точилися серйозні суперечки відносно питання про збройне повстання. Г. Димитров і В. Коларов відстоювали тактику спільного фронту боротьби з фашистською диктатурою, а секретар ЦК Т. Луканов виступав проти повстання. Уряд, діставши звістку про підготовку повстання, розпочав превентивні репресії. Але ЦК БКП приймає рішення розпочати повстання вночі з 22 на 23 вересня з метою встановлення влади робітничо-селянського уряду. Повстання було недостатньо підготоване й спиралося великою мірою на ентузіазм і рішучість народу вести боротьбу проти влади. Політична орієнтація його учасників не завжди була чіткою, лави повстанців розривали внутрішні протиріччя. До складу Головного революційного комітету ввійшли Г. Димитров, В. Коларов і Г. Генов. Перші збройні бої почалися 13 вересня під Казанликом, а 19 вересня спалахнуло повстання у Південній Болгарії, в Старозагорському окрузі. Масового характеру набуло повстання у Північно-Західній Болгарії. Розпочавши його у встановлений строк, тобто вночі з 22 на 23 вересня, повстанцям вдалося захопити м. Фердинанд (нині Міхайловград) і ряд інших населених пунктів. Кілька днів точилися запеклі бої з урядовими військами, але 27 вересня повстанці мусили залишити Фердинанд, а після цього відступити до Югославії. В Софії, де влада заарештувала ряд керівників ГВРК, повстання не вдалося здійняти.
Вересневе повстання 1923 р., незважаючи на прагнення народу скинути військову диктатуру, показало, що лідери БКП і БХНС у боротьбі за встановлення своєї влади в країні не мали міцної підтримки народу, оскільки багато положень програм лівих партій були дуже далекі від його докорінних інтересів.
4. Переворот 1934 р.
У 1924-1934 рр. перебіг подій в Болгарії відбувався в складних і суперечливих умовах. В 1924-1925 рр. стала помітною стабілізація економіки. Збільшилися посівні площі, розширювалася технічна база сільського господарства. Протекційна політика уряду стимулювала промислове виробництво, але розвивалися лише галузі легкої промисловості. Стабілізації сприяло отримання Болгарією після 1926 р. позик від фінансових груп Великої Британії, Франції, США, проте ці позики посилили залежність болгарської економіки від іноземного капіталу. Диктаторський режим після розгрому Вересневого повстання помітно зміцнив свої позиції. Уряд Цанкова прагнув створити собі опору в народі, проголошуючи політику "соціального миру". Збільшувалася платня військовим і службовцям, надавалися податкові пільги ремісникам, було прийнято закон про страхування робітників, хоча практичні результати цієї політики були незначні, оскільки уряд не мав матеріальних ресурсів для здійснення наміченої програми. Зрештою уряд Цанкова став непопулярним і змушений був піти у відставку.
Новий уряд "Демократичної змови" очолив Андрій Ляпчев, що мав давні зв'язки з діловими й політичними колами країн Заходу. Він проголосив програму відновлення спокою в країні, додержання демократичних свобод, було дозволено діяльність суспільно-політичних організацій. Однак 1929 р, країну вразила економічна криза, що тривала до 1934 р. В особливо тяжкому становищі опинилися провідні галузі промисловості — текстильна, харчова, тютюнова, вугільна. Промислова криза перепліталася з аграрною. Почалося різке падіння болгарського експорту, особливо сільськогосподарських продуктів. Кількість безробітних у 1932 р. становила біля 200 тис.
Відбулися зміни у розстановці політичних сил. На виборах до Народних зборів у червні 1931 р. перемогу над "Демократичною змовою" отримала буржуазна опозиція, об'єднана у Народний блок. Уряди Народного блоку в 1931-1934 рр. оголосили дві політичні амністії, але не здійснили обіцяної напередодні виборів демократизації країни. У фашистському таборі також відбулися зміни. З "Демократичної змови" виокремилася група О. Цанкова, котрий створив свою партію — "Народно-соціальний рух" (НРС), одну з найбільш масових реакційних політичних організацій у Болгарії. Конкурентом Цанкова виступала невелика організація "Ланка", пов'язана з Військовою лігою. В травні 1934 р., коли сталася урядова криза, зумовлена суперечностями між партіями Народного блоку, фашистські угруповування підтримували дії Цанкова, що планував розпочати похід на Софію на зразок "походу" Муссоліні на Рим. Його випередила група "Ланка". Спираючись на Військову лігу, вона 19 травня 1934 р. здійснила державний переворот. Новий військово-фашистський уряд очолив лідер "Ланки" полковник Кімон Георгієв, один з учасників заколоту 1923 р. Було скасовано дію тирновської конституції, розпущено Народні збори, заборонено всі політичні партії та профспілки. Організатори перевороту оголосили про своє прагнення створити позакласову диктатуру й досягти "єдності нації" шляхом "знищення класів і класової боротьби". Соціально-економічна політика нового кабінету була орієнтована на збереження інтересів великого капіталу. Для врятування великих банків від банкрутства було створено банк "Болгарський кредит", хоча дрібні банки залишили напризволяще. Для поповнення державної скарбниці було введено державну монополію на спирт, сіль, тютюн, нафтопродукти. Цим акціям протидіяла торгова буржуазія, чиї інтереси були пов'язані з Німеччиною. Незадоволення викликали нормалізація відносин з Югославією та початок зближення з Великою Британією і Францією. Уряд Георгієва прагнув включити Болгарію до Ватіканської Антанти. 1934 р. було встановлено дипломатичні відносини з СРСР. Нове керівництво намагалося обмежити вплив царя Бориса III на вирішення державних справ, що призвело до конфлікту з монархом. Віроломний та владолюбний цар зумів викликати розкол у Військовій лізі та, спираючись на підтримку монархічно налаштованого офіцерства й НСР, домігся в січні 1935 р. повалення уряду К. Георгієва. На кінець 1935 р. царю Борису III вдалося зосередити всю повноту влади у своїх руках. Це означало затвердження монархо-фашистської диктатури. Всі політичні партії та організації було заборонено, новий режим, що видавав себе за позапартійний, спирався на армію й державний апарат, але не мав масової соціальної бази.