Файл: Всесвітня історія (1914 - 1939).doc

"Нині Японія зажадала на мирній конференції відторгнення Ціндао і права контролю над Шаньдунем і досягла у цьому успіху. Ті перемога — це наша поразка. Передача Японії прав у Шаньдуні підриває суверенітет Китаю, що веде країну до загибелі. Тому ми, студенти, організовано прямуємо до іноземних посольств, щоб зажадати від усіх країн підтримки, справедливості. Ми сподіваємось, що робітники, торговці та інші верстви населення піднімуться й вживатимуть заходів для скликання Національних зборів, захисту національного суверенітету й покарання національних зрадників, бо від цього залежить існування Китаю або його загибель. Усі співвітчизники нині повинні засвоїти ту істину, що не можна припустити, аби народ схилив голову. Країна у небезпеці! Співвітчизники, піднімайтеся!''

Запитання до документа

Що зумовило створення листівки студентами Пекінського університету?
Назвіть вимоги студентів.

2. Вашингтонський договір щодо Китаю (витяг)

6 лютого 1922 року

"Стаття 1. Інші держави, що домовляються, окрім Китаю, згодні:

Поважати суверенітет, незалежність і територіальну й адміністративну недоторканість Китаю.
Надати Китаю цілковиту й нічим не обмежену можливість розвиватися й підтримувати у себе життєздатний і тривкий уряд.
Використати свій вплив з метою дійсного встановлення й підтримання принципу рівних можливостей для торгівлі й промисловості усіх націй на усій території Китаю.

Стаття 3. У цілях більш дієвого застосування принципу відкритих дверей, тобто рівності можливостей, що відкриваються у Китаї для торгівлі й промисловості, всіх націй, інші, окрім Китаю, держави, що домовляються, погодились у тому, що вони не шукатимуть, а рівно не підтримуватимуть своїх громадян у пошуках:

угод, що могли б сприяти встановленню на їхню користь будь-якої загальної вищості в правах відносно торгового або економічного розвитку в будь-якому певному районі Китаю;
таких монополій або переваг, що могли б позбавити громадян будь-якої іншої держави права займатися в Китаї законною торгівлею чи промислом або можливості брати участь спільно з китайським урядом або з будь-якою місцевою владою в громадських підприємствах усякого роду, або в підприємствах, що у силу своїх завдань, тривалості або географічного простору були б розраховані на паралізування практичної можливості застосування принципу рівних можливостей;

— Китай зобов'язується дотримуватись принципів, встановлених у постановах цієї статті, при розгляді заявок на економічні права і переваги з боку урядів або громадян усіх іноземних держав незалежно від того, є вони учасниками нинішнього трактату або ні".

Запитання до документа

Чи змінив підписаний учасниками конференції трактати дев'яти держав напівколоніальне становище Китаю?
Поясніть, що означала американська політика "відкритих дверей" і рівних можливостей щодо Китаю.

Запам'ятайте дати:

• 4 травня 1919 р. — початок демократичного руху проти передачі провінції Шаньдун Японії

• січень 1924 р. — перший з'їзд Гоміньдану.

• 1 липня 1925 р. — гуаньчжоуський уряд проголосив себе Національний урядом Китаю і розпочав

боротьбу за об'єднання країни.

• липень 1926 р. — гоміньданівські війська вирушили у Північний похід.

• квітень 1927 р. — Чан Кайші проголосив у Шанхаї власний Національний уряд.

• грудень 1936 р. — у Сіані на зустрічі керівників КПК і Гоміньдану було досягнуто усної угоди про

припинення громадянської війни.

• квітень 1937 р. — угода про співробітництво КПК І Гоміньдану.

• 7 липня 1937 р. — початок широкомасштабної війни Японії проти Китаю.

ІНДІЯ

1. Національно-визвольний рух після Першої світової війни

Перша світова війна загострила суперечності між Індією та Великою Британією й сприяла новому піднесенню визвольного руху. Індійська національна буржуазія, збільшивши свої капітали у період війни, прагнула вкладати їх у подальше виробництво. Одначе правлячі кола Великої Британії обмежували підприємницьку діяльність індійських капіталістів, що страждали від політичного безправ'я і расової дискримінації.

Війна погіршила становище широких трудящих мас. У містах швидко зростала вартість життя. Селяни були придушені тягарем податків і боргами лихварів. Великі підприємці, робітники, селяни, інтелігенція, дрібні власники складали ядро національно-визвольного руху, в якому існували внутрішні суперечності, викликані специфічними інтересами, що визначали часто-густо політику його окремих груп. Безпосереднім приводом до початку піднесення визвольного руху 1919-1922 рр. були реформи Монтегю-Челмсфорда, що закріплювали колоніальний стан країни, а також закон Роулетта, спрямований проти учасників визвольного руху в країні.

Міністр у справах Індії Монтегю і віце-король Челмсфорд підготували для британського уряду і парламенту доповідь про британську політику в Індії, на підставі якої 1919 р. було прийнято закон про управління Індією. Цим законом передбачалося символічне розширення складу виборців до центральної та законодавчої асамблеї країни (загалом від 1 до 3% дорослого населення). Індійцям надавались місця у виконавчих радах при віце-королі та губернаторах провінцій для отримання постів міністрів охорони здоров'я, освіти й деяких інших другорядних посад колоніальної адміністрації. Англійці ж. як і до того, повністю контролювали фінанси, армію, поліцію — усі життєво важливі області економіки, внутрішньої й зовнішньої політики Індії. Новий закон запроваджував виборчу систему за релігійними куріями і таким чином навмисно роз'єднував і і протиставляв індусів і мусульман,

Крім того, у тому ж 1919 р. англійська влада надала чинності законові Роулетта, названому так за ім'ям його автора — англійського судді. Закон передбачав посилення покарань за антиурядову діяльність. Поліції надавалося право заарештовувати, ув'язнювати і судити за закритими дверима всіх, хто підозрювався у революційній діяльності.

Така діяльність колоніального уряду викликала широку кампанію протесту по всій країні. Особливе значення мали події в Амрітсарі, що викликали резонанс в усій Індії. 10 квітня 1919 р., прагнучи припинити національно-визвольний рух, що набирав сили й набув особливо гострої форми у провінції Пенджаб, англійська влада вислала без суду з міста Амрітсара двох видатних громадських діячів — доктора Кітчлу і доктора Сат'япала. 13 квітня, у день релігійного свята, на площі відбувся масовий мітинг жителів міста на знак протесту проти цієї акції. Солдати під командуванням генерала Дайєра, викликані напередодні до міста, загородили вихід з площі й відкрили вогонь по беззбройному натовпу. Біля тисячі чоловік було вбито і приблизно вдвічі більше поранено. Амрітсарська бойня спричинила нове піднесення національно-визвольного руху в країні.

У грудні 1920 р. на сесії Індійського Національного Конгресу було вирішено розпочати кампанію громадянської непокори. Ця кампанія супроводжувалася бойкотуванням англійських товарів, відмовою від праці в англійських установах тощо.

У 1918-1922 рр. значно зросла активність робітничого класу. Страйки охопили всі промислові центри країни. У перебігу руху страйкарів почали виникати перші профспілки, а 1920 р. утворився Всеіндійський Конгрес профспілок. Ці ж роки були відзначені великим розмахом селянського руху. Активну участь у визвольній боротьбі брали й мусульмани. 1918 р. в Індії виник Халіфатський рух, антибританський за своєю суттю. Бойові виступи трудящих і загострення соціальної боротьби викликали занепокоєння у керівників Національного конгресу — прибічників ненасильницьких форм боротьби за незалежність. 1922 р. у містечку Чаурі-Чаура місцеві жителі, доведені до відчаю утисками колоніальної влади, вбили 22 поліцаїв. Керівництво Національного конгресу, збентежене виходом антианглійської боротьби за межі ненасильства, прийняло рішення про припинення кампанії громадянської непокори. Внаслідок цього, а також репресій, що їх було обрушено колонізаторами на рух, він пішов на спад.

2. М. К. Ганді

Керівництво Індійського Національного Конгресу (ІНК) розуміло, що тільки за допомогою широкого руху мас можна домогтися незалежності. Ідея революційної боротьби відкидалася лідерами ІНК. Найбільш прийнятною для інтересів широких верств індійського суспільства проголошувалася форма ненасильницького руху (сатьяграха), яку проповідував М. К. Ганді, що набув виняткової популярності в країні. Саме у повоєнний період Ганді став визнаним керівником ІНК, а його вчення (гандізм) — офіційною ідеологією цієї партії.

Мохандас Карамчанд Ганді (1869-1948 рр.) — видатний діяч національно-визвольного руху Індії, народився у гуджаратському князівстві Порбандар. Походив з касти боніа. Батько його був міністром низки князівств Катхіа-вара. Ганді зростав у родині, де суворо дотримувались релігійних звичаїв, що певним чином вплинуло на його світогляд. Отримавши 1891 р. юридичну освіту в Англії, Ганді до 1893 р. займався адвокатською практикою, служив юрисконсультом у торговельній фірмі в Південній Африці. Тут він очолив боротьбу проти расової дискримінації та утисків індійців, організовуючи мирні маніфестації, петиції на ім'я уряду. Внаслідок цього південноафриканським індійцям вдалося добитися відміни деяких дискримінаційних законів. Повернувшись до Індії (січень 1915 р.), він зближується з ІНК (до якого вступив 1919 р.). Особливу роль Ганді почав відігравати у національно-визвольному русі з 1917-1918 рр.

Національний конгрес під його керівництвом перетворився на масову політичну організацію, а сам Ганді набув своєю діяльністю незаперечного авторитету й широкої популярності серед народу, що прозвав Ганді Махатмой ("велика душа").

Основні принципи соціально-політичного й філософсько-релігійного вчення гандізму такі:

досягнення незалежності Індії шляхом залучення до боротьби широких народних мас при дотриманні ними ненасильництва;
засудження класової боротьби;
визнання гармонії класових інтересів і вимога вирішення всіх конфліктів шляхом арбітражу, виходячи з концепції опіки селян поміщиками, а робітників — капіталістами;
прагнення об'єднати в боротьбі за незалежність всіх індійців, незалежно від релігій, національностей, каст і класів під керівництвом ІНК.

Ганді проповідував відродження кустарного ремесла, особливо ручного прядіння і ткацтва. Останнє, на його думку, повинно було ліквідувати безробіття, визволити економіку Індії від іноземної залежності й походило від ідеалізації ним натуральних форм господарства. Розроблена Ганді та прийнята його послідовниками тактика ненасильницької боротьби за незалежність дістала назву сат'яграхи (завзяття у істині) або неспівробітництва і громадянської непокори. Сат'яграха полягала у: