Файл: Всесвітня історія (1914 - 1939).doc

Японія, яку називають "країною, де сходить сонце", офіційно брала участь у Першій світовій війні на боці держав Антанти, однак її участь обмежилась загарбанням німецьких колоніальних володінь у Китаї (півострова Шаньдун). У роки війни японські правлячі кола прагнули зміцнити свої економічні та політичні позиції в Азії. Бідна на природні ресурси Японія намагалася перетворити сусідні країни на джерела сировини та ринки збуту своїх товарів. Значною мірою це вдалося. Японські промислово-монополістичні об'єднання (дзейбацу), особливо концерни "Міцуї", "Міцубісі", "Сумітомо", "Ясуда" в роки війни значно збільшили виробництво. Текстильна промисловість, металургія, машинобудування, суднобудування в декілька разів збільшили обсяг виробництва.

Після війни економічне становище Японії різко погіршилося. Ті вигідні позиції на зовнішніх ринках, що країна посідала у воєнний час, вона втратила, оскільки європейські держави знов почали вивозити свої товари на ці ж ринки, витісняючи японські. Ще більш загострилось становище у зв'язку зі світовою економічною кризою 1920-1921 рр., що охопила також і Японію. Відбулося різке падіння товарних цін, особливо на шовк-сирець, найголовніший експортний товар Японії. Протягом квітня— липня 1920 р. криза охопила банківську сферу. Розпочалося масове вилучення вкладів, що призвело до банкрутства багатьох банків. Водночас почали закриватися або переходити на скорочений цикл роботи сотні фабрик і заводів, внаслідок чого виникло масове безробіття.

Посилився робітничий рух. Так, під час страйку 24 тис. робітників металургійних заводів у Явага і 36 тис. робітників суднобудівних верфей "Міцубісі" та "Кавасакі" в Кобі страйкарі вимагали встановлення робочого контролю за виробництвом.

У галузі зовнішньополітичних відносин серйозно загострилися суперечності між Японією і США. Остан були незадоволені тим, що Японія прагнула посісти у Китаї монопольне становище в той час, як США самі мріяли про панування в цій країні й на усьому Далекому Сході. Американці вимагали для себе "відкритих дверей" і "рівних можливостей" у Китаї. Важливі економічні позиції у Китаї посідала Велика Британія: у 1931 р. їй належало 36,7% всіх іноземних інвестицій у цій країні. На частку Японії припадало 35,1%. Особливо сильні позиції Японії були у Північно-Східному Китаї (Маньчжурії). Значна частина чавуну, залізної руди і вугілля з цього району поставлялася до Японії. Концерни "Міцуї", "Міцубісі". "Окура", "Ясуда" були власниками акцій Південно-Маньчжурської залізниці. Японія посідала перше місце у зовнішній торгівлі Маньчжурії, що була важливим джерелом сировини. Спочатку позиції СІЛА в Китаї були більш слабкими порівняно з Великою Британією. Проте поступово в країні збільшувалася кількість американських фірм. Експансіоністські зазіхання Вашингтона зустріли жорстокий опір з боку Токіо. Боротьба за панування в Китаї набула напруженого характеру й виявилась однією з основних причин того, що американські монополісти і військові стратеги почали вважати Японію головним ворогом США в Азії.

2. Мілітарізація країни

Японська агресія на Далекому Сході готувалася на усіх напрямах: політичному, економічному, ідеологічному. Напр. 20-х — на поч. 30-х рр. серед правлячих кіл Японії не було великих суперечностей з питання про етапи здійснення великої загарбницької програми. Припускалося, що на першому етапі порівняно легко буде захопити Пів-нічно-Східний Китай. Наступні етапи включали воєнні походи з цього плацдарму проти МНР, СРСР і всього Китаю.

Військове виробництво стало основним для багатьох монополій. Більше 2 тис. фабрик і заводів виконували замовлення військового і військово-морського міністерств. Металургійні заводи "Явата" постачали для потреб військового виробництва 63,3% сталі і прокату. У вересні 1931 р. авіаційні заводи "Міцубісі" вперше приступили до серійного випуску важких бомбардувальників. Алюмінієва промисловість, що була створена на початку 30-х років і стала базою для японського літакобудування, 1933 р. дала 19 тис. тонн алюмінію.

Фінансовий крах декількох великих банків 1927 р. прискорив кризу влади. Уряд Вакуцукі пішов у відставку, його місце посів уряд партії Сейюкай на чолі з генералом Танака.

У липні 1927 р. генерал Танака надіслав імператорові меморандум, у якому викладалися агресивні плани японських правлячих кіл, насамперед щодо завоювання Китаю, а потім "Індії, Архіпелагу Малої Азії, Центральної Азії і, зрештою, Європи". Меморандум передбачав зокрема необхідність "схрестити мечі" з СРСР. Проголошувалася також неминучою війна з США через Китай.

Готуючись до загарбання Китаю, уряд Танака посилив у країні поліцейський режим, заборонив робітничо-селянську партію та інші демократичні організації, знову розпочав жорстокі репресії проти комуністів і членів лівих профспілок. 1928 р. Танака послав війська до Шаньдуна. Вони влаштували різанину мирного населення в Цзінані — славетному місті цієї китайської провінції. Рішуча відсіч китайського народу і протест світової громадської думки примусили Японію вивести свої війська. Провал агресивної політики уряду Танака змусив його піти у відставку (2 липня 1929 р.).

Вище військово-політичне керівництво Японії, ставши на шлях відкритої підготовки агресії проти Китаю, СРСР, США і Великої Британії, всіляко нарощувало міць збройних сил. Збільшувалася чисельність особистого складу, удосконалювались озброєння, організаційна структура військ, оперативно-тактична підготовка, посилилась ідеологічна обробка військовослужбовців. Японія створювала плацдарм у Маньчжурії та Кореї для нападу на Радянський Союз і військово-морські бази для проведення бойових дій проти США і Англії. У 1930-1935 рр. збройні сили Японії збільшилися з 250 до 400 тис. чол., в тому числі військово-морський флот — з 75 до 100 тис. чол. Особливо швидко зростала Квантунська армія. її чисельність з січня по серпень 1932 р. збільшилася більше ніж удвічі, а кількість гармат, танків, бронемашин, літаків — утричі.

Зростали популярність і авторитет військових кіл. По всій країні демонстрували фільм, що пропагував особливу роль Японії в Азії. На екрані з'являлася політична карта світу, в центрі її була Японія, а до цього "центру нового порядку" прилягали Сибір, Китай, Індія та країни Південних морів. Зображення супроводжувалося словами військового міністра Аракі: "Прийде день, коли ми змусимо увесь світ ставитися з повагою до наших національних цінностей... Співвітчизники! Погляньте на становище у Азії. Чи буде воно незмінним вічно? Наша найвища місія — створити в Азії рай. Я звертаюся до вас з гарячим закликом рушити вперед в єдиному пориванні". Після цього на екрані на тривалий час з'являвся напис: "Світло приходить зі Сходу". У військовослужбовців виховувалася безмежна відданість імператорові й беззаперечне підкорення тим, хто обіймає вищу посаду. Смерть за імператора вважалася проявом найвищого патріотизму. Значення армії і військових у житті японського суспільства неухильно зростало.

3. Соціально-економічне становище населення

Японський народ надзвичайно працелюбний, дисциплінований, невибагливий, бережливий. Такі риси національного характеру пов'язані як з природними умовами країни, так і з національними традиціями. Сувора природа, часті стихійні лиха привчили японців до терпіння й мужності. Вони вміють дуже швидко відбудувати своє житло після землетрусу або цунамі, відновити промислове та сільськогосподарське виробництва, налагодити звичний ритм життя. Національні традиції привчають японців поважати й шанувати старших, безапеляційно підкорятися начальникові, як діти підкоряються батькові. На японських підприємствах існує система патерналізму — хазяїн підприємства вважається батьком для своїх робітників. Тому, хоча зарплата японських робітників у перші десятиріччя XX ст. була в 3-4 рази нижча, ніж у Британії або США, а робочий день нерідко становив 12-14 годин, тільки в крайніх випадках японські трудящі зважувались на страйки та акції протесту.

Такі події в масовому масштабі відбувалися 1918 р. Вони отримали назву "рисових бунтів". "Рисові бунти" розпочалися з виступу жінок рибалок. Коли чоловіки були в морі, а вдома залишилися голодні діти, жінки почали громити склади з рисом — основним продуктом харчування японців, оскільки торговці притримували рис, намагаючись зберегти спекулятивно високу ціну на нього. Цей виступ жінок набув широкого відголосу й підтримки по всій країні. До нього приєдналися робітники різних професій — від шахтарів до залізничників. Виступи охопили більше 10 млн. чол., але були жорстоко придушені.

У сільському господарстві Японії існувало поміщицьке землеволодіння. Селянство страждало від малоземелля й великих податків. Японські селяни передавали свій клаптик землі у спадок старшому синові (закон майорату), а менший син йшов працювати у місто або служити у війську.

За умов безперервної аграрної кризи зростали соціальні конфлікти на селі.

4. Демократичний рух

Відмінною й важливішою рисою демократичного руху цього періоду було його антивоєнне спрямування. Серед його учасників — робітники, селяни, підприємці, торговці, студенти, інтелігенція. Вони давали вкрай негативну оцінку політиці уряду, скерованій на розв'язування широкомасштабної війни. Одначе військово-фашистські кола справляли куди більший вплив на населення країни, облудно обіцяючи народові процвітання в разі здійснення своїх загарбницьких планів.