ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.09.2024
Просмотров: 798
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
1. Визначальні тенденції світового розвитку у 1914-1939 рр.
2. Періодизація світового розвитку
2.1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2.2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
2.3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
2.4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
2.5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема і перша світова війна 1914-1918 рр. Початок першої світової війни. 1914 р.
1. Липнева криза 1914 р. У міжнародних відносинах
3. Вступ у війну Німеччини, Австро-Угорщини, Росії, Франції, Великої Британії
4. Стратегічні плани противники.
1. Зі спогадів німецького генерала Людендорфа про
2. З французького офіційного повідомлення
1. Австро-німецький наступ на сході
2. Невдача союзників у Дарданеллах
7. Контрнаступ військ Антанти на р. Соммі
1. Зі спогадів Людендорфа про наступ
2. Газета "Русский инвалид" про бої під Верденом
3. З телеграми російського командування про
1. Вплив революції в Росії на хід війни
3. Воєнні дії на Західному фронті
7. Поразка Німеччини та її союзників. Масштаби втрат і руйнувань
1. Мирний договір між Росією, з одного боку,
2. З угоди про перемир'я між союзниками
Повторювально-узагальнюючий урок
1. Наміри головних держав-переможннць на конференції
3. Версальський договір з Німеччиною
4. Мирні договори з союзниками Німеччини за підсумками Першої світової війни
5. Українське питання на конференції
6. Проблема досконалості Версальської системи договорів
1. Версальський договір (витяг)
3. Тріанонський мирний договір (витяг)
1. Міжнародні суперечності на Далекому Сході й у зоні Тихого океану
2. Скликання Вашингтонської конференції та її основні рішення
3. Завершення складання Версальсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі сторони
1. Трактат між Сполученими Штатами Америки,
2. Вашингтонська угода щодо Китаю (витяг)
Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках
1. Невдоволеність переможених країн повоєнним розподілом територій і сфер впливу
2. Генуезька конференція 1922 р.
3.Радянсько-німецький договір у Рапаллой початок зближення між двома країнами
4. Наслідки реалізації планів Дауеса (1924 р.) та Юнга (1928 р.)
5. Найголовніші постанови Гаагської, Лозаннської та Локарнської конференцій
6. Значення пакту Бріана-Келлога
1. Рапалльська угода між Російською Радянською
2. План Дауеса (доповідь комітетові експертів
3. Пакт Бріана-Келлога (витяг)
Тема III суспільно-політичні рухи
Антивоєнний і національно-визвольний рухи, їхні форми і методи боротьби
1. Угода між Великою Британією та Ірландією
1. Роль профспілок після Першої світової війни
3. Соціалістичні та соціал-демократичні партії. Соціалістичний робітничий Інтернаціонал
1. Утворення, цілі й тактика комуністичних партій
3. Стосунки компартій із соціал-демократією
2. З резолюції за доповіддю т. Єркош, прийнятою
2. Порівняння італійського фашизму та німецького нацизму
1.3 Праці г. Гегеля "Філософія історії
Тема IV індустріальні країни європи та америки
1. Зміна статусу сша у світі після Першої світової війни
2. Період "просперіті" (процвітання) за президентів-республіканщв в. Гардінга та к. Куліджа
1. Закон про поліпшення становища в сільському
2. Закон про відновлення національної економіки
1. Соціально-економічне становище країни після Першої світової війни
2. Внутрішня політика кабінету д. Ллойд Джорджа та консервативних урядів
4. Особливості британського тред-юніонізму
5. Депресія 1929-1933 рр. Та її подолання
1. Лист Генради британських тред-юніонів
1. Наслідки Першої світової війни для Франції
3. Країна в період стабілізації (1924-1929 рр.)
4. Прояви економічної депресії
1. Програма Народного фронту (витяг)
2. Листопадова революція 1918 р.
4. Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер
1. Веймарська конституція (витяг)
2. Програмні цілі нсдап (витяг)
1. Наслідки Першої світової війни
2. Криза італійського парламентаризму й інститутів монархії
3. Встановлення фашистської диктатури. Б. Муссоліні
1. Ситуація в Іспанії після Першої світової війни
2. Диктатура м. Прімо де Рівери
4. Уряд Народного фронту та військовий переворот
5. Громадянська війна 1936-1939 рр.
6. Втручання тоталітарних держав до подій в Іспанії
7. Встановлення диктатури ф. Франко
1. "Генералісимус Франко і його час" (витяг із статті
2. "Доля інтербригад в Іспанії" (витяг
Повторювально-узагальнюючий урок
Країни центральної та східної європи польща
1. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудськнй
2, Польсько-українське протистояння у Галичині.
3. "Польське питання" на Паризькій мирній конференції
4. Польсько-більшовицька війна 1920 р.
5. Режим "санації" ("оздоровлення")
1. З Конституції Польської республіки.
2. Визначення кордонів. Включення Закарпаття до складу Чехословаччини
4. Внутрішня політика т. Масаріка та е. Бенеша
6. Становище українського населення
2. Доба Угорської Радянської республіки
3. Угорщина за режиму м. Хорті
2. Декрет революційної урядової ради про
2. Анексія Бессарабії й Буковини
4. Внутрішньополітичне становище в Румунії
5. Встановлення режиму і. Антонеску
1. Про румунсько-німецький договір (з книги
1. Революційний рух 1918-1919 рр.
2. Політика уряду о. Стамболійського
3. Червневі та вересневі водії 1923 р.
1. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців
2. Відовданська конституція 1921 р.
4. Державні перевороти 1929 р. Та 1941 р.
1. Російська революція 1917 р., її причини та початок
3. Утворення Тимчасового уряду, його внутрішня і зовнішня політика
4. Серпневий заколот військових
5. Підготовка більшовицького виступу
7. Встановлення влади більшовиків
9. Національно-визвольний рух і утворення незалежних держав
10. Громадянська війна в Росії: причини, найголовніші події, наслідки
11. Терор у роки громадянської війни
13. Нова економічна політика (неп)
15. Характер сталінського режиму
18. Суспільно-політична обстановка в 20-30-х рр.
1. З книги с. Мельгунова "Червоний терор у Росії?
2. З протоколу засідання Організаційного бюро цк
3. З доповіді д. Волкогонова "Сталінізм: сутність,
Повторювально-узагальнюючий урок
1. Наслідки Першої світової війни для Японії
3. Соціально-економічне становище населення
3. Революційні події 1925-1927 рр. Чан Кайші
4. Протиборство між Гоміньданом і комуністами
5. Визвольна війна народів Китаю проти японської інтервенції
1. Листівка, що розповсюджувалася студентами під
2. Вашингтонський договір щодо Китаю (витяг)
1. Національно-визвольний рух після Першої світової війни
3. Кампанії громадянської непокори
4. Ставлення різних політичних сил до проблем деколонізації та майбутнього країни
2. Напутні побажання Ганді селянству
1. Національно-визвольний рух в Індокитаї, Бірмі та Індонезії
1. Економіка колоніального Індокитаю
2. Промова Сукарно перед судом голландських
3. Інвестиції іноземного капіталу в Індонезії.
1. Конституція Афганістану (основний закон високої
1. Національно-визвольний рух в Північній Африці
2. Здобуття незалежності Єгиптом
1. Особливості економічних і політичних процесів у регіоні
3. Протиборство демократичних сил і диктаторських режимів
1. Капіталовкладення сша і Великої Британії
2. Маніфест Національно-визвольного альянсу
Повторювально-узагальнюючий урок
Тема VII розвиток культури у I половині XX ст.
1. Вдосконалення системи освіти
2. Найважливіші досягнення науки
3. Відкриття а. Ейнштейна, н. Бора, м. Планка, е. Резерфорда, 3. Фрейда та ін.
1. Основні напрями в розвитку світової літератури
2. Творчість р. Тагора, р. Роллана, а. Франса, б. Шоу, т. Манна, Дж. Голсуорсі, і. Буніна
2. Анрі Барбюс. З роману "Вогонь"
8. Відмінності в розвитку літератури у демократичних і тоталітарних державах
1. Зі статті н. Л. Мальцевої про творчість
Тема VIII міжнародні відносини
2. Загострення англо-німецьких та англо-японських суперечностей
3. Зовнішня політика Франції. Франко-німецькі відносини
4. Відмова Німеччини від дотримання статей Версальського договору
5. Експансіоністські претензії Італії
6. Зовнішньополітична доктрина срср. Радянсько-французький та радянсько-чехословацький пакти 1935 р.
1. Із договору про взаємну допомогу між Союзом
2. З меморандуму німецького уряду, врученого
7 Березня 1936 р. Урядам Франції, Великої Британії,
1. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
2. Підготовка Німеччини та Італії до війни
3. Діяльність Ліги Націй в умовах наростання воєнної небезпеки
1. З виступу Гітлера на секретній нараді
2. Вторгнення Японії до Центрального Китаю
4. Політика умиротворення агресорів
5. Загарбання Німеччиною Австрії
6. Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини
1. Ліквідація чехословацької держави
2. Німецькі претензії до Литви і Польщі
3. Англо-франко-радянські переговори 1939 р.
5. Вплив угоди на подальший розвиток подій у Європі
Країни африки
1. Національно-визвольний рух в Північній Африці
До найбільш великих країн Північної Африки належать Марокко, Алжир, Туніс, Лівія, Єгипет. До особливої історико-географічної групи входять країни Магріба (так зветься західна частина арабсько-ісламського світу) — Марокко, Алжир, Туніс. Переживши бурхливу епоху завоювань і війн, етнічного змішування, міграцій і асиміляцій, країни Північної Африки стали об'єктом прискіпливої уваги Великої Британії та Франції напр. XIX — на поч. XX ст.
Після закінчення Першої світової війни у Марокко розпочався період швидкого промислового розвитку й експлуатації природних ресурсів: видобувалися й експортувалися фосфорити, метали (марганець, мідь, свинець, цинк, кобальт, залізо), вирощувалися цитрусові, заготовлялася пробкова кора. Іноземні, здебільшого французькі, компанії вкладали у промислове освоєння Марокко величезні капітали, будували залізниці, розвивали енергетику і торгівлю. Біля мільйона гектарів родючої землі було надано французьким колоністам для ведення фермерського господарства із застосуванням найманої праці. З 1912 р. Марокко стала французьким протекторатом, за винятком порту Танжеру, що належав Іспанії.
Наприкінці Першої світової війни більша частина території Марокко не була ще фактично захоплена колоністами. Саме на нескореній території виник рух волелюбних племен за збереження незалежності своєї батьківщини. 1920 р. Іспанія зробила спробу захопити гірську область Ріф, багату на корисні копалини. Тривала й жорстока боротьба закінчилася проголошенням (1921 р.) республіки Ріф, що героїчно відстоювала свою незалежність. Цими подіями була дуже стурбована Франція, що ввела свої війська до житниці області Ріф — долини ріки Уергі. У вересні 1925 р. розпочався об'єднаний франко-іспанський наступ. Ріфи чинили героїчний опір, але сили були занадто нерівні. У травні 1926 р. Ріфська республіка зазнала поразки.
У роки Першої світової війни Франція насильницьки мобілізувала корінне населення Алжиру до армії, використовуючи його на тилових роботах. Серйозні заворушення, спричинені цим свавіллям і посиленим викачуванням мінеральної сировини, продовольства, змусили французький уряд видати 1919 р. декрет, що скасував різницю між французами і алжирцями у відношенні до стягнення податків. Деякі категорії алжирців наділялися виборчими правами. Проте рівноправності так і не було досягнуто: араби і бербери, як і раніше, іменувались "підданими", а французи, що проживали в Алжирі, громадянами Франції. Расова дискримінація яскраво виявлялася при прийнятті на роботу. Ані алжирські підприємці, ані інтелігенція, ані молодь не були задовільнені цим декретом і посиленням колоніального гніту. Емір Халід, онук алжирського народного героя Аба аль-Кадіра, 1920 р. заснував політичну партію "Молодий алжирець", що вимагала рівноправності алжирців і французів, знищення расової дискримінації, представництва корінного населення Алжиру в парламенті Франції. Колоніальне гноблення викликало опір алжирців, серед яких користувалася впливом Федерація обраних мусульман, створена 1927 р., а також Союз алжирських улемів, що боролися за розвиток національної культури і мови.
1926 р. було утворено впливову політичну організацію "Північноафриканська зірка", що висунула 1933 р. гасло боротьби за незалежність Алжиру. 30-ті роки дали поштовх політичній активності серед алжирців, чому сприяла зокрема й зміна національного складу робітничого класу Алжиру (якщо у 1911 р. європейці у ньому переважали, то тепер картина була зовсім іншою — алжирців було вдвічі більше). З приходом до влади у Франції в 1936 р. уряду Народного фронту корінному населенню Алжиру було надано деякі демократичні свободи. В червні 1936 р. у Алжирі зібрався Мусульманський конгрес, що заявив про підтримку Народного фронту і проголосив Національну Хартію, яка вимагала рівноправності алжирців. 1938-1939 рр. визначилися активізацією антифашистського руху, спрямованого проти зазіхань Гітлера і Муссоліні на Північну Африку.
2. Здобуття незалежності Єгиптом
Англійські колонізатори поневолили Єгипет в останній чверті XIX ст., перетворивши його на країну бавовняної монокультури, аграрно-сировинний додаток економіки Великої Британії.
У перші десятиріччя XX ст. в Єгипті точилися жорстокі суперечки про долю країни і народу. Протистояли один одному ліберали, що виступали за вестернізацію (орієнтацію на Захід), головним чином особи з європейською освітою, та ісламісти, що відстоювали норми ісламу.
У цей період в Єгипті розвиваються робітничий, профспілковий, соціалістичний рухи, але представниками його були вихідці з Європи, робітники або інтелігенти. Що ж стосується єгипетського корінного населення, то воно втягувалося до цього руху дуже повільно. Цьому сприяв і релігійно-націоналістичний акцент, який ставав дедалі помітнішим в соціально-політичному житті країни. Напередодні світової війни у партії ватанистів, що розпадалася на фракції, посилилися позиції релігійних екстремістів, які вдавались до засобів збройного терору. Вбивство у 1910 р. прем'єра Б. Галі, вихідця з копів, єгипетських християн, ще більше посилило релігійну незгоду в країні. 1912 р. партію Ватан було заборонено, а на перший план у політичній боротьбі після війни вийшли нові сили, передусім створена 1912 р. партія Вафд. Ця партія розгорнула потужний рух з вимогою національної незалежності. 1922 р. Велика Британія погодилась визнати незалежність Єгипту, але за умови збереження у ньому своїх військ і комісара, не кажучи вже про економічні права британського капіталу.
За конституцією 1923 р. Єгипет став конституційною монархією на чолі з королем Фуадом І. Були створені парламент і відповідальний перед ним і королем кабінет міністрів, що очолили лідери Вафду. 1924 р. останній поставив перед Великою Британією питання про виведення британських військ і об'єднання англійсько-єгипетського Судану з Єгиптом. Ця вимога призвела до конфлікту, внаслідок якого вафдісти змушені були подати у відставку. Втім, на чергових виборах вони знов перемогли, а тиск кабінету і молодої єгипетської буржуазії призвів зрештою до того, що Велика Британія змушена була погодитись і на важливі економічні поступки: 1931 р. було введено новий митний тариф, покликаний захистити єгипетську промисловість і торгівлю від конкуренції.
Світова економічна криза погіршила економічне становище Єгипту і призвела до чергового загострення політичної боротьби, в перебігу якої вафдистів 1930 р. знов було усунуто від влади, а конституцію 1923 р. замінено іншою, більш реакційною за характером. Втім, 1934 р. під керівництвом тих самих вафдистів розпочалася чергова політична кампанія, внаслідок якої король Фуад за згодою англійців відновив конституцію 1923 р. За англійсько-єгипетським договором 1936 р. британські війська було виведено з Єгипту, комісар став англійським послом, і лише в зоні Суецького каналу залишилися деякі збройні формування англійців. Протягом наступних років Єгипет продовжував політику, спрямовану на цілковите звільнення країни від іноземного втручання.
3. Країни й території Тропічної і Південної Африки
Внаслідок перемоги Антанти й поразки Троїстого союзу політична карта Африки змінилася, набувши тих обрисів, що дісталися потім у спадок незалежній Африці. Серед всіх країн Тропічної та Південної Африки лише дві — Ефіопія та Ліберія юридично були незалежними, суверенними державами. Решта території Африки входила до складу колоніальних імперій — Британської, Французької, Бельгійської, Португальської, Іспанської, Італійської, Германська колоніальна імперія внаслідок війни скінчила існування. Німеччина втратила всі колонії: Німецьку Східну Африку, Німецьку Південно-Західну Африку, Камерун і Того. Британські володіння були не лише найбільш обширними, а й найбільш багатими. В результаті світової війни із встановленням англійського панування в Танганьїці збулась, нарешті, мрія "батька Британської імперії" Сесіля Родса про суцільну смугу британських володінь від Кейптауна до Каїра. Окрім Танганьїки, до складу Британської імперії увійшли Руанда і Бурунді та інші території Германської Східної імперії. За своїм статусом англійські володіння в Африці складалися з колоній, протекторатів, підмандатних територій та одного домініону. Створений 1910 р. домініон — Південно-Африканський Союз (з 1961 р. Південно-Африканська Республіка) — вважався найбільш багатим серед африканських країн Британської імперії. Вже в 20-х роках там видобувалося більше половини золота всього західного світу, і ця частка постійно зростала. До ПАС прилягала підмандатна Південно-Західна Африка (пізніше Намібія), а також три протектората: Бечуаленд (з 1966 р. — Республіка Ботсвана), Свазіленд, Басутоленд (з 1966 р. — Королівство Лесото).
1 жовтня 1923 р. внаслідок референдуму Південну Родезію було проголошено самоурядуючою "білою колонією" зі своїм власним парламентом, що обирався колоністами, які відігравали вирішальну роль у країні. Північну Родезію оголосили 1924 р. британським протекторатом.
1920 р. Кенію було оголошено колонією, а Уганду протекторатом. Однією з найбільших британських колоній був Англо-Єгипетський Судан. Найбільшою із західно-африканських країн, що входили до Британської імперії, була Нігерія, яка з 1914 р. фігурувала під назвою "колонія і протекторат Нігерія". Окрім неї до складу імперії входили Золотий Берег (пізніше Гана), Сьєрра-Леоне, Гамбія.
Французька колоніальна імперія в Тропічній та Південній Африці була такою ж обширною, як і британська, але менш заселеною. Та й природними ресурсами вона володіла незрівнянно меншими. Чималу частину французьких володінь складали пустельні області, що прилягали до Сахари. Французькі колонії на початку XX ст. були об'єднані у дві великі колоніальні федерації: Французьку Західну Африку й Французьку Екваторіальну Африку. До складу Французької Західної Африки входили колонії: Французька Гвінея, Берег Слонової Кістки, Верхня Вольта, Дагомея, Мавританія, Нігер, Сенегал, Французький Судан (пізніше Малі). До Французької Екваторіальної Африки увійшли: Габон, Чад, Середнє Конго, Убангі-Шарі. З 1896 р. Франції належав Мадагаскар.
Бельгія до одержання мандата на керування Руандою та Бурунді володіла лише однією, але найбільш обширною африканською колонією — Бельгійським Конго.
Португалії належали Ангола і Мозамбік. Колись могутня, але вже давно ослаблена Португалія не змогла здійснити свого плану — загарбати області між Анголою та Мозамбіком та охопити Африку низкою своїх володінь. На заході їй належала невелика територія — Португальська Гвінея.
Італія володіла двома колоніями — Ерітреєю, загарбаною 1890 р. (1950 р. Ерітрея об'єдналася з Ефіопією у федерацію, а 1962 р. увійшла до складу Ефіопії), й загарбаним дещо раніше Італійським Сомалі.
Усі іспанські колонії знаходились у Західній Африці й були дуже невеликі. Це Ріо-Муні, острів Фернандо-По, малонаселена колонія Ріо-де-Оро (або Іспанська Сахара).
Такий загалом вигляд мала політична карта Тропічної та Південної Африки на початку новітньої історії.
Експлуатація людських і природних ресурсів була головним змістом колоніальної політики метрополій. Сільське господарство — основна галузь господарства африканських країн — під тиском колоніалізму дедалі більше орієнтувалося на експорт. Вирощування експортних культур не тільки заохочувалося, — воно часто вводилося примусово. У зв'язку з орієнтацією сільського господарства на експорт все більша кількість колоній ставала країнами монокультурного господарства. Напередодні Другої світової війни у багатьох країнах від двох третин до 98% вартості всього експорту припадало на якусь одну культуру. Промисловість, що створилася в Африці, була ще більше розрахована на експорт. Це була головним чином гірничорудна промисловість, що розвивалася досить швидко, особливо у Бельгійському Конго. У ті галузі економіки, що працювали на експорт, вкладалася левова частка іноземних інвестицій, яка склала за період з 1870 по 1936 рр. 1,2 млрд. фунтів стерлінгів. Не менше 75% цієї суми складали капітали британського походження. У період між світовими війнами набули широкої відомості великі монополістичні об'єднання, такі як англійська "Юнайтед Африка компані" або бельгійська "Юньон Мін'єр дю О'Катанга", що поставили за мету експлуатацію природних і людських ресурсів Африки.
Існували дві основні системи колоніального управління. Система прямого врядування була характерною, наприклад, для французьких колоній, система побічного — для британських володінь. Пряме управління здійснювалось через посередництво колоніальних чиновників — європейців і африканців, побічне — шляхом часткового збереження традиційної феодальної або родоплемінної ієрархії, що діяла в інтересах метрополій.