Файл: Всесвітня історія (1914 - 1939).doc

Період 1918-1939 рр. в історії країн Азії, Африки та Латинської Америки відзначений бурхливими, строкатими й суперечливими процесами. Мінялися вікові підвалини, руйнувалися традиції, ремесла, звичний уклад життя. Користуючись з економічної відсталості країн Азії, Африки та Латинської Америки, відсутності сильної політичної влади, єдності патріотичних і національних сил, до цих регіонів інтенсивно проникав іноземний капітал, що майже повністю підпорядкував собі найбагатіші природні і людські ресурси латиноамериканських та азіатських країн.

Проте фінансові інвестиції та впровадження нових технологій привели до розвитку нафтової, гірничорудної, обробної галузей промисловості, створення транспортної мережі, розвитку комунікацій, зв'язку. Зберігаючи місцевий колорит, усе більше ставали схожими на європейські найбільші міста цих континентів: Стамбул, Багдад, Делі, Шанхай, Токіо, Бомбей, Каїр, Кейптаун, Мехіко, Ріо-де-Жанейро та інші. У них склалися міцні ринкові відносини, з'явилися сучасні фабрики і заводи.

У сільському господарстві посилився монокультурний напрям, що відповідав потребам метрополій, обсяг виробництва продовольчих потреб залишався з року в рік приблизно на тому ж самому рівні. Зовсім інакше розвивалося виробництво експортних культур. Завдяки припливу іноземних інвестицій і розвитку плантаційного господарства, експорт каучуку, рису, бавовни, джуту, какао-бобів, кави різко збільшився у цей період і слугував джерелом збагачування численних західних і змішаних компаній.

Після Першої світової війни більшість афро-азіатських країн були колоніями й напівколоніями західних держав, тому віссю новітньої історії країн Азії та Африки був національно-визвольний рух. Колосальний вплив на народи азіатських і африканських країн справляє релігія. Вплив ісламу, індуїзму, буддизму на життєвий уклад сотень мільйонів людей важко переоцінити. Тому національно-визвольний рух тут мав яскраве релігійне забарвлення. Опираючись посиленню європейського впливу, цей рух спирався на традиційні політичні еліти, національні та націоналістичні партії, прошарок підприємців, що почав утворюватися, які болюче реагували на обмежування своєї влади, на велику соціальну активність інтелігенції, студентства, робітників, селян, дрібних власників, що мали свої специфічні інтереси. Чим вищий був рівень розвитку країни, тим швидше вдавалося згуртувати патріотичні й національні сили, тим швидше й радикальніше провадилися реформи (Туреччина, Іран). Специфічною була тактика визвольного руху в Індії та в ряді сусідніх з нею країн. Тут найбільшу увагу приділяли кампаніям громадянської непокори і ненасильницьких дій, до яких включали і бойкоти — відмови від посад, відмови купувати англійські товари, ухилення від виборів і, як крайній засіб, несплата податків. Незважаючи на очевидну наївність подібної тактики, вона істотно послабила позиції британського колоніалізму в Індії.

Китай з його багатомільйонним населенням і багатою давньою культурою та історією особливо болюче сприйняв утвердження європейського панування. Адже китайці традиційно дивилися на свою країну як на центр Всесвіту, Піднебесну імперію, оточену васалами і варварами. Тим сильнішим був шок, пережитий китайцями після неодноразових воєнних поразок не лише від європейців, але й від Японії. У ході революції 1911-1913 рр. впала Ціньська династія і Китай було проголошено республікою. Вся наступна його історія міжвоєнного періоду була відзначена боротьбою за владу між Гоміньданом, що стояв на національно-патріотичних позиціях, і КПК, в основі якої була марксистська ідеологія. Це протистояння завершилося лише у повоєнний період створенням КНР, де при владі перебували комуністи.

Національно-визвольний рух висунув цілу плеяду видатних громадських і державних діячів, погляди й діяльність яких справляли істотний вплив на народні маси. Серед них — Сунь Ятсен, М. Ганді, М. Кемаль Ататюрк, Реза-шах, Сукарно, Дж. Неру та інші.

Перші повоєнні роки відзначалися хвилею повстань, національних війн, визвольних рухів у багатьох країнах Сходу: "рисові бунти" в Японії, "Рух 4 травня" у Китаї, війна Афганістану за незалежність проти Великої Британії 1919 р., національне піднесення в Індії у 1919-1922 рр., визвольна війна турецького народу 1919-1922 рр., повстання в Єгипті у 1919 й 1921 рр. Хоча у більшості випадків колонізаторам вдалося зберегти своє панування, їхні позиції в Азії похитнулися.

Особливе місце в історії країн Азії посідають кардинальні реформи 20-30-х рр. у Туреччині, Ірані, Афганістані, що сприяли усуненню найбільш потворних пережитків феодалізму в адміністративній, судовій, освітній сферах і деяких галузях економічного життя цих країн.

Країни Латинської Америки отримали незалежність ще у XIX ст., тому в міжвоєнний період основним змістом їхнього політичного життя була боротьба демократичних сил з диктаторськими режимами, встановленими у багатьох країнах. Боротьба ця виливалася у створення Народних фронтів.

Історія країн Азії, Африки та Латинської Америки як складник світової історії міжвоєнного періоду проходила лінією боротьби старого архаїчного укладу життя, характерного для цих регіонів загалом, і народжуваної сучасної цивілізації, заснованої на всебічному розвитку економіки, демократичних інститутів і прагненні довершеності й соціального прогресу.

Запитання і завдання

Чим було викликане, на ваш погляд, відставання країн Азії та Африки від європейських країн у період новітньої історії?
Як вплинула на історію країн Азії та Африки Перша світова війна?
Як ви вважаєте, чому Японія не стала колонією західних держав на відміну від інших азіатських країн?
Порівняйте історію Індії та Китаю в 1918-1939 рр. за показниками:

економічний розвиток;
політичне становище;
державний устрій;
рушійні сили визвольної боротьби;
роль у ній різних соціальних верств;
характер визвольного руху;
засоби боротьби;
політичні партії та їхня роль у визвольному русі.

У чому полягають істотні відмінності країн Тропічної і Південної Африки? Чим можна їх пояснити?
Що було спільним у політичній і державній діяльності М. Кемаля Ататюрка, Реза-шаха, Сукарно, що їх істотно відрізняло?
Прокоментуйте наведені міркування, авторами яких є індійці:

• "Велика Британія принесла Індії мир, прогрес і західну цивілізацію";

"Докорінних суперечностей між Англією та Індією не існує";
"Поступове введення в Індії інститутів західноєвропейської демократії виведе країну зі стану занепаду".

З якими із цих тверджень ви згодні, з якими ні? Чому? Як ви вважаєте, до яких соціальних верств належали автори наведених висловлювань.

Чим ви можете пояснити зовнішню політику Японії щодо азіатських держав?
Поясніть смислове значення перерахованих понять, на звіть історичні події, до яких ці поняття мають відношення:

бойкотування товарів;
кампанія громадянської непокори;
національно-патріотичні сили;
Гоміньдан;
расизм;
сегрегація;
латифундизм.

Які інтереси переслідували західні країни в країнах Азії та Африки? Яку роль відігравав іноземний капітал в економічному розвитку цих країн?
Як ви розцінюєте судження, що "колонізаторська полі тика в країнах Африки принесла більше користі, ніж шкоди"?
В чому полягали особливості економічних процесів у краї нах Латинської Америки в 20-30-ті рр.?
Як позначився вплив іноземних держав на економічному розвитку латиноамериканських країн?
В чому, на ваш погляд, полягали причини приходу урядів Народних фронтів у країнах Латинської Америки, зокрема в Чилі? Порівняйте цей процес з Європою.
Який вплив на долю латиноамериканських народів справило встановлення диктаторських режимів в Аргентині, Бразилії?
Подумайте, в чому спільні й відмінні риси національно-визвольного руху країн Азії, Африки та Латинської Америки в 20-30-х рр.

Тема VII розвиток культури у I половині XX ст.

I. Освіта. Наука. Техніка

1. Вдосконалення системи освіти

Новий технічний рівень виробництва, його ускладнення і спеціалізація, масовий характер і стандартизація вимагали поліпшення загальноосвітнього і технічного рівнів населення. Поступове підвищення значущості освіти супроводжувалося розвитком різних форм спеціалізованого технічного навчання, особливо в нових галузях промисловості. Загальна і спеціальна освіта ставала потребою розвитку суспільства, неодмінною умовою його прогресу і вдосконалення. Істотно мінялися структура і зміст освіти в різних країнах. Значно більше уваги стали приділяти вивченню математики, фізики, хімії на всіх стадіях навчання, зважаючи на потреби виробництва; освіта дедалі більше почала набувати прикладного характеру. В основі спеціалізації і диференціації освіти було підвищення її загального рівня.

У Великій Британії ще 1902 р. було видано закон, що зобов'язував місцеві органи освіти створювати державні граматичні школи. 1918 р. термін обов'язкової початкової освіти було подовжено до 14 років, тобто діти з 5 до 14 років обов'язково повинні були навчатися в школах. Згідно із законом 1944 р. термін обов'язкового навчання було подовжено до 15 років, неповна середня школа проголошувалася обов'язковою.

Університетська освіта у Великій Британії перебувала на вищому світовому рівні, а її центри — Лондонський, Кембриджський, Оксфордський, Едінбургський університети, — були своєрідною Меккою для кращих наукових сил світу і привертали талановиту молодь багатьох країн Європи, Америки, Азії.

Передові позиції США у виробництві, нових технологіях, зростання великого фабричного виробництва, конвеєрна система його організації з технікою, що безперервно ускладнюється, зумовили швидке зростання освіти в країні. Якщо 1910 р. у середній школі (9-12 класи) навчалося 15,4% молоді віком 14-17 років, то у 1920 - 32,3%, у 1930 - 51,4%, Перероблювався й зміст середньої освіти.

Ще 1918 р. закони про обов'язкову початкову освіту було прийнято в усіх штатах. У школах США було встановлено досить низький мінімум обов'язкових знань, зате істотно розширювалася програма необов'язкових предметів, що давало простір для творчості як педагогам, так і самим учням. Приблизно з 20-х років в американській школі здійснювалася диференціація навчання між тими, хто має "академічні здібності", й тими, хто "практично мислить". До шкільної програми включалися курси, що готували до професії, ведення хатнього господарства.