ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 04.09.2024
Просмотров: 602
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
1. Визначальні тенденції світового розвитку у 1914-1939 рр.
2. Періодизація світового розвитку
2.1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)
2.2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)
2.3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)
2.4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)
2.5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)
Тема і перша світова війна 1914-1918 рр. Початок першої світової війни. 1914 р.
1. Липнева криза 1914 р. У міжнародних відносинах
3. Вступ у війну Німеччини, Австро-Угорщини, Росії, Франції, Великої Британії
4. Стратегічні плани противники.
1. Зі спогадів німецького генерала Людендорфа про
2. З французького офіційного повідомлення
1. Австро-німецький наступ на сході
2. Невдача союзників у Дарданеллах
7. Контрнаступ військ Антанти на р. Соммі
1. Зі спогадів Людендорфа про наступ
2. Газета "Русский инвалид" про бої під Верденом
3. З телеграми російського командування про
1. Вплив революції в Росії на хід війни
3. Воєнні дії на Західному фронті
7. Поразка Німеччини та її союзників. Масштаби втрат і руйнувань
1. Мирний договір між Росією, з одного боку,
2. З угоди про перемир'я між союзниками
Повторювально-узагальнюючий урок
1. Наміри головних держав-переможннць на конференції
3. Версальський договір з Німеччиною
4. Мирні договори з союзниками Німеччини за підсумками Першої світової війни
5. Українське питання на конференції
6. Проблема досконалості Версальської системи договорів
1. Версальський договір (витяг)
3. Тріанонський мирний договір (витяг)
1. Міжнародні суперечності на Далекому Сході й у зоні Тихого океану
2. Скликання Вашингтонської конференції та її основні рішення
3. Завершення складання Версальсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі сторони
1. Трактат між Сполученими Штатами Америки,
2. Вашингтонська угода щодо Китаю (витяг)
Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках
1. Невдоволеність переможених країн повоєнним розподілом територій і сфер впливу
2. Генуезька конференція 1922 р.
3.Радянсько-німецький договір у Рапаллой початок зближення між двома країнами
4. Наслідки реалізації планів Дауеса (1924 р.) та Юнга (1928 р.)
5. Найголовніші постанови Гаагської, Лозаннської та Локарнської конференцій
6. Значення пакту Бріана-Келлога
1. Рапалльська угода між Російською Радянською
2. План Дауеса (доповідь комітетові експертів
3. Пакт Бріана-Келлога (витяг)
Тема III суспільно-політичні рухи
Антивоєнний і національно-визвольний рухи, їхні форми і методи боротьби
1. Угода між Великою Британією та Ірландією
1. Роль профспілок після Першої світової війни
3. Соціалістичні та соціал-демократичні партії. Соціалістичний робітничий Інтернаціонал
1. Утворення, цілі й тактика комуністичних партій
3. Стосунки компартій із соціал-демократією
2. З резолюції за доповіддю т. Єркош, прийнятою
2. Порівняння італійського фашизму та німецького нацизму
1.3 Праці г. Гегеля "Філософія історії
Тема IV індустріальні країни європи та америки
1. Зміна статусу сша у світі після Першої світової війни
2. Період "просперіті" (процвітання) за президентів-республіканщв в. Гардінга та к. Куліджа
1. Закон про поліпшення становища в сільському
2. Закон про відновлення національної економіки
1. Соціально-економічне становище країни після Першої світової війни
2. Внутрішня політика кабінету д. Ллойд Джорджа та консервативних урядів
4. Особливості британського тред-юніонізму
5. Депресія 1929-1933 рр. Та її подолання
1. Лист Генради британських тред-юніонів
1. Наслідки Першої світової війни для Франції
3. Країна в період стабілізації (1924-1929 рр.)
4. Прояви економічної депресії
1. Програма Народного фронту (витяг)
2. Листопадова революція 1918 р.
4. Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер
1. Веймарська конституція (витяг)
2. Програмні цілі нсдап (витяг)
1. Наслідки Першої світової війни
2. Криза італійського парламентаризму й інститутів монархії
3. Встановлення фашистської диктатури. Б. Муссоліні
1. Ситуація в Іспанії після Першої світової війни
2. Диктатура м. Прімо де Рівери
4. Уряд Народного фронту та військовий переворот
5. Громадянська війна 1936-1939 рр.
6. Втручання тоталітарних держав до подій в Іспанії
7. Встановлення диктатури ф. Франко
1. "Генералісимус Франко і його час" (витяг із статті
2. "Доля інтербригад в Іспанії" (витяг
Повторювально-узагальнюючий урок
Країни центральної та східної європи польща
1. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудськнй
2, Польсько-українське протистояння у Галичині.
3. "Польське питання" на Паризькій мирній конференції
4. Польсько-більшовицька війна 1920 р.
5. Режим "санації" ("оздоровлення")
1. З Конституції Польської республіки.
2. Визначення кордонів. Включення Закарпаття до складу Чехословаччини
4. Внутрішня політика т. Масаріка та е. Бенеша
6. Становище українського населення
2. Доба Угорської Радянської республіки
3. Угорщина за режиму м. Хорті
2. Декрет революційної урядової ради про
2. Анексія Бессарабії й Буковини
4. Внутрішньополітичне становище в Румунії
5. Встановлення режиму і. Антонеску
1. Про румунсько-німецький договір (з книги
1. Революційний рух 1918-1919 рр.
2. Політика уряду о. Стамболійського
3. Червневі та вересневі водії 1923 р.
1. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців
2. Відовданська конституція 1921 р.
4. Державні перевороти 1929 р. Та 1941 р.
1. Російська революція 1917 р., її причини та початок
3. Утворення Тимчасового уряду, його внутрішня і зовнішня політика
4. Серпневий заколот військових
5. Підготовка більшовицького виступу
7. Встановлення влади більшовиків
9. Національно-визвольний рух і утворення незалежних держав
10. Громадянська війна в Росії: причини, найголовніші події, наслідки
11. Терор у роки громадянської війни
13. Нова економічна політика (неп)
15. Характер сталінського режиму
18. Суспільно-політична обстановка в 20-30-х рр.
1. З книги с. Мельгунова "Червоний терор у Росії?
2. З протоколу засідання Організаційного бюро цк
3. З доповіді д. Волкогонова "Сталінізм: сутність,
Повторювально-узагальнюючий урок
1. Наслідки Першої світової війни для Японії
3. Соціально-економічне становище населення
3. Революційні події 1925-1927 рр. Чан Кайші
4. Протиборство між Гоміньданом і комуністами
5. Визвольна війна народів Китаю проти японської інтервенції
1. Листівка, що розповсюджувалася студентами під
2. Вашингтонський договір щодо Китаю (витяг)
1. Національно-визвольний рух після Першої світової війни
3. Кампанії громадянської непокори
4. Ставлення різних політичних сил до проблем деколонізації та майбутнього країни
2. Напутні побажання Ганді селянству
1. Національно-визвольний рух в Індокитаї, Бірмі та Індонезії
1. Економіка колоніального Індокитаю
2. Промова Сукарно перед судом голландських
3. Інвестиції іноземного капіталу в Індонезії.
1. Конституція Афганістану (основний закон високої
1. Національно-визвольний рух в Північній Африці
2. Здобуття незалежності Єгиптом
1. Особливості економічних і політичних процесів у регіоні
3. Протиборство демократичних сил і диктаторських режимів
1. Капіталовкладення сша і Великої Британії
2. Маніфест Національно-визвольного альянсу
Повторювально-узагальнюючий урок
Тема VII розвиток культури у I половині XX ст.
1. Вдосконалення системи освіти
2. Найважливіші досягнення науки
3. Відкриття а. Ейнштейна, н. Бора, м. Планка, е. Резерфорда, 3. Фрейда та ін.
1. Основні напрями в розвитку світової літератури
2. Творчість р. Тагора, р. Роллана, а. Франса, б. Шоу, т. Манна, Дж. Голсуорсі, і. Буніна
2. Анрі Барбюс. З роману "Вогонь"
8. Відмінності в розвитку літератури у демократичних і тоталітарних державах
1. Зі статті н. Л. Мальцевої про творчість
Тема VIII міжнародні відносини
2. Загострення англо-німецьких та англо-японських суперечностей
3. Зовнішня політика Франції. Франко-німецькі відносини
4. Відмова Німеччини від дотримання статей Версальського договору
5. Експансіоністські претензії Італії
6. Зовнішньополітична доктрина срср. Радянсько-французький та радянсько-чехословацький пакти 1935 р.
1. Із договору про взаємну допомогу між Союзом
2. З меморандуму німецького уряду, врученого
7 Березня 1936 р. Урядам Франції, Великої Британії,
1. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північ-но-Східного Китаю
2. Підготовка Німеччини та Італії до війни
3. Діяльність Ліги Націй в умовах наростання воєнної небезпеки
1. З виступу Гітлера на секретній нараді
2. Вторгнення Японії до Центрального Китаю
4. Політика умиротворення агресорів
5. Загарбання Німеччиною Австрії
6. Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини
1. Ліквідація чехословацької держави
2. Німецькі претензії до Литви і Польщі
3. Англо-франко-радянські переговори 1939 р.
5. Вплив угоди на подальший розвиток подій у Європі
Німеччину цілком задовольняло, що експансія Італії спрямована на південь, і, отже, її увагу до Центральної і Південно-Східної Європи, де інтереси Німеччини та Італії перехрещувалися, буде надовго відвернуто.
Стурбовані військовими приготуваннями Італії в Африці, Велика Британія і США 1935 р. оголосили заборону на експорт зброї як до Італії, так і до Ефіопії, не розрізняючи агресора та його жертву. Вночі на 3 жовтня 1935 р. без оголошення війни італійські війська напали на Ефіопію. Зазнаючи гострої нестачі в постачанні, озброєні головним чином гвинтівками застарілих зразків, мисливськими рушницями та списами, ефіопські війська чинили загарбникам, що використовували танки, літаки й, отруйні речовини, героїчний опір протягом семи місяців.
Столиця Ефіопії Аддіс-Абеба упала 5 травня 1936 р. Імператор Хайле Селассіє змушений був залишити країну. В телеграмі генеральному секретарю Ліги Націй він писав, що зробив це лише через неспроможність продовжувати опір агресорові, й просив не визнавати загарбання фашистською Італією території країни. 9 травня 1936 р., коли італійці захопили не більше третини території Ефіопії, Муссоліні оголосив про остаточне її завоювання. Велика фашистська рада у Римі поспіхом видала декрет про перетворення Італії на імперію й додання до титулу італійського короля титулу імператора Ефіопії. Ефіопія фактично перетворилася на італійську колонію.
2. Вторгнення Японії до Центрального Китаю
Загарбання Китаю повинно було, з точки зору японських керівників, відкрити для Японії нові джерела сировини, ринки збуту, можливість використати дешеву робочу силу і створити надійний тил для нападу на Радянський Союз.
У жовтні 1935 р. Японія проголосила свою політику стосовно Китаю. Вона полягала в "трьох позиціях", викладених японським міністром закордонних справ Хіротой:
-
союз Китаю з Японією для придушення комунізму в Азії;
-
відхід Китаю від співробітництва з "варварами" (тобто усіх держав, окрім Японії);
— встановлення економічного співробітництва між Японією, Маньчжоу-го і Китаєм.
Цілком очевидно, що наслідування цим принципам означало втрату Китаєм політичної та економічної незалежності.
Правлячі кола Японії розраховували на те, що військово-технічна відсталість Китаю, слабкість його центрального уряду, якому часто-густо не підкорялися місцеві генерали, забезпечать перемогу за 2-3 місяці.
7 липня 1937 р. Японія розпочала війну проти Китаю. На липень 1937 р. для дій у Китаї японці виділили 12 піхотних дивізій (250-500 тис. солдатів і офіцерів), 1200 літаків, біля 1000 танків і бронемашин, понад 1500 гармат. Від окремих боїв і сутичок японські війська незабаром перейшли до відкритого наступу на міста Бєйпін і Тяньцзінь і оволоділи і ними за короткий час. Водночас із наступом на Півночі * японці розгорнули військові дії у Центральному Китаї, розпочавши 13 серпня 1937 р. наступ на Шанхай. Після захвату Шанхая та Нанкіна у японців утворилися два ізольованих фронти — Північний та Центральний. Після двох "генеральних наступів" їм вдалося об'єднати ці фронти й заволодіти важливими залізничними комунікаціями Китаю. До кінця року японські війська захопили Тяньцзінь, Пекін, Нанькоу, Шанхай і тогочасну столицю країни Нанкін.
20 лютого 1938 р., виступаючи у рейхстазі, Гітлер заявив про визнання Німеччиною маріонеткової держави Маньчжоу-го і схвалив дії японських військ у Китаї. В квітні 1938 р. гітлерівський уряд припинив продаж зброї Китаю, а після цього відкликав своїх військових радників. Продовження агресії Японії завдало серйозних збитків інтересам західних країн, передусім США і Великій Британії. Було цілком очевидно, що японська буржуазія піде тепер на швидке витіснення британських і американських конкурентів з китайського ринку. Однак якогось ефективного опору Японії західні країни не чинили. Більше того, побоюючись конфронтації з Японією і всупереч закону про нейтралітет, США продавали агресорові стратегічну сировину.
3. Вісь Берлін—Рим—Токіо
Ускладненню обстановки у світі сприяло й сформування блоку агресивних держав. Доброзичлива позиція Німеччини під час італійської агресії проти Ефіопії та спільна італійсько-німецька інтервенція в Іспанії призвели до зближення позицій сторін. 21 жовтня 1936 р. до Берліна прибув міністр закордонних справ Італії Г. Чіано, де він був прийнятий одним із лідерів нацистів Нейратом. 23 жовтня вони поставили свої підписи під конфіденційним протоколом, що був першим офіційним актом встановлення німецько-італійського союзу. Згідно з протоколом, Німеччина визнавала загарбання Італією Ефіопії. У відповідь на це італійський уряд зобов'язався провадити у Лізі Націй вигідну для Німеччини політику, зокрема підтримувати її "зусилля на придбання колоній". Обидві сторони домовилися поширювати воєнну допомогу путчистам в Іспанії, погоджувати політику щодо Великої Британії та Франції, розділити сфери впливу на Балканах і в Дунайському басейні. В протоколі містилися твердження "про загрозу з боку комунізму миру та безпеці в Європі". На прийомі у Гітлера Г. Чіано був поінформований про те, що Німеччина прагне зближення з Японією, фюрер радив італійському урядові визнати маріонетковий уряд Маньчжоу-го. З цього часу співробітництво двох тоталітарних держав дістало назву вісь "Берлін—Рим", а їхні учасники — "держави вісі". В своєму виступі 1 листопада 1936 р. Муссоліні говорив про "вертикаль Берлін-Рим", подібну вісі, навколо якої повинні будуть групуватися інші європейські країни.
25 листопада 1936 р. у Берліні було підписано німецько-японську "Угоду проти Комуністичного Інтернаціоналу" і додатковий протокол. У документах містилися міркування про підривну діяльність Комінтерну, що загрожує не лише "спокою, суспільному добробуту й соціальному ладу", але й "миру в усьому світі". Сторони, що домовляються, зобов'язалися протягом 5 років "підтримувати співробітництво в справі обміну інформацією про діяльність Комінтерну" і "вживати суворих заходів проти осіб, які прямо або побічно, всередині країни або за кордоном перебувають на службі Комінтерну". Водночас у Берліні було підписано німецько-японську "Додаткову секретну військову угоду". У ній обидві сторони зобов'язалися "не вживати ніяких заходів", що могли б сприяти полегшенню становища СРСР в разі його "неспровокованого" нападу на Німеччину або Японію, а також "без взаємної згоди" не укладати із СРСР будь-яких договорів, що суперечили б духові угоди. Таким чином виник "Антикомінтернівський пакт". Він стимулював посилення агресивності Японії в Азії, яка розпочала у липні 1937 р. великомасштабну війну проти Китаю.
Восени 1937 р. посилилася дипломатична активність Італії, що домагалася вступу до "Антикомінтернівського пакту" не як другорядний член, а як "перша велика держава, що усвідомила загрозу більшовизму". Цю вимогу було задовільнено. 6 листопада 1937 р. у Берліні відбулося підписання протоколу про приєднання Італії до "Антикомінтернівського пакту". Виникло об'єднання трьох агресивних держав, що дістало назву "вісь Берлін—Рим—Токіо". Хоча офіційно цей блок був спрямований проти СРСР і лівих сил всередині країн-учасниць, насправді він становив серйозну небезпеку й для західних держав — США, Великої Британії та Франції. За день Г. Чіано писав у своєму щоденнику: "Три нації зобов'язалися піти одним і тим же шляхом, що, певно, приведе їх до війни, до неминучої війни".
Так завершився перший етап формування агресивного блоку. 1939 р. вони підписали договір про військовий союз — так званий "Сталевий пакт".
4. Політика умиротворення агресорів
Політика умиротворення — це намагання Великої Британії та Франції, з мовчазної згоди США, не вживати щодо Гітлера силових методів, котрі дали б йому привід розпочати війну, до якої західні держави були не готові, а піти йому на поступки, тим більше, що Гітлер після задоволення чергової вимоги кожного разу заявляв, що більше ні на що не претендуватиме.
Проведення цієї політики має певні причини. По-перше, між Британією і Францією на початку 30-х років існували протиріччя. На думку багатьох істориків, Британія і Франція могли зупинити Гітлера ще в 1933-34 рр., якби мали бажання і рішучість діяти спільно. Франція на певному етапі мала можливість зробити це завдяки перевазі своїх збройних сил. Проте чисельна (694 000 чол.) французька армія викликала тривогу у Британії, яка не хотіла збільшення ваги Франції на континенті й бачила у Німеччині реальну противагу їй. Того вечора, коли закон про повноваження Гітлера пройшов крізь рейхстаг, Ентоні Іден від імені британського уряду заявив, що завданням британської політики є змусити Францію скоротити армію до 400 000 чоловік.
По-друге, ця політика була пов'язана з тим, що західні держави в 30-х роках вирішили пом'якшити жорстокі умови Версальського договору для Німеччини. Тому вони спокійно поставились до відмови Гітлера від тих статей договору, які були найбільш образливими для Німеччини. Коли в березні 1935 р. в Берлині було опубліковано декрет про введення загальної військової повинності, західні демократії промовчали. В березні 1936 р. німці окупували демілітаризовану Рейнську зону, — реакція також була дуже стриманою. 10 років потому гітлерівський міністр економіки Я. Шахт заявив: "Коли розпочалося озброєння Німеччини, інші країни нічого не заподіяли проти цього. Порушення Версальського договору Німеччиною було сприйнято абсолютно спокійно".
По-третє, тогочасні західні політики ще не знали, на що здатний Гітлер, дехто з них вважав, що з ним цілком можливо вести справи. Вся мерзгнна сутність нацизму ще не була відома світові. Європейські народи були ще далекі від жахливого окупаційного "нового порядку", концтаборів смерті, знищення цілих народів або перетворення їх на безправних рабів.
В-четверте, ця політика відповідала настроям громадської думки цих країн: США робили вигляд, ніби європейські події їх не обходять; Велика Британія, відокремлена від континенту Ла-Маншем, відчувала себе у цілковитій безпеці; Франція поки що сподівалася на систему союзів (Мала Антанта та інші), а також на захисну лінію Мажіно.
