Файл: Всесвітня історія (1914 - 1939).doc

§ 2. Міжнародне співробітництво в межах Ліги Націй з метою забезпечити колективну безпеку шляхом визначення агресора та автоматичного й солідарного застосування санкцій у разі агресії.

§ 4. Націоналізація військової промисловості та скасування приватної торгівлі зброєю.

II. Економічні вимоги.

§ 1. Відновлення купівельної спроможності, що була знищена або послаблена кризою.

§ 2. Проти безробіття та промислової кризи:

а) скорочення робочого тижня без скорочень зарплати;

б) залучення до трудового процесу молоді внаслідок створення системи переходу престарілих трудящих на пенсію у достатньому для прожиття розмірі".

Запитання до документа

1. Прочитавши документ, визначіть, які заходи вживалися Народним фронтом щодо:

фашистських організацій;
колективної безпеки;
подолання промислової кризи.

Запам'ятайте дати:

• листопад 1919 р. — на виборах перемогу одержав Національний блок на чолі з Мільєраном.

• 1924 р. — на виборах перемогу одержав Лівий блок на чолі з Е. Ерріо.

• 1935 р. — підписання франко-радянського договору про взаємодопомогу.

• 1936 р. — створення уряду Народного фронту на чолі з Л.Блюмом.

• 1938 р. — Народний фронт припинив своє існування.

НІМЕЧЧИНА

1. Наслідки поразки у війні

Перша світова війна та її наслідки відіграли вирішальну роль в усій подальшій історії Німеччини XX ст.

Війна катастрофічно вплинула на економічне становище країни та до краю загострила суспільно-політичну ситуацію. Війна дорого коштувала німецькому народові: 2 млн. чоловік було вбито, понад 4,5 млн. поранено, 1 млн. потрапив у полон. Німеччина ледь дихала в лабетах розладу господарства, дорожнечі, голоду, жахливо зросли податки. Було запроваджено трудову повинність, робочий день збільшився, заробітна плата не гарантувала трудівникам та їхнім родинам прожиткового мінімуму. Країна опинилася на порозі великих потрясінь.

2. Листопадова революція 1918 р.

У Листопадовій революції в Німеччині вирішальну роль відіграли дві партії — Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) на чолі з Ф. Ебертом і Ф. Шейдеманом та Незалежна соціал-демократична партія Німеччини (НСДПН) на чолі з К. Каутським і Г. Гаазе. Обидві партії ставили перед собою завдання проведення демократичної революції, встановлення в країні республіканської форми правління, затвердження демократичних свобод.

Осторонь від НСДПН перебувала група "Спартак" на чолі з К. Лібкнехтом та Р. Люксембург. Вона вважала, що Німеччина — "найбільш зріла країна для пролетарсько-соціалістичної революції", кінцевою метою якої було б встановлення диктатури пролетаріату, як у Росії.

З листопада 1918 р. у Кілі розпочалося повстання моряків і солдатів, з якого почалася революція в Німеччині. Повсюдно створювалися робітничі та солдатські Ради.

9 листопада відбулося збройне повстання в Берліні, учасники якого на середину дня оволоділи містом. Було утворено коаліційний уряд — Раду народних уповноважених (РНУ), до якої ввійшли представники СДПН та НСДПН. Очолив уряд правий соціал-демократ Ф. Еберт. Новий уряд здійснив низку демократичних реформ: скасував військовий стан, деякі реакційні закони, проголосив свободу слова, друку, зборів. Цей уряд закінчив війну, підписавши 11 листопада угоду про перемир'я з державами Антанти. Створення РНУ завершило перший етап Листопадової революції. У Німеччині було скинуто монархію та проголошено "соціальну республіку".

16-21 грудня відбувся 1-й Загальнонімецький з'їзд Рад, що прийняв рішення про вибори до Установчих зборів і передачу всієї повноти влади РНУ. З'їздом Рад завершився другий етап революції, який ще давав можливість її мирного розвитку.

ЗО грудня 1918 р. спартаківці вийшли з НСДПН і утворили Комуністичну партію Німеччини (КПН), що відкидала мирні засоби боротьби, закликала бойкотувати вибори до Установчих зборів, взяла курс на захоплення влади й встановлення диктатури пролетаріату.

5-6 січня 1919 р. почалося збройне повстання в Берліні, однак вже 8 січня урядові війська придушили його. Лідерів КПН К. Лібкнехта та Р. Люксембург було вбито 15 січня. 19 січня відбулися вибори до Установчих (Національних) зборів. Буржуазні партії одержали 54,5% голосів, СДПН і НСДПН — 45,5%. Було створено коаліційний уряд, який очолив Шейдеман. Президентом республіки, що була проголошена, став лідер СДПН Еберт. Головними наслідками революції виявилися: повалення монархії, проголошення республіки й демократичних свобод. Створювалися сприятливі перспективи для демократичного розвитку Німеччини.

3. Веймарська республіка

Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за вкрай несприятливих для неї зовнішньополітичних умов. Версальський договір накладав на країну великий тягар і принижував національну самосвідомість німецького народу, створював усі передумови для зростання націоналістичних і реваншистських настроїв.

За таких умов Веймарські Установчі збори 31 липня 1919 р. прийняли конституцію Німеччини, що набрала чинності 11 серпня 1919 р. Веймарська конституція закріпила заміну напівабсолютистської монархії демократичною парламентською республікою. Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йому виняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопорядку. Уряд на чолі з рейхсканцлером призначався президентом і потребував довіри рейхстагу. Значно посиливши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла федеративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік (земель) і 3 "вільних міст", що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, спілок, надала права для діяльності різноманітним організаціям. Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у світі.

3 кінця 1918 р. економічне становище Німеччини безупинно погіршувалося. Втративши багату сировиною провінцію Ельзас-Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області, Німеччина позбавилась 75% видобутку залізної руди, 25% вугілля, 35% виплавки сталі. Згортання військової промисловості та демобілізація армії спричинили масове безробіття. Країна зазнавала гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива. Спекулянти дедалі більше роздували ціни. Курс марки падав, почалася інфляція. Різко загострилася соціальна обстановка.

Після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині виникло безліч так званих "добровольчих" формувань і таємних військових гуртків. Вони складалися головним чином з офіцерів і унтер-офіцерів колишньої кайзерівської армії, що прагнули скинути "листопадових злочинців" і відновити стару, кайзерівську Німеччину.

У цей час на політичну арену країни виходить створена 1919 р. націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини (НСДАП) на чолі з Гітлером. У перші роки свого існування націонал-соціалісти не мали великого впливу. Першими рекрутами націонал-соціалізму були різноманітні елементи, відмітною рисою яких була соціальна невлаштованість: люмпени, фронтовики, що втратили здатність до регулярної праці; політично та психічно нестійкі представники середніх верств, неспроможні усвідомити свої реальні інтереси.

Економічне становище Німеччини продовжувало залишатися дуже тяжким. Повоєнна реконверсія відбувалася дуже повільно порівняно з інфляцією, що зростала високими темпами. Прикриваючись необхідністю "національних жертв", великий капітал прагнув звалити наслідки війни та інфляції на трудящих. Найбільш потерпали від знецінення марки ті, хто одержував тверду зарплату, оклади, пенсії. У 1920 — 1922 рр. заробітна плата забезпечувала не більше 50-60% вартості життя, а 1923 р. — значно менше. У однієї частини народу це породжувало песимізм, настрої безвиході та приреченості; у іншої — загострювало класову самосвідомість і розуміння причин лиха, спонукало до дії.

Наймані робітники налічували в Німеччині близько 22 млн. чоловік, тобто дві третини самодіяльного населення. Політичні партії країни, активно спрямовуючи свої пропагандистські зусилля на робітників, шукали серед них розуміння та підтримки, при цьому переслідуючи свої вузькопартійні цілі.

Найбільшою партією, що мала значний вплив серед робітників, залишалася СДПН. Вона нараховувала близько 1 млн. членів. СДПН перетворювалася на державну партію: у червні 1920 р. її лідери очолювали уряд, а після того неодноразово входили до його складу. Багато соціал-демократів ставали державними службовцями. Демократичний рух у Німеччині в 1919-1923 рр. розвивався хвилеподібно, але кульмінацією стали події осені 1923 р. Великий виступ робітників у Гамбурзі 23-25 жовтня було придушено поліцією та військами.

Монополістичні кола Німеччини зневірились у політиці лівих партій, стали втрачати інтерес до співпраці з СДПН; з іншого боку, авторитет СДПН та інших лівих партій падав. 2 листопада СДПН оголосила про свій вихід з уряду. З ситуації, що склалася, скористалися націонал-соціалісти, щоб завдати удару республіканському урядові й встановити військово-терористичну диктатуру.

8 листопада 1923 р., коли генеральний комісар Баварії фон Кар мав виступати з промовою на мітингу почесних громадян міста Мюнхена в пивному барі "Бюргерброй", Гітлер разом із штурмовиками з СА (напіввійськове формування НСДАП) увірвався до зали, скочив на стілець, вистрілив у стелю, а після цього проголосив "програму" створення "національного уряду". "Пивний путч" було досить швидко ліквідовано, Гітлера та його спільників (серед них генерал Людендорф), що опинилися перед судом, засуджено до п'яти років ув'язнення. Вже наприкінці 1924 р. їх звільнили. Перебуваючи у в'язниці, Гітлер зліпив з різноманітних реакційних творів книгу "Майн кампф" ("Моя боротьба") — біблію націонал-соціалізму та його програму. Тут були схиляння перед пруським мілітаризмом; ненависть до народів Європи, насамперед до французів та слов'ян як до "неповноцінних" та "вироджених"; заклик до повернення традицій Тевтонського ордену та його політики "дранг нах Остен"; антисемітизм, доведений до погромного цькування; расистські розмірковування про "расу панів"; містичний ідеал "третього рейху", покликаний панувати над всіма народами.