Файл: Все вопросы патан экзамен.docx

Форми: а)компактна остеома: розміщена в кірковому шарі кістки, не руйнуючи її; б) губчаста остеоа серед кісткових балок відмічається розростанням фіброретикулярної тканини.

Найчастіше трапляється в кістках черепа.

Хондрома (хрящові екзостози) - пухлина, що виникає з гіалінового хряща. Щільна, побудована з безладно розташованих зрілих клітин гіалінового хряща, укладених в основну речовину. Може досягати великих розмірів. Найбільш часта локалізація - кисті і стопи, хребці, грудина, кістки тазу. Якщо пухлина локалізується в периферичних відділах кістки, її називають екхондромою, в центральних відділах кістки - енхондромою.

Часто зустрічаються у дітей шкільного віку в кінцівках.

Остеобластокластома – гігантськоклітинна пухлина. Зустрічається у людей у віці 11-30 років, частіше у жінок. Найчастіша її локалізація - нижня щелепа в області премолярів. Пухлина викликає виражену в тій чи іншій мірі деформацію щелепи, зростає протягом багатьох років, руйнує кістку на значному протязі. Пухлина має вигляд добре відокремленого ущільненого вузла, на розрізі вона червоного або бурого кольору з білими ділянками і наявністю дрібних і великих кіст.

Остеосаркома - (Остеогенна саркома) - злоякісна пухлина кісток. Побудована з остеогенної тканини, багатої атиповими клітинами остеобластичного типу з великим числом мітозів.

Локалізація: довгі трубчасті кістки (стегнова, велика гомілкова)

Форми: а) остеопластична - наростання процесів пухлинного кісткоутворення б) остеолітична - при інтенсивному руйнуванні кістки.

Класифікаця за клітинно волокнистим складом: а)остеобластична б)хондробластична в)фібропластична.

Саркома Юінга - пухлина кісток злоякісного характеру.

Має нейроектодермальне походження . Характерна ознака - хромосомна транслокація. Локалізація: вражає лопатку, ключицю, таз, ребра, хребет, а також нижню частину трубчастих довгих кісток. Тривалий час росте в кістково мозковому каналі, пізніше розповсюджується на кортикальний шар (феномен «цибулинного лушпиння») Частіше страждають діти віком 10-14 років, але може виникати у дітей до 5 років.

200. Особливості метастазування та прогноз пухлин дитячого віку.

Особливістю пухлин у дітей є своєрідність перебігу деяких злоякісних пухлин в порівнянні з такими у дорослих. Так, злоякісні пухлини внутрішніх органів (ембріональні нефрома і гепатома) у дітей довго зберігають експансивний характер зростання, властивий доброякісних пухлин, і довго не метастазують. Поряд з цим деякі доброякісні пухлини у дітей мають інфільтруючим зростанням, наприклад ангіоми. У дітей спостерігається дивовижне явище переходу злоякісних пухлин (наприклад, нейробластом) в доброякісні (гангліоневроми), що у дорослих не спостерігається, це явище отримало назву реверсії пухлини.

Злоякісні пухлини зустрічаються переважно у дітей від періоду новонародженості до 6-річного віку. Найчастіше вони бувають у віці 3-5 років, що вказує на значення внутрішньоутробних канцерогенних впливів, що йдуть, ймовірно, від матері.

201. Поняття про хворобу. Визначення термінів і загальна характеристика захворювання. Морфогенез періодів захворювання. Клінічні і морфологічні прояви хвороби. Ускладнення хвороби. Безпосередні причини смерті.

Хвороба – порушення життєдіяльності організму під впливом шкідливих подразників зовнішнього чи внутрішнього середовища.

Нозологічна одиниця - конкретні хвороби з типовим для них поєднанням симптомів і функціонально-морфологічних змін, а також певної етіології й патогенезу.

Морфогенез віддзеркалює динаміку змін морфологічних структур у процесі розвитку захворювання, одужання або смерті. У перебігу хвороби виділяють 4 періоди: 1) латентний (прихований, інкубаційний); 2) продромальний; 3) період розпалу; 4) завершальний період.

Латентний період (стосовно інфекційних хвороб – інкубаційний період) триває від моменту впливу причини до появи перших клінічних ознак захворювання. Цей період може бути коротким, так і досить тривалим.

Продромальний період – відрізок часу від перших ознак хвороби до повного її прояву. Іноді цей період має яскраві клінічні прояви (крупозна пневмонія, дизентерія), в інших випадках є нечіткі симптоми, наприклад, безпричинна веселість (ейфорія) при гірській хворобі.

Період виражених проявів, або розпалу хвороби характеризується повним розвитком клінічної картини, появою специфічних симптомів і синдромів захворювання: судоми при недостатності паращитовидних залоз, лейкопенія при променевій хворобі, типова тріада (гіперглікемія, глюкозурія, поліурія) у хворих на цукровий діабет.

Кінець хвороби може бути наступним: одужання (повне й неповне), рецидив, перехід у хронічну форму, смерть.

Клінічніко-морфологічні прояви хвороби – симптоми на різних стадіях, що свідчать про наявність хвороби.

Ускладнення хвороби – це результат природнього розвитку захворювання в організмі людини.

Причина смерті — захворювання, травма або інший стан, що безпосередньо призвели до смерті людини. Явище, яке об'єктивно (зі внутрішньою необхідністю) призвело до припинення життєдіяльності організму.

202. Класифікації хвороб. Поняття про Міжнародну класифікацію хвороб.

Класифікація хвороб людини проводиться за такими критеріями:

• за характером перебігу (гострі та хронічні захворювання);
• за рівнем, на якому в організмі виявляються специфічні патологічні зміни при хворобі (молекулярні, хромосомні, клітинні і тканинні, органні, захворювання всього організму);
• за етіологічним фактором (хвороби, які спричинюють механічні, фізичні, хімічні, біологічні або психогенні фактори);
• за способом їхнього лікування (терапевтичні, хірургічні та інші);
• за віковими або статевими відмінностями (гінекологічні, дитячі) тощо.

Міжнародна класифікація хвороб (МКХ) - документ, який використовується як провідна статистична та класифікаційна основа в системі Охорони здоров'я та яка створює умови для систематизованої реєстрації, аналізу, інтерпретації та порівняння даних про смертність та захворюваність, отриманих в різних країнах або регіонах та в різний час.

203. Діагноз: визначення і загальна характеристика. Діагноз у педіатрії.

Діагноз - медичний висновок про стан здоров'я обстежуваного (хворого), про наявне захворювання (травму) або про причину смерті, виражене в термінах, передбачених прийнятими класифікаціями і номенклатурою хвороб. Змістом діагнозу можуть бути також особливі фізіологічні стани організму.

204. Види діагнозів.

Види:

1. Попередній -діагноз виставляється на основі скарг, анамнезу хвороби і життя, даних об'єктивного обстеження, проведених не повністю, тобто не у всіх деталях.

2. Диференціальний - це коли проводиться порівнювання клінічної картини даного захворювання з симптомами інших ймовірних хвороб .

3. Заключний - діагноз виставляється лише після того, як проаналізовані всі об'єктивні і суб'єктивні симптоми, проведені всі необхідні обстеження і нема ніяких сумнівів у правильності діагнозу .

205. Принципи побудови діагнозу.

Головним принципом побудови діагнозу є наявність у ньому трьох частин: основне захворювання, ускладнення та супутні захворювання. Необхідно притримуватися нозологічного принципу з врахуванням етіології, патогенезу хвороби і анатомічної локалізації патологічних процесів з максимальним використанням МКХ-ВООЗ (Міжнародна класифікація хвороб- Всесвітня організація охорони здоров'я) і з врахуванням спеціальних методичних рекомендацій, затверджених МОЗ (Міністерство охорони здоров'я) України.

206. Структура діагнозу

Структура діагнозу:

1. Основне захворювання(основна причина смерті)

2. Ускладнення (головне, другорядні) – патологічні процеси та стани, патогенетично поєднані з основним захворюванням (або з лікарськими маніпуляціями), що не є його проявами

3. Супутнє захворювання – захворювання, етіологічно та патогенетично не пов’язане з основним і його ускладненнями, не вплинуло на їх розвиток і не сприяло смерті. Воно не має ускладнень.

207. Основне захворювання: визначення, загальна характеристика. Комбіноване основне захворювання. Фонові захворювання.

Основне захворювання(основна причина смерті) – визначена за міжнародною класифікацією нозологічна форма/нозологічні форми, яка(і) сама(і) по собі або через ряд ускладнень призводить(ять) до функціональних розладів, що зумовлюють клініку хвороби і є причиною смерті.

Комбіноване основне захворювання – це декілька нозологічних одиниць, кожна з яких може призвести до сметрі

Фонові захворювання – це хвороби або патологічні процеси, що не мають етіологічного зв’язку з основним захворюванням, але створюють умови для його виникнення чи посилюють його перебіг. Такі хвороби мають прямий патогенетичний зв’язок з основним захворюванням і відіграють важливу роль в його патогенезі.

208. Ускладнення основного захворювання: визначення, загальна характеристика.

Ускладнення основного захворювання – це хвороби або патологічні процеси, що виникають у результаті основного захворювання безпосередньо або через інші наявні ускладнення.

Вони патогенетично пов’язані з основним захворюванням і виникають під час його перебігу чи після згасання основних симптомів хвороби, ставши безпосередньо причиною смерті .