Файл: Все вопросы патан экзамен.docx

ОПІКИ— ушкодження тканин організму, яке виникає внаслідок місцевої дії ушкоджувального фактора: переважно високої температури, а також деяких хімічної речовин, електричного струму чи іонізуючого випромінення.

О. І ступеня вважається поверхневе ураження шкіри, яке характеризується її почервонінням;

до О. ІІ ступеня — більш глибокі ушкодження шкіри з утворенням на її поверхні пухирів;

О. ІІІ ступеня підрозділяються на дві групи — А і Б (при О. ІІІА ступеня виникає частковий некроз шкіри зі збереженням камбіальних елементів дерми, а при О. ІІІБ ступеня некроз шкіри поширюється на всю її товщу);

О. ІV ступеня характеризуються змертвінням шкіри і більш глибоко розташованих тканин.

О. І, ІІ та ІІІА ступеня відносять до поверхневих. Шкірний покрив при цьому відновлюється самостійно.

О. ІІІБ і ІV ступеня — глибокі та зазвичай потребують оперативного

лікування

Теплови́й уда́р — патологічний стан, що виникає раптово і зумовлений розладами терморегуляції організму при тривалому впливові на нього високої температури повітря або інфрачервоного (теплового) випромінювання.

При дії на організм людини високої температури можуть розвинутися теплові судоми. Теплові судоми є передвісниками теплового удару. Першими ознаками теплових судом є: багате потовиділення, втома, спрага, м'язові судоми в області живота, в ногах і руках.

Гіпотермія: Переохолодження з небезпечними наслідками може виникнути при температурах >0 °C, якщо втрата тепла перевищує його утворення. Найчастіша причина: перебування впродовж довшого часу в умовах, що сприяють втраті тепла (занурення в холодній воді, низька температура повітря, сильний вітер, невідповідний або вологий одяг).

Стадії (ступені) гіпотермії:

ГТ1 — температура тіла 32–35 °C, пацієнт в свідомості, присутній м'язовий тремор

ГТ2 — температура тіла 28–32 °C, порушення свідомості, припинення тремору

ГТ3 — температура тіла 24–28 °C, втрата свідомості, збережені симптоми життєдіяльності

ГТ4 — температура тіла <24 °C, відсутність ознак життя

ГТ5 — смерть.

412 Променева хвороба.

ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА — захворювання, що розвивається в результаті впливу іонізуючого випромінювання на людину. Залежно від тривалості опромінення і термінів прояву захворювання розрізняють гостру і хронічну.

Причинами смерті є глибоке порушення кровотворення, геморагічно-некротична пневмонія.

413. Ятрогенна лікарська патологія.

Ятрогені́я— помилкові або неадекватні дії медичного працівника, як несвідомі, так і свідомі, що призвели до виникнення захворювання, ускладнення або смерті пацієнта.

Класифікація:

Ятрогенії, що виникають при хірургічних захворюваннях та оперативних втручаннях, з уточненням захворювання та характеру оперативного втручання.

Ятрогенії, спричинені медикаментозним лікуванням.

Ятрогенії, спричинені профілактичними заходами.

Ятрогенії діагностичних заходів.

Смерть від наркозу, в тому числі і при премедикації.

Ятрогенні захворювання не мають сувороо і яскраво виражених певних ознак. Це пов'язано з різноманіттям причин, що їх викликають. Якщо це ятрогенія психологічного характеру, то вона може проявлятися повною відмовою від лікування у даного лікаря або даними методами.

Якщо ятрогенії проявляються інфекційними хворобами, то вони мають свої типові симптоми, але найчастіше важче піддаються лікуванню.

У більшості випадків лікування ятрогенних захворювань закінчується сприятливо. В залежності від виду захворювань тривалість терапії може займати від декількох тижнів до декількох місяців.

414. Інфекційний процес, інфекція і інфекційна хвороба.

Інфекційний процес - типовий патологічний процес, що лежить в основі розвитку інфекційних хвороб

Патогенез інфекційного процесу. У процесі еволюції патогенні агенти виробили здатність проникати в організм хазяїна через визначені тканини. Місце їхнього проникнення одержало назву вхідних воріт інфекції. Вхідними воротами для одних мікроорганізмів є шкірні покриви (малярія, висипний тиф, шкірний лейшманіоз), для інших - слизові оболонки дихальних шляхів (грип, кір, скарлатина), травного тракту (дизентерія, черевний тиф) чи статевих органів (гонорея, сифіліс). Інфікування може виникати при безпосереднім надходженні збудника в кров чи лімфу (укус членистоногих і тварин, ін'єкції і хірургічні втручання).

415. Загальна характеристика інфекційного процесу і інфекційного захворювання. Первинний інфекційний комплекс. Шляхи поширення інфекції з первинного комплексу. Варіанти місцевих і загальних реакцій при інфекціях і інфекційних хворобах.

Інфекцією, або інфекційним процесом, називається взаємодія патогенного мікроорганізму та макроорганізму, яка відбувається під впливом навколишнього середовища. Якщо в результаті взаємодії з патогенним мікроорганізмом порушуються фізіологічні функції і настає розлад життєдіяльності організму, то виникає інфекційна хвороба — одна з форм інфекційного процесу. Іншою формою інфекційного процесу є безсимптомна інфекція, або носійство (бактеріо- і вірусоносійство), при якому взаємодія мікро- і макроорганізму зовні нічим не проявляється, але може супроводитися імунною відповіддю.

При інфекційній хворобі спостерігається утворення первинного афекту (осередку), що виникає у вхідних воротах. Первинний афект являє собою осередок запалення. При лімфогенному розпов- сюдженні збудника виникає запалення як відвідних лімфатичних судин (лімфангіт), так і регіонарних лімфатичних вузлів (лімфа- деніт). Поеднання первинного афекта, лімфангіта і лімфаденіта при інфекційному захворюванні дозволяє говорити про первинний інфекційний комплекс. При одних інфекціях він виражений (туберкульоз, сифіліс, туляремія), при інших фактично не виникає; процес одразу набуває генералізованого характеру (висипний і поворотний тиф, малярія).

Шляхи розповсюдження збудника із первинного афекта або комплексу можуть бути: лімфогенними, гематогенними, інтрака- налікулярними, периневральним або контактними.

Кожна інфекційна хвороба характеризується місцевими змінами, які розвиваються у відповідній тканині чи органі (в товстій кишці при дизентерії, у клітинах передніх рогів спинного моз- ку при поліомієліті, у стінках дрібних судин при висипному тифі), і в тій чи іншій мірі типові для даної хвороби. При інфекційних хворобах розвивається ряд загальних змін: висип на шкірі, васкуліти, гіперпластичні процеси у лімфатичних вузлах, селезінці, кістковому мозку, запальні процеси у проміжній тканині та дистрофічні зміни у паренхіматозних органах.

416. Особливості інфекційних захворювань у дитячому віці.

. Особливість інфекційних захворювань в дитячому віці. 1)Схильність до генералізації процесу і розвитку септичних станів. 2) Частота змін з боку шлунково-кишкового тракту центральної нервової тлі інфекційних (діарейний синдром) та (нейротоксикоз) системи на хвороб. 3)Незначна запальної відповіді. вираженість синдрому системної 4)-Інфекційні захворювання у, дітей супроводжується глибокими порушеннями обміну речовин. 5) -Діти сприйнятливість до вірусів. - 6) Значна частота атипових форм захворювання. раннього віку проявляють підвищену

417. Сепсис. Визначення. Особливості сепсису, що відрізняють його від інших інфекційних захворювань. Етіологія, патогенез, місцеві і загальні зміни при сепсисі. Класифікація сепсису.

Сепсис – загальне інфекційне, поліетіологічне, загрозливе життю захворювання, не відтворюється, яке виникає у зв’язку з існуванням в організмі осередку інфекції і має ряд відмінностей від інших інфекційних хвороб.

Основні риси. Етіологічна особливість – є поліетіологічним захворюванням.В епідеміологічному відношенні – сепсис не заразна хвороба і не відтворюється в експерименті.

Клінічна особливість – прояви хвороби залишаються трафаретними, незалежно від характеру збудника; в перебігу відсутня циклічність, без певних термінів інкубації.

Імунологічна особливість – імунітет при сепсису не виробляється, переважають гіперергічні реакції.

Патологоанатомічні особливості – місцеві і загальні зміни при ньому не мають будь-яких специфічних рис, як при інших інфекціях.

Етіологія. Сепсис можуть спричинити різні бактерії (стафілококи, стрептококи, пневмококи, синьогнійна паличка, клебсієла тощо), гриби (кандидозний сепсис), найпростіші (генералізована форма токсоплазмозу). Характеризуючи збудника, необхідно звернути увагу на його вірулентність, дозу. Однак, іноді сепсис буває обумовлений умовно-патогенною флорою, що тривалий час перебуває на поверхні шкіри або слизових оболонок хворого.

При сепсисі розрізняють місцеві та загальні зміни. Місцеві зміни розвиваються в осередку проникнення інфекції (вхідні ворота) або на певній відстані від нього. Утворюється септичний вогнище, яке являє собою фокус гнійного запалення (в деяких випадках септичний вогнище відсутє). З септичноговогнища інфекція швидко поширюється по лімфатичних і кровоносних судинах. Поширення інфекції по лімфатичної системи веде до розвитку лімфангіта,лімфотромбозу і лімфаденіту, а поширення її по кровоносній системі (по венах) - до развитку флебіта і тромбофлебіту. Нерідко виникає гнійний тромбофлебіт, що веде до розплавлення тромбів і тромбобактеріальная емболії.

Загальні зміни при сепсисі мають характер дистрофічних, запальних і гіперпластичних процесів. Дістрофічні зміни розвиваються в паренхіматозних органах (печінка, нирки, міокард, м'язи, ЦНС) і проявляються різними видами дистрофії і некробіозом, які нерідко завершуються некрозом.