Файл: Все вопросы патан экзамен.docx

• швидке зморщення клітин → утворення цитоплазматичних бруньок → фрагментація з утворенням апоптотичних тілець (складаються з мембранозв’язаних везикул цитозолю та органел).

58. Порівняльна характеристика некрозу та апоптозу. Ультраструктурні ознаки некрозу та апоптозу. Роль апоптозу при різноманітних захворюваннях.

Апоптоз відіграє життєво важливу роль в процесі ембріонального і онтогенетичного розвитку, має місце при різних морфогенетичних процесах, забезпечує підтримку клітинного гомеостазу як у лімофоїдной тканини, так і в інших проліферуючих тканинах. Порушення апоптозу в ембріогенезі може призводити до внутрішньоутробної загибелі плоду, природженої потворності або різних захворювань, в тому числі і злоякісних новоутворень.

Розрізняють два типи загибелі клітини: апоптоз і некроз. Принципові відмінності полягають в наступному: некроз є результатом незапланованого події і відбувається спонтанно, апоптоз формується як чітко-регульований, генетично-детермінований процес елімінації клітини. Відмінною морфологічної рисою апоптозу є колапс ядра. Хроматин стає суперконденсованим в формі півмісяця по периферії ядра, в цей момент починається фрагментація ДНК. Характерними ознаками апоптозу, що дозволяють відрізнити його від некрозу, є:

а) перехід фосфатидилсерина з внутрішнього моношару цитоплазматичної мембрани в зовнішній моношар; вихід цитохрому С з міжмембранного простору мітохондрій в цитоплазму

б) активація цистеїнових протеїназ (каспаз)

в) утворення активних форм кисню

г) зморщування (blebbing) цитоплазматичної мембрани

д) подальший розпад ядра на частини

е) фрагментація клітин на везикули з внутрішньоклітинним вмістом - апоптотичні тільця

ж) апоптотичні тіла захоплюються фагоцитуючими клітинами мікрооточення, як у випадку некрозу. При розвитку апоптозу викиду клітинного вмісту не відбувається, запалення не виникає. Некроз поширюється зазвичай на групи клітин, в той час як апоптоз носить селективний характер по відношенню до окремих клітин

59. Імунне знищення клітин: визначення, морфологічна характеристика. Фагоцитоз: визначення, клітини-фагоцити, мікроскопічні прояви фагоцитозу. Поняття про імунноклітинний кілінг, деструкцію клітин активованим комплементом.

Фагоцито́з — активне захоплення і поглинання мікроскопічних сторонніх об'єктів (бактерії, фрагменти клітин) і твердих частинок одноклітинними організмами або деякими клітинами багатоклітинних тварин.

Фагоцитоз складається з послідовних стадій: наближення об'єкта фагоцитозу фагоцита, атракції — розташування об'єкта на поверхні фагоцитуючої клітини, поглинання і перетравлення поглиненого об'єкта.

У процесі фагоцитозу активна роль належить клітинній мембрані, яка обволікає часточку, що фагоцитується, і втягує її вглибину цитоплазми з утворенням фагосоми. З лізосом клітини до фагосом надходять гідролітичні ферменти, які перетравлюють поглинуту часточку. Неперетравлені рештки можуть лишатись у клітині довгий час. Фагоцитоз відіграє важливу роль, головним чином, при запаленні, загоєнні ран, як фактор неспецифічного імунітету.

У людини розрізняють два типи професійних фагоцитів:

нейтрофіли
моноцити

Основні етапи фагоцитарної реакції подібні для клітин обох типів. Реакція фагоцитозу може бути підрозділена на кілька етапів:

1. Хемотаксис. В реакції фагоцитозу важливіша роль належить позитивному хемотаксису. Як хемоаттрактантов виступають продукти виділяються мікроорганізмами і активованими клітинами у вогнищі запалення (цитокіни, лейкотриен В4, гістамін), а також продукти розщеплення компонентів комплементу (С3а, С5а), протеолітичні фрагменти факторів згортання крові та фібринолізу (тромбін, фібрин), нейропептиди, фрагменти імуноглобулінів та ін. Однак, «професійними» хемотаксинами служать цитокіни групи хемокинов.

Раніше інших клітин у вогнище запалення мігрують нейтрофіли, значно пізніше надходять макрофаги. Швидкість хемотаксического переміщення для нейтрофілів і макрофагів порівнянна, відмінності в часі надходження, ймовірно, пов'язані з різною швидкістю їх активації.

2. Адгезія фагоцитів до об'єкта. Обумовлена наявністю на поверхні фагоцитів рецепторів для молекул, представлених на поверхні об'єкта (власних або зв'язалися з ним). При фагоцитозі бактерій або старих клітин організму господаря відбувається розпізнавання кінцевих Сахарідний груп - глюкози, галактози, фукоза, манози і ін., Які представлені на поверхні фагоцітіруемий клітин. Розпізнавання здійснюється лектиноподібною рецепторами відповідної специфічності, в першу чергу маннозосвязивающім білком і селектин, присутніми на поверхні фагоцитів.

У тих випадках, коли об'єктами фагоцитозу є не живі клітини, а шматочки вугілля, азбесту, скла, металу та ін., Фагоцити попередньо роблять об'єкт поглинання прийнятним для здійснення реакції, огортаючи його власними продуктами, в тому числі компонентами міжклітинного матриксу, який вони продукують .

Хоча фагоцити здатні поглинати і різного роду «непідготовлені» об'єкти, найбільшої інтенсивності фагоцитарний процес досягає при опсонізації, тобто фіксації на поверхні об'єктів опсонінов до яких у фагоцитів є специфічні рецептори - до Fc-фрагменту антитіл, компонентів системи комплементу, фібронектину і т. Д .

3. Активація мембрани. На цій стадії здійснюється підготовка об'єкта до занурення. Відбувається активація протеїнкінази С, вихід іонів кальцію з внутрішньоклітинних депо. Велике значення відіграють переходи золь-гель в системі клітинних колоїдів і актино-міозіновие перебудови.

4. Занурення. Відбувається обволікання об'єкта.

5. Утворення фагосоми. Замикання мембрани, занурення об'єкта до частини мембрани фагоцити всередину клітини.

6. Утворення фаголізосоми. Злиття фагосоми з лізосомами, в результаті чого утворюються оптимальні умови для бактеріолізу і розщеплення убитої клітини. Механізми зближення фагосоми і лізосом неясні; ймовірно, відбувається активне переміщення лізосом до фагосомах.

7. Кіллінг і розщеплення. Велика роль клітинної стінки перевариваемой клітини. Основні речовини, які беруть участь в бактеріоліз: пероксид водню, продукти азотного метаболізму, лізоцим та ін. Процес руйнування бактеріальних клітин завершується завдяки активності протеаз, нуклеаз, ліпаз та інших ферментів, активність яких оптимальна при низьких значеннях pH.

8. Викид продуктів деградації.

Фагоцитоз може бути:

завершеним (кіллінг і переварювання пройшло успішно);

незавершеним (для ряду патогенів фагоцитоз є необхідним ступенем їх життєвого циклу, наприклад, у мікобактерій і гонококів).

60. Постішемічно-реперфузійні пошкодження органів. Визначення, особливості морфогенезу, морфологічна характеристика, наслідки.

Постішемічні зміни в органах

Головний мозок - Ішемічна енцефалопатія, Набряк, Набухання тканини головного мозку, Вогнищеві та тотальні некрози тканини головного мозку

Серце - Субендокардіальні крововиливи, Вогнищеві і більші ділянки некрозу, Ділянки стиснення та ущільнення м’язових волокон

Легені - Вогнища ателектазу (спадання), Серозно-геморагічний набряк, Тромби в мікроциркуляторному русл, Травми при проведені ШВЛ

Нирки - Некроз епітелію канальців

Наднирники - Ліпоїдне виснаження клітин кори, Вогнища крововиливу та ділянки некрозу

Печінка - Втрата глікогену, гідропічна дистрофія, Некрози в центрі дольки, структурно-функціональна недостатність зірчастих ретикулоендотеліоцитів

Реперфузійний синдром — це синдром, що виникає внаслідок поновлення кровообігу в ішемізованій ділянці органа, тобто в результаті реперфузії. Поновлення кровообігу може бути обумовлене припиненням ангіоспазму, лізисом тромбу, руйнуванням агрегатів клітин крові, хірургічним видаленням тромбу, зняттям лігатури.

Клінічно реперфузійний синдром виявляє себе значним збільшенням інтенсивності ушкодження відразу ж після поновлення кровообігу. Внаслідок цього стан хворого різко погіршується. Мінімальна тривалість ішемії, після якої виникає виражений реперфузійний синдром, становить 40 хв. Якщо тривалість ішемії менше 20 хв., зазначений синдром не розвивається.

Патогенетичною основою реперфузійного синдрому є так званий "кисневий парадокс". Якщо здійснювати перфузію розчином, що не містить кисню (або містить його мало), а через 40 хв. і більше перейти на перфузію розчином з нормальною напругою О2, то в результаті такої перфузії порушення, обумовлені попередньою гіпоксією, не тільки не зменшуються, як цього варто було б очікувати, а стають більш вираженими (парадокс!). В основі зазначеного парадокса різка активація процесів пероксидного окиснення ліпідів, обумовлена надходженням кисню в клітини, у яких міститься велика кількість відновлених компонентів дихального ланцюга. Відбувається скидання електронів в обхід дихального ланцюга безпосередньо на молекули кисню, внаслідок чого утворюється велика кількість вільних радикалів. Останні ініціюють реакції пероксидного окиснення ліпідів, що є важливим молекулярним механізмом ушкодження клітинних мембран

Смотрите также файлы

Коган В.С. Телеграфия и основы передачи данных учебник.pdf

Жібек атты кішкентай ыздарымын. Армысыздар халайы, Амандасып алайы. Мені атым Карина.docx

Программа стимулирования торговых представителей ооо агроторг Пятерочка.docx

Суммативное оценивание за разделы Выделение и Движение.docx

Инструкция по выполнению работы Работа по информатике состоит из двух частей, включающих в себя.pdf

Файл: Все вопросы патан экзамен.docx

58. Порівняльна характеристика некрозу та апоптозу. Ультраструктурні ознаки некрозу та апоптозу. Роль апоптозу при різноманітних захворюваннях.

60. Постішемічно-реперфузійні пошкодження органів. Визначення, особливості морфогенезу, морфологічна характеристика, наслідки.

Смотрите также файлы

Информация

Списки файлов

Дополнительно