Файл: Все вопросы патан экзамен.docx

При гнійному запаленніхарактерним є утворення гнійного ексудату, що складається з великої кількості лейкоцитів, альбумінів та глобулінів, має жовтуватий колір.

Окрім лейкоцитів, в ексудаті можуть міститися лімфоцити, макрофаги, різноманітні клітинні елементи місцевої тканини некрозу. Гнійне запалення буває на слизових оболонках (гнійний бронхіт, уретрит), серозних оболонках — (гнійний плеврит, емпієма плеври, перикардит), у внутрішніх органах (міокардит, гепатит, нефрит).

Гнійний ексудат може розташовуватися між тканинними елементами, дифузне їх пронизуючи (гнійна інфільтрація), що визначається як флегмона. В інших випадках гнійне запалення обмежене окремою ділянкою: у цьому випадку кількість лейкоцитів зростає в результаті еміграції їх з просвіту судин, виникає некроз тканинних елементів, їхнє розчинення в результаті ферментативної дії лізосом або за участю мікроорганізмів; поступово місце запалення перетворюється на порожнину, виповнену гноєм (абсцес).

У гнійному ексудаті містяться різноманітні ферменти, в першу чергу протеази, що можуть розщеплювати загиблі та дистрофічне змінені структури, в тому числі колагенові та еластичні волокна. Поруч із лейкоцитами, в ексудаті є різноманітні бактерицидні фактори - імуноглобуліни, компоненти комплементу. У зв'язку з цим гній затримує розвиток бактерій. Через 8-12 годин нейтрофіл в ексудаті перетворюється на "гнійне тільце" (лейкоциту стані жирової дистрофії).

Види гнійного запалення: абсцес – гострий і хронічний, флегмона, емпієма; типові приклади – фурункул, карбункул, абсцес легень, печінки, головного мозку, пароніхій, панарицій, флегмона шиї, медіастиніт, паранефрит, параметрит, парапроктит.

Абсцес виникає або в некротизованій тканині, в якій зростають процеси аутолізу (наприклад, при травмі) або в життєздатних тканинах при проникненні великої кількості мікроорганізмів (наприклад, при інфекціях). По периферії скупчення гною оточено валом грануляційної тканини, через судини якої в порожнину абсцесу надходять нейтрофіли і частково видаляються продукти розпаду. Ця грануляційна тканина, що відмежовує порожнину абсцесу від навколишніх тканин, називається піогенною капсулою (membrana piogenica),характерна для хронічних абсцесів.

Відмежування гною в абсцесі має нестабільний характер, зберігається тенденція до прогресуючого розплавлення навколишніх тканин. При хронічному перебігу в піогенній мембрані з'являються два шари: внутрішній, ближче до порожнини, складається з грануляційної тканини та зовнішній, що виникає як результат дозрівання та перетворення на зрілу фіброзну сполучну тканину.

Утворення флегмонизалежить від патогенності збудника, стану захисних систем організму, а також від структурних особливостей тканин, в яких вона виникла і де є умови для поширення гною. Тому найчастіше флегмона виникає в підшкірній жировій клітковині, між м'язових прошарків. Флегмону волокнисто-жирової клітковини називають целюлітом. Вона може бути м'якою, якщо відсутні вогнища некрозу, або твердою, коли в ній виникає коагуляційнийнекроз.

Гнійне запалення порожнин тіла або порожнинних органів називається емпіємою.Причиною її може бути запальний процес у сусідній тканині (абсцес легень при емфіземі) або порушення відтоку гною при гнійному запаленні порожнинних органів — жовчного міхура, хробакоподібного відростка, маточних труб та ін. При тривалому перебігу емпієми слизові, синовіальні або серозні оболонки некротизуються, на їхному місці розвивається грануляційна тканина,яка при дозріванні зумовлює розвиток синехій або облітерацію порожнин.

Гнійне запалення протікає в клініці гостро: при цьому абсцес може прориватись назовні або в окремі порожнини, може мати місце перехід запалення на вени та лімфатичні судини (флебіти, лімфангіти), що призводить до септикопіємії.

Крім того, гнійне запалення може мати і хронічну форму: хронічні гнійні катари слизових оболонок (бронхіт, сальпінгіт). У внутрішніх органах це може супроводжуватись утворенням хронічних абсцесів. Інколи вогнища хронічного запалення з'єднуються з поверхнею тіла за допомогою вузького каналу, утвореного грануляційною тканиною, яка має назву нориці, або фістули, що трапляється при хронічних остеомієлітах, спондилітах. В останньому випадку можливий розвиток так званих холодних абсцесів (при туберкульозному спондиліті).

При хронічному запаленнізапальна гіперемія нерізко виражена, в гної, крім лейкоцитів, містяться лімфоцити, плазмоцити. Причиною гнійного запалення є стафілококи, стрептококи, гонококи, менінгококи.

109. Катаральне запалення: визначення, етіологія, класифікація (гостре і хронічне), морфологічна характеристика, наслідки.

Катаральне запалення (від грец. katarrheo - стікати) виникає на слизових оболонках і характеризується значним утворенням і скупченням ексудату на поверхні слизової оболонки. Ексудат може бути серозним, слизовим, геморагічним, причому до нього завжди приєднується злущені клітини покривного епітелію. Катаральним називають запалення, при якому ексудат, що виходить на поверхню слизових оболонок, стікає з них; при цьому до його складу примішується слиз, що є продуктом діяльності слизових залоз.

У зв'язку з наявністю слизу ексудат стає в'язким, у ньому містяться лейкоцити, десквамований епітелій. Слизова оболонка потовщена, з набряком, ознаками ексудативного запалення (гіперемія, набряк, інфільтрація клітинами).

Залежно від складу ексудату розрізняють такі форми катарального запалення:

Серозний катар характеризується утворенням каламутного або майже прозоpoго водянистого ексудату. Слизові оболонки почервонілі, склоподібні, набряклі, тьмяні. На їх поверхні рідкий ексудат з домішкою рідкого слизу. Іноді являються в окремих місцях дрібні крововиливи.
Слизовий катар характеризується слизовою дистрофією і вираженим злущуванням клітин покривного і залозистого епітелію, внаслідок чого на поверхні слизової оболонки і в порожнині органа виявляють велику кількість в'язкого каламутного слизу.
Геморагічний катар характеризується накопиченням на поверхні слизової оболонки та просякнення її кров'янистим ексудатом. При геморагічному катарі вміст порожнистих органів також зафарбовується ексудатом, багатим на еритроцити.

За перебігом катаральне запалення може бути гострим і хронічним.

Гострий катар характерний для ряду інфекційних хвороб.

При цьому характерна зміна одного виду катару іншим: серозного катару слизовим, а слизового — гнійним або в гнійно-геморагічним.

Хронічний катар зустрічається як при інфекційних (хронічний катаральний бронхіт), так і неінфекційних (хронічний катаральний гастрит) захворюваннях. Хронічний катар супроводжується атрофією або гіпертрофією слизової оболонки.

Причини катарального запалення різноманітні. Найчастіше катари мають інфекційну або інфекційно-алергічну природу; вони можуть бути також при аутоінтоксикації (уремічний катаральний гастрит, коліт), від пошкодження термічними та хімічними агентами.

Значення катарального запалення залежить від його локалізації, інтенсивності та характеру перебігу. Важливе значення мають катари слизових оболонок дихальних шляхів, які нерідко переходять в хронічні та стають тяжкими наслідками ряду захворювань (емфізема легень, пневмосклероз). Найменше значення має хронічний катар шлунка, який може бути передраковим процесом.

110. Геморагічне, гнильне запалення: визначення, особливості ексудату.

Гнильне запалення (гангренозне, іхорозне) виникає внаслідок проникнення в осередок запалення гнильних бактерій, токсини яких викликають розкладання тканин з утворенням смердючих газів. Морфологічно спостерігається прогресуючий некроз тканин, причому без тенденції до відмежування. Некротизовані тканини мають неприємний запах, зростає інтоксикація, процес часто закінчується смертю хворих.

Геморагічне запалення виникає в тих випадках, коли значно підвищена проникність мікроциркуляторного русла і ексудат вміщує багато еритроцитів. В розвитку цього виду запалення значна роль належить не тільки підвищеній проникності судин, але і негативному хемотаксису відносно нейтрофілів. Виникає геморагічне запалення при тяжких інфекційних захворюваннях — сибірці, чумі, грипі. Іноді в ексудаті так багато еритроцитів, що це нагадує крововилив. Досить часто геморагічне запалення приєднуються до інших видів ексудативного запалення. Наслідок геморагічного запалення залежить від його причини.

111. Наслідки ексудативного запалення та роль у патогенезі захворювань.

Наслідки запалення залежать від етіології, перебігу і структури органа, в якому воно виникло. Типові наслідки такі:

ферментативне розщеплення, фагоцитарна резорбція і розсмоктування продуктів розпаду з повним відновленням структури і функції органа;
відновлення структури органа шляхом субституції (рубцювання);
перехід у хронічну форму;
загибель життєвоважливих органів і всього організму.

Один ексудативний запальний процес може перейти в інший, наприклад, вірус віспи спричинює переважно серозне запалення, яке може перейти у гнійне або навіть у геморагічне («чорна віспа»). Перехід однієї форм ексудативного запалення в іншу зумовлюється потраплянням у вогнище запалення нових патогенних агентів. Іноді у вогнищі запалення виявляються різні види ексудатів, наприклад, при сибірці у центрі вогнища розвивається геморагічне запалення, а навколо нього зона серозного запалення.

Наслідки: 1)Серозне:зазвичай сприятливий. Ексудат добре розсмоктується.

Скупчення серозного ексудату в паренхіматозних органах викликає

гіпоксію тканин, що може стимулювати проліферацію

фібробластів з розвитком дифузного склерозу.

2)Крупозне: при крупозному запаленні утворені дефекти поверхневі і можлива повна регенерація епітелію;

3) геморагічне:залежить від його причини. За позитивного результату відбувається повне розсмоктування ексудату.

Роль у патогенезі:Запалення-це основна захисна реакція, створена для звільнення організму і від агентів, що ушкоджують, і від наслідків ушкодження.Утворення свідчить про підвищення

проникності дрібних кровоносних судин в області пошкодження і

про наявність запальної реакції.

Відмежування вогнища запалення через здавлення кровеностних і лімфатичних мікросудин внаслідок інтерстиціального набряку, а також в розведенні

флогогенного і факторів цитолізу у вогнищі запалення для запобігання надлишковій вторинної альтерації;

112. Проліферативне та хронічне запалення: визначення, загальна характеристика. Тріада ознак, що характеризує хронічне запалення. Причини хронізації запалення.

При продуктивному (проліферативному) запаленні характерною ознакою є превалювання процесів проліферації, тобто розмноження клітинних та тканинних елементів, у результаті чого виникають вогнищеві та дифузні клітинні інфільтрати. Вони можуть бути поліморфноклітинними, лімфоцит-, моноцитарними, макрофагальними, плазмоклітинними, епітеоїдноклітинними, гігінтоклітинними, змішаними.